Місто зі шрамами. Як Маріуполь провів сьому річницю звільнення від бойовиків

Маріуполь став одним з перших населених пунктів, який влітку 2014 року українські військові та добровольці звільнили від бойовиків "ДНР". Відтоді приморське містечко перетворилося на головний економічний і оборонний центр України на Приазов'ї. Як він відзначив сьому річницю звільнення – в репортажі РБК-Україна.

Маріуполь зустрічає гостей червневою спекою і біло-помаранчевим димом з труб заводів. Вони як чорні ікла лежачого на спині дикого звіра відчайдушно впиваються в блакитне небо над містом. Дивний і незвичний для приїжджого пейзаж.

У центрі міста картина більш приємна оку. Акуратні чисті і широкі вулички, красиві галявини і фонтани на головній – Театральній – площі міста. Вона острівцем розташувалася на нещодавно відремонтованому проспекті Миру.

Сьогодні машини не їздять по цій зазвичай жвавій вулиці. Рівно опівдні 13 червня тут буде військовий парад. Вперше за довгі роки після звільнення по центру Маріуполя пройде військова техніка і колони солдатів.

Парад переможців

На площі зібралося не менше тисячі маріупольців, переважно молоді пари з дітьми, але є і пенсіонери. У натовпі виділяються групи міцних бородатих хлопців в татуюваннях і з емблемами "Азова" і "Національного Корпусу".

Парад відкриває проїзд військової техніки. Всього шість бронеавтомобілів полку роблять коло пошани по Театральній площі і паркуються в два ряди біля входу в Драмтеатр. Бойові машини відразу обліплює малеча.

Бійці "Азова", які охороняють їх, лише безпорадно розводять руками. Зупинити натовпи дітлахів вони не в силах, грізні бійці лише вмовляють дітей бути акуратніше і не звалитися з броні.

Гучний вигук "Слава Україні!"і відгук "Героям слава!" з іншого кінця площі означають початок військового параду.

Першою по проспекту Миру марширує "коробка" полку "Азов", за нею військовослужбовці Нацгвардії, прикордонники, поліція, рятувальники та інші силовики.

Їх супроводжують вигуки "Слава Україні! Героям слава!", "Слава нації! Смерть ворогам!". Не можна сказати, що маріупольці їх одностайно підхоплюють, але й говорити, що у відповідь звучить тиша, було б теж неправдою.

Близько тисячі жителів Маріуполя зібралися на святкування (фото: ngu.gov.ua)

Весь парад займає від сили 15 хвилин, колони військових в повному спорядженні і з бойовими прапорами проходять маршем всього близько 500 метрів і шикуються в шеренгу обличчям до Драмтеатру.

Біля його входу імпровізована сцена з військовим керівництвом, чиновниками і несподівано журналістом Дмитром Гордоном. Він стоїть по центру чиновницької шеренги. Його неформальний вигляд – біла футболка збірної України і спортивні штани – різко контрастує з темними піджаками і військовою формою цивільного і військового керівництва.

Воно тут представлено командувачем Нацгвардії Миколою Баланом, першим заступником секретаря РНБО Михайлом Ковалем і начальником Донецької поліції Миколою Семенишиним. Мер Маріуполя Віктор Бойченко та голова місцевої ОДА Павло Кириленко на урочистості з нагоди визволення Маріуполя не з'явилися – відправили заступників.

Серед чиновників і військових були журналісти Гордон і Бутусов (фото: Олег Черниш / РБК-Україна)

Також на сцені ще один журналіст Юрій Бутусов, депутат Верховної Ради Сергій Тарута і перший командир полку "Азов" Андрій Білецький. Двоє останніх вирішили розповісти присутнім про деокупацію міста сім років тому.

Тарута стверджує, що саме він тоді очолив штаб з підготовки спецоперації. "Два рази ми її відкладали, тому що були не готові", – підкреслив нардеп. Він зазначив, що бійці "Азова" на базі під Маріуполем ретельно відрепетирували захід у місто. Відповідальність за успіх операції, за словами Тарути, взяв на себе міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Білецький, якого представили як "почесного жителя Маріуполя", розкрив ще більше подробиць. Так, виявляється в штабі сепаратистів на вулиці Грецькій в українських добровольців був свій агент. Вона робила селфі в штабі для свого Instagram, але в кадрі щоразу виявлялися важливі для української сторони деталі.

За тиждень до штурму, додав екс-командир "Азова", його підопічні провели розвідку боєм. У підсумку операція пройшла майже без втрат. Втім, Білецький впевнений, що головні бої і паради в української армії ще попереду.

"Наші головні паради попереду. У Донецьку, в Сімферополі, а якщо ворог не зрозуміє, то і в Москві", – уточнив він.

Тим часом церемонія завершується. "Азовцям" та іншим силовикам вручають нагороди, а маріупольці шикуються в ряд, щоб сфотографуватися з Гордоном.

Зауваження деяких присутніх про те, що журналіст не має ніякого стосунку до звільнення Маріуполя, Гордон з фірмовою посмішкою ігнорує. Шеренга бажаючих зробити з ним знімок не рідшає.

Проблеми з пам'яттю

Віддалік спостерігає за парадом чоловік років 45 в сірій кепці. Він представляється Дмитром, погоджується розповісти свою думку про події семирічної давності, але просить його не фотографувати.

– Я тут зовсім поруч живу на проспекті Миру. Тоді 13 червня, коли "Азов" в місто зайшов, тут вже нікого не було (з бойовиків, – ред.), одні пацани для виду залишилися. Я впевнений, що тих попередили, тому що за день до цього вони цілеспрямовано взяли і пішли, – згадує співрозмовник.

Він уточнює, що основні бої в центрі міста йшли 9 травня 2014 року, коли сепаратисти захопили будівлю МВС на вулиці Георгіївській.

– Ось тоді справжні бої були, так. Всі вулиці в центрі стали відразу пустельними. Правда, за два квартали звідси життя кипіло, молодь гуляла, але центр міста ніби вимер, – каже Дмитро.

Будівля МВС на Георгіївській вигоріла в ході боїв за Маріуполь ( фото: Олег Черниш / РБК-Україна)

За його словами, головне досягнення минулих років у тому, що Маріуполь не перетворився на Донецьк. Схожу думку поділяють і Оксана з Андрієм. Подружня пара одягнена у вишиванки і гуляє біля військової техніки "Азова".

– Ми завжди були за Україну, але вишиванки тільки пару років тому купили. Тепер носимо їх у свята і дуже задоволені, – каже Оксана.

З мінусів життя в Маріуполі вона виділяє поганий стан інфраструктури. Це особливо яскраво проявилося на початку червня, коли після рясних дощів центр міста просто "поплив". Тема нещодавнього потопу – номер один у розмовах місцевих жителів.

Головний позитив минулих семи років – це "спокійне і мирне життя", хором відповідає подружжя. Втім, Андрій додає, що кількість городян з проросійськими поглядами все ще велика.

– У Маріуполі їх, звичайно, не абсолютна більшість, але більше половини точно, – з роздратуванням каже чоловік.

Оксана та Андрій прийшли на свято у вишиванках ( фото: Олег Черниш / РБК-Україна)

Сім років тому Маріуполь дуже швидко опинився під контролем сепаратистів. Але місцеві чиновники впевнені, що знову ця ситуація не повториться.

– На сьогоднішній день Маріуполь є надійним форпостом України, який готовий захищати рубежі нашої Батьківщини, – сказав РБК-Україна заступник мера Аркадій Мєшков.

Такою ж шаблонною фразою, без конкретики, він відповів і на питання про те, чи вдарить по Маріуполю можливе перекриття Росією Керченської протоки.

– Маріупольці не переживають з цього приводу. Вони знають, що спільними зусиллями ми переможемо все, – викарбував чиновник.

Поки центр міста охоплений святом на його околицях йде звичайне життя вихідного дня. У тому числі, і на мікрорайоні Східний, де 24 січня 2015 року сталася жахлива трагедія. Вранці того дня з реактивних установок "Град" обстріляли багатоповерхівки, школу і будівлю "Київського ринку". Загинув 31 місцевий житель.

Зараз знайти сліди того обстрілу вкрай складно. Підніжжя сірих однотипних панельок на вулицях Київська, Олімпійська та Станіславська потопають у зелені дерев – тут на півдні вже майже достигли черешні та вишні.

Підліток Коля дивується моєму проханню показати, які будинки постраждали від обстрілу.

– Та всі будинки постраждали: той, той і той. А он на дах тієї висотки взагалі снаряд прилетів, – вказує він пальцем на довколишні будинки. Нічого в них не видає трагічне минуле.

Втім, підійшовши ближче і придивившись, починаєш помічати "шрами" тієї війни. На верхніх поверхах деяких будинків відсутні вікна або ж скло хрест-навхрест переклеєне скотчем. На деяких стінах ще залишилися сліди від шрапнелі.

Біля школи № 69, яка опинилася в епіцентрі обстрілу, стоїть повністю вигоріла двоповерхова будівля. Усередині цього обвугленого скелета чути шум – діти грають у "війнушки" і ганяються один за одним.

Відразу за крайніми висотками Східного на вулиці Захисників України відкривається зелене, широке поле. Саме за ним у селищі Лебединське, за даними українського слідства, розташовувалася батарея "Градів", що відкрила смертельний вогонь по місту.

Зараз на цьому полі росте горох. Напівголі хлопці з пакетами в руках "борознять" зелений океан, збираючи урожай прямо під вікнами багатоповерхівок.

Неподалік двоє хлопчаків катаються на самокатах.

– Хлопці, ви не підкажете, які з цих будинків були обстріляні п'ять років тому?

Хлопчаки обмінюються здивованими поглядами.

– Ні, вперше про таке чуємо.

– Гаразд, а знаєте, яке свято сьогодні в місті?

Очі хлопчаків ще більше округлюються.

– Ніііі, не знаємо, – хором відповідають хлопці і їдуть вдалину на самокатах.

Пройде хвилин 20, я вже збираюся залишати Східний, коли до мене раптом доходить: цим хлопчикам від сили 6-7 років. Обстріл району можуть і не пам'ятати – були ще занадто маленькими. А окупацію і звільнення свого міста хлопці, швидше за все, взагалі не застали. Для них це всього лише сторінки в книжці з історії України.

Сонячний, неспішний і спокійний Маріуполь не видає свою історію. Навіть розстріляна і спалена будівля колишнього Управління МВС на вулиці Георгіївській в самому центрі міста виглядає не зловісною примарою, а просто напівзруйнованим пам'ятником минулих подій. Маріуполь, який посилено перетворюють на "перлину Приазов'я", здається, вже починає насправді бути нею, а не тільки здаватися. Точно одне: як прифронтове місто він вже не виглядає.