Гааги для агресора. Чи відповість Путін перед "трибуналом" за війну проти України

Чи реально покарати країну-агресора та її керівництво за вторгнення в Україну і військові злочини, які вони тут вчиняють. У яких міжнародних судах розглядатиметься ця справа – у матеріалі РБК-Україна.

Російське вторгнення в Україну саме по собі є міжнародним злочином – актом агресії. За три з гаком тижні бойових дій окупанти також вчинили масу задокументованих військових злочинів, на зразок нападів і вбивств мирних жителів, знищення і привласнення майна, не викликаного військовою необхідністю, захоплення заручників і т.д.

Залучення безпосередніх виконавців і організаторів цих злочинів, аж до президента РФ Володимира Путіна – важливе завдання, яким Україна зайнялася з перших днів війни. Звичайно, його реалізація залежить від потенційної зміни режиму в самій державі-агресорі, адже поки що Кремль повністю ігнорує рішення і заклики будь-яких міжнародних інституцій, в тому числі і судів.

І хоча побачити Путіна на лаві підсудних – це поки справа невизначеного майбутнього, Україні важливо все ж використовувати всі доступні міжнародно-правові механізми, щоб встановити і довести провину країни-агресора і її керівництва.

По-перше, це буде зайвим фактором дипломатичної ізоляції РФ, якщо на країні і її президентові буде лежати печатка міжнародних злочинців. По-друге, до моменту, коли в Кремлі може змінитися влада (під впливом будь-яких факторів, хоч навіть палацового перевороту), вся юридична робота вже має бути проведена. Тоді, крім справедливого персонального покарання російської влади за всі її злочини, Україна зможе розраховувати і на отримання репарацій від агресора.

Зараз запущено відразу кілька міжнародно-правових механізмів, які звичайні українці нерідко плутають між собою, оскільки правосуддя, як передбачається, буде здійснюватися в одному місті – Гаазі.

Але при цьому мова не йде про "Гаазький трибунал", про який так часто пишуть в соцмережах. Справою займаються і будуть займатися інші суди, зі своєю юрисдикцією і процедурами. Хоча окремий "трибунал" для покарання Путіна та інших керівників країни-агресора все ж дійсно може бути створений.

Геноцид по-російськи

Перша лінія, по якій Україна домагається правосуддя - на майданчику Міжнародного Суду ООН, розташованого в Гаазі. Він розглядає справи проти держав, а не конкретних фізичних осіб, зокрема, територіальні спори або незаконні військові дії.

Вже на третій день вторгнення, 26 лютого, Україна подала позов проти Росії в МС ООН, пославшись на порушення РФ міжнародної конвенції про запобігання і покарання за геноцид.

Така формула була вимушеною з однієї причини – згідно з правилами суду, держава може бути притягнута до відповідальності, тільки якщо сама дасть згоду на розгляд цієї справи. Звичайно, ніякої згоди країна-агресор не давала. Але оскільки Москва ратифікувала Конвенцію про геноцид, тим самим вона визнала повноваження МС ООН розглядати такі справи щодо себе.

При цьому Україна спритно обернула проти РФ її ж абсурдні звинувачення в "геноциді жителів Донбасу", якими Росія намагалася виправдати своє лютневе вторгнення. Україна заявила, що де-факто РФ сама грубо порушила конвенцію, почавши проти України неспровоковану і нічим не обґрунтовану військову агресію.

Креативний хід українських юристів спрацював – вже 16 березня МС ООН виніс рішення про тимчасові заходи забезпечення, якими зобов'язав РФ припинити агресію проти України, в тому числі і руками своїх проксі (бойовиків з ОРДЛО).

Само собою, Москва цього рішення не визнала, через що виникає логічне запитання: у чому ж тоді сенс цього судового рішення і як його втілювати на практиці? Тим більше, судові процеси в МС ООН тривають роками, а реалізовувати на практиці його рішення має Радбез ООН, де у країни-агресора є право вето.

Втім, як відзначив український юрист-міжнародник Микола Гнатовський, завдяки рішенню суду були посилені юридичні підстави застосування сили проти РФ, а якою мірою і як її застосовувати – вирішувати будуть політики і військові.

Крім того, МС ООН може прийняти рішення про виплату компенсацій Україні у зв'язку з російською агресією. Схожі прецеденти в практиці суду вже бували, хоча отримання грошей постраждалій стороні зазвичай давалося насилу.

Нюрнберг-2

Ще один суд, в якому паралельно розглядається російська агресія проти України – Міжнародний кримінальний суд, також розташований в Гаазі. Він діє на основі Римського статуту, ратифікованого 123 державами. Україна Римський статус підписала ще у 2000 році, але не ратифікувала досі. РФ свій підпис під статутом відкликала у 2016 році.

Тим не менш, з подачі 41 країни, від Коста-Ріки до Японії, вже у перший тиждень агресії було розпочато розслідування дій РФ під керівництвом прокурора МКС Каріма Хана, який особисто прибув в Україну в середині березня.

На відміну від Міжнародного Суду ООН, МКС займається справами не цілих держав, а окремих осіб, в основному – військових командирів, іноді – колишніх чиновників.

За загальним правилом, лідери держав користуються імунітетом від відповідальності за свої дії на посаді. Втім, Римський статут передбачає, що зайняття будь-якої посади не може звільняти від відповідальності.

До того ж є і прецедент – в 2009 і 2010 роках МКС видав ордери на арешт президента Судану Омара аль-Башира, який очолював країну з 1993 по 2019 рік, тобто проти чинного глави держави, яка до того ж (як і РФ) відкликала свій підпис під Римським статутом. Втім, де-факто аль-Башир опинився за ґратами поки у своїй рідній країні у 2019 році, втративши владу внаслідок військового перевороту.

МКС потенційно зможе судити російську військову верхівку за військові злочини, злочини проти людяності і геноцид (якщо вважатиме, що дії окупантів в Україні підпадають під класифікацію геноциду).

Для того, щоб засудити Путіна і його оточення за факт вторгнення в Україну, ймовірно, знадобиться створювати окремий трибунал, за рамками існуючих судів і призначений тільки для розслідування російської агресії.

Найвідоміший історичний приклад такого роду – Нюрнберзький трибунал проти нацистських злочинців. Ближчий за часом приклад – Міжнародний трибунал по колишній Югославії, який працював у 1993-2017 роках. Саме його у побуті зазвичай і називали "Гаазьким трибуналом".

На лаві підсудних опинилися лідери боснійських сербів Ратко Младич і Радован Караджич (які отримали довічне ув'язнення), екс-президент Сербії Слободан Мілошевич вироку не дочекався, померши у нідерландській в'язниці.

Трибунал по Югославії, як і діючий у 1994-2015 роках трибунал по Руанді, були створені на підставі резолюцій Радбезу ООН. Очевидно, у випадку з російською агресією такий шлях не спрацює – все знову упреться в право вето у країни-агресора.

Але процес створення трибуналу для розслідування російської агресії і покарання винних вже запущений. 4 березня група українських і західних юристів оприлюднила відповідну декларацію, за дорученням глави МЗС Дмитра Кулеби. Її автори закликають країни світу надати такому трибуналу юрисдикцію розслідувати і притягати до відповідальності винних в агресії проти України, а також тих, хто допомагав вчиняти цей злочин.

Передбачається, що такий трибунал стане не замінником МКС, а буде доповнювати і підтримувати його дії. Міністр оборони Олексій Резніков запропонував провести такий трибунал у Харкові, нагадавши, що саме в цьому місті в 1943 році відбувся перший в історії процес над нацистськими злочинцями.

Звичайно, ні МКС, ні "Харківський трибунал" не матиме реальної можливості посадити за грати Путіна і його поплічників. Для цього буде потрібен розгром російського режиму і зміна влади в Кремлі – подібно до того, як Нюрнберзький процес став можливий після розгрому гітлерівської Німеччини.