Денис Казанський: Росія не погоджується з самим фактом існування України як незалежної держави

Про те, як відбуваються переговори у мінській ТКГ, хто залишився в ОРДЛО і чи готові ці люди до повернення української влади, чи задоволена Росія нинішнім станом справ і за яких умов завершиться війна на Донбасі – в інтерв'ю РБК-Україна розповів журналіст, блогер, представник Донецьку в ТКГ Денис Казанський. 

З червня минулого року Денис Казанський став представником окупованого Росією Донецьку на переговорах у мінській Тристоронній контактній групі. Як розповідає Казанський, досягнути реальних результатів у політичній підгрупі ТКГ, де він працює, фактично нереально – усі спроби зривають росіяни і запрошені ними представники бойовиків.

Тим часом Росія робить все, щоб максимально віддалити окуповані ОРДЛО від України, роздаючи свої паспорти і проводячи там вибори до Держдуми РФ. За словами Казанського, єдиний варіант дій для України зараз – захищатися, адекватно відповідати агресорам та чекати на зміну влади в Кремлі.

– Як взагалі відбуваються ці засідання ТКГ: українська делегація збирається в одному місці, ви сідаєте, перед вами екрани, і там по скайпу чи зуму ви бачите ваших "колег" по ТКГ?

– Саме так це і відбувається. Фактично, є два дні засідань ТКГ. Перший день – це засідання в підгрупах. Я знаходжуся в політичній підгрупі. Окрім того, є ще гуманітарна, економічна і безпекова, де спілкуються військові.

Політична підгрупа фактично заблокована, вона не працює як треба, тому що там немає політичних домовленостей в цілому по цій ситуації. Треба ж розуміти, що ТКГ сама по собі не може нічого вирішити, бо там люди, які не приймають рішень без політичної волі зверху.

Якщо домовиться керівництво України, Росії, за посередництва Європи, про припинення цього конфлікту на якихось умовах, тоді вже імплементацію цих умов ми зможемо якось обговорювати, чи на рівні нормандського формату, чи на рівні ТКГ.

Якщо ж домовленостей на самому верху немає і немає готовності Росії припинити цей конфлікт і йти з Донбасу, ми не можемо ні про що домовитися на рівні ТКГ. Тим більше, там фактично вся діяльність зводиться до тролінгу.

Що роблять росіяни? Вони приводять цих людей, яких вони називають представниками Донбасу. Це представники угруповання "ЛНДР", самі росіяни намагаються відсторонитися і розмовляти поменше. А вони перед собою виштовхують цих людей, вони постійно беруть слово і намагаються якось провокувати, ображати українську делегацію…

– Поведінка хамська?

– Так, поведінка з їхнього боку хамська. Вони роблять навмисні заяви, які провокують якусь перепалку, конфлікт, і ситуацію з конструктивного русла переведуть на якийсь тролінг.

Це їхнє, власне, завдання, вони для цього існують. Тому і до моєї появи в ТКГ, і після нічого особливо не змінилося, я бачу, що такий формат роботи іде по суті всі роки, скільки існує цей конфлікт і ці переговори.

– Все ж таке враження, що хоч якийсь прогрес, чи хоча б рух у політичному врегулюванні відбувався, хоча б на рівні заяв. Були якісь дорожні карти, кластерні плани, плани дій. Франція, Німеччина, Росія, Україна щось пропонували, і це минулого року дуже багато обговорювалося. Якось цього року вже нічого не чути про жодні кластери – це вже все пропало з порядку денного? Зовсім уже глухий кут?

– Насправді і був глухий кут. Ці всі пропозиції існують, інша справа – який сенс це все генерувати, якщо Росія принципово заблокувала будь-який процес. Більше того, вона робить все, щоб завести його в такий стан, щоб він пройшов точку неповернення, і ми не могли нічого зробити.

Давайте подивимося, що вони роблять на Донбасі. Вони займаються роздачею паспортів, вони проводять свої вибори. Чи наближає нас це все до реінтеграції Донбасу і перемоги? Ні, це зворотній процес. І цей процес абсолютно робиться Російською Федерацією. Україна на це ніяк не може вплинути. Вони свідомо роблять все, щоб цей конфлікт не закінчувався.

Якщо ми подивимося на момент, коли підписувалися Мінські угоди, як би там не було, там дійсно формально було протистояння української армії і українських громадян, нехай вони і працювали на Росію, але це все-таки були українські громадяни. А тепер Росія навіть не приховує, що це її громадяни. Тобто на Донбасі вже офіційно, це факт, іде протистояння між громадянами України і громадянами Росії. З того боку воюють громадяни Росії. Ці так звані "голови ЛДНР" раніше підкреслювали, що вони громадяни України, то тепер вони вже визнали себе громадянами Росії.

– Деякі вже депутати Держдуми РФ.

– Ну, це перший ватажок, він і був власне з Росії, це Бородай (один з ватажків т.зв. "ДНР" у 2014 році Олександр Бородай, - ред.), який фактично і починав цю війну, він перший ватажок угруповання ДНР, він його і створив, бо місцеві просто не були здатні на це. Це про те, чи внутрішній цей конфлікт…

А зараз я маю на увазі Пушиліна і Пасєчніка (діючі ватажки т.зв. "ДНР" і "ЛНР", - ред.). Вони проголосували на виборах до Держдуми, це афішувалося, вони це підкреслювали, робили про це репортажі, відповідно, вони є громадянами Росії, інакше вони б не могли голосувати. Тобто їхній уряд – це московський, російський уряд. Їхній президент – це президент Путін. Це вже офіційно, я підкреслюю.

Тобто на Донбасі вже за будь-якими критеріями немає внутрішнього конфлікту, це конфлікт між громадянами України і громадянами Російської Федерації, між Україною і Росією. Росія сама завела цю ситуацію до такого стану. І як тепер виконувати Мінські угоди – незрозуміло. Там немає жодних деталізованих пояснень. Там є, наприклад, вимоги узгоджувати з представниками Донбасу якісь зміни до законодавства, особливий статус…

Але з якими представниками Донбасу? З тими, хто підписував Мінські угоди? Можливо, але їх немає, один зник безвісти (екс-ватажок т.зв. "ЛНР" Ігор Плотницький, - ред.), інший вбитий (екс-ватажок т.зв "ДНР" Олександр Захарченко, - ред.). А якісь інші представники Донбасу там не вказані: як їх обирають, хто це. Тих, кого нам показують зараз – це вже не представники Донбасу, це представники Російської Федерації, оскільки вони є громадянами РФ.

Як можуть громадяни Російської Федерації вирішувати внутрішні українські проблеми, проблеми зміни українського законодавства – це неможливо. І це все зробила Російська Федерація, треба це чітко розуміти. Це не Україна, це не президент Зеленський примушував їх брати російські паспорти.

Як виходити з цієї ситуації, мало кому зараз зрозуміло. І що може в цій ситуації зробити Україна? Ми пропонуємо постійно якісь рішення, але якщо це все натикається на російське поглинання цієї території, якщо вона постійно демонструє, що це її територія, там вони проводять свої вибори, там діють абсолютно відкрито їхні політики, ця територія повністю керується їхніми громадянами, – то в цій ситуації будь-які мирні ініціативи України просто не мають жодного сенсу.

– Виходить парадоксальна ситуація: з одного боку лідери цих формувань на Донбасі звинувачують Україну у невиконанні Мінських домовленостей. А головна номінальна мета Мінських угод – реінтеграція цих територій до України, на яких умовах, в якому порядку – це дискусійно, але їх сенс – повернути контроль України над цією землею. Разом з тим Україна трактується не просто як інша держава, а як відкритий ворог. Паралельно два дискурси – один транслюється всередину ОРДЛО, для свого населення, що ось Росія нас забере, в Україну ми не повернемось, а назовні транслюється, що Україна погана, не виконує Мінськ.

– Приблизно так і є. Єдине, що це не транслюють якісь там ватажки цих утворень, це російська точка зору, їхня лінія, і все що відбувається на Донбасі – це частина російської політики. Всі ці люди – це просто російські громадяни, виконавці тих завдань, які їм ставить Кремль, це не якісь окремі сили, які мають якусь самостійну думку, політику, погляди.

– Щось змінилося на території ОРДЛО після того, як відсторонили компанію "Внешторгсервис" Курченка від управління тамтешніми підприємствами і передали їх російському бізнесмену Євгенію Юрченку? Були обіцянки вирішити соціальну кризу, виплатити зарплати, щось рухається?

– Так, на деяких підприємствах борги по зарплатах погасили. Але там така ситуація відбувається постійно, циклічно. Якщо ми подивимося на попередні сім років, то там якийсь період все нормально, потім людям перестають платити зарплату, накопичуються борги, починаються мітинги, якісь акції протесту стихійні, після того куратори дають команду, заходять гроші, розраховуються з людьми, якийсь момент все добре. Потім знову затримки, невиплати...

Зараз наприклад, на металургійних підприємствах нібито ситуація покращилася, на деяких вугільних є затримки, деякі люди – як на шахті Засядька в Донецьку, яка колись була флагманом – не отримали зарплату за літо ще, хоча справа йде до зими. Тому ситуація різна на різних підприємствах.

Зараз ще й кон'юнктура більш-менш вдала, я думаю, вони розкочегарили ці підприємства металургійні, бо зросла ціна. Якщо ціна на сировину знову впаде, відповідно, воно все знову заглохне. Але як би там не було, ми розуміємо, що вони там можуть трохи краще працювати, потім знижувати виробництво, вчасно платити зарплати, невчасно – але загалом якщо це все брати, це все одно деградація і поступовий занепад.

До довоєнних виробничих показників вони навіть і близько не наблизилися, і не буде таких вже показників. Ці підприємства все одно поступово деградують, там відбуваються аварії, пожежі, виходить з ладу обладнання і нема чим його замінити, бо Siemens і сучасні дорогі агрегати туди завезти більше неможливо, немає і персоналу, який з ними може працювати.

Звільнення людей, відтік кадрів відбуваються через низьку зарплату. Їм може там стали платити вчасно, але вона все одно дуже низька. І, звісно, це призводить до того, що люди просто втікають з цієї території. Зараз ця роздача паспортів цьому сприяє. Той же самий Юрченко нещодавно заявляв, що за моменти невиплати зарплати, кризи, підприємства "Внешторгсервиса" втратили близько 12 тисяч співробітників.

– Яка загалом з 2014 року, дуже приблизно, депопуляція ОРДЛО?

– Ми можемо лише приблизно казати. В Україні зафіксовано було приблизно півтора мільйони переселенців з цієї території. Ми розуміємо, що частина з них – це люди, які просто зареєструвалися, живуть вони там (в ОРДЛО, - ред.). Ці люди в основном зареєструвалися на Донеччині і Луганщині, їх десь півмільйона.

Тобто десь мільйон тих, хто зареєстрований подалі – це швидше за все ті, хто вже переїхав, тобто мільйон виїхав лише в Україну. В Росію було менше, але тепер після видачі паспортів пішла фактично друга хвиля виїзду вже в РФ. Бо паспорти можуть дозволити людям спокійно влаштуватися в Росії.

Я не знаю цифри по Росії, вони їх не кажуть. Але я думаю, це цифри дуже високі, тому що нещодавно виступав голова однієї російської вугільної компанії, він казав, що тільки в Нерюнгрі – вугільне містечко в Якутії – виїхало дві тисячі шахтарів Донбасу. Це тільки одне підприємство в одному місті. А уявіть, як багато таких міст, і ще ж люди вивозять родичів, дітей.

Депопуляція велика, і про це свідчить те, що вони пару років тому проводили перепис населення, але результати його були засекречені, їх не опублікували, бо результати жахливі. За всіма свідченнями, там напівпусті будинки, напівпусті під'їзди, в кожному під'їзді по декілька пустих квартир, люди виїхали. Якщо у великих центрових містах, Донецьку, Луганську, ще жевріє життя, туди люди якось з'їжджаються, то оці селища, особливо ті, де позакривали, позатоплювали шахти, там де взагалі немає зараз роботи, дуже важка соціальна ситуація, вони пустіють, звідти люди просто розбігаються.

– Хто залишився? Старше покоління, ті, хто так чи інакше підв'язані під силові, військові, адміністративні структури псевдореспублік, ті, хто десь якось ще працює на якихось шахтах-заводах – все?

– Іде відтік молодого населення. Це дуже видно по народжуваності. Вони не публікують статистику по населенню, але якщо брати народжуваність, можна робити висновки. Я аналізував, наприклад, по кількості випускників школи в Донецьку цією весною, вони сказали, скільки їх було. Я подивився – стільки ж було у Кривому Розі, де 600 тисяч населення. Донецьк – це місто-мільйонник було до війни. Тобто зараз населення Донецька, напевно, наближається до населення Кривого Рогу, тобто це 600-700 тисяч. Молоді, напевно, небагато, тому що от саме дітей менше. Зараз народжуваність в Донецьку впала втричі у порівнянні з тим, як було до війни. Я думаю, це через те, що виїхала молодь.

– Донбас стане безлюдним?

– Недавно було інтерв'ю Долгошапко, це якась їхній колишній міністр. Дивно, що воно вийшло на сайті "Новоросія", і там вона досить відверто казала, що шалені темпи депопуляції, населення виїжджає, помирає і такими темпами за 95 років на Донбасі нікого не залишиться, залишиться дикий степ. Але в коментарях люди просто сміялися, казали: які 95 років, ще років 5-10 і все. Тобто дійсно вони ж жодної статистики не публікують, але те, що відтік населення величезний – це правда.

Жодного майбутнього у цієї території в нинішньому форматі немає, це всі розуміють. Відповідно, всі, хто не пов'язаний з цією окупаційною адміністрацією, і не можуть отримувати якісь надприбутки завдяки своєму привілейованому становищу, їм тільки одна дорога – виїжджати звідти. Так, люди старшого покоління, яким залишилося допрацювати кілька років, вони нікуди не поїдуть, вони залишаються. Але молодь, люди більш-менш активні, будуть виїжджати.

– Доводилося чути думку у приватних розмовах, що насправді і сама Україна не дуже готова на даний момент, з купою внутрішніх проблем, до реінтеграції ОРДЛО, тому що там абсолютно зруйнована економіка, зубожіле населення, оброблене багаторічною пропагандою. Тобто нам до всіх наших численних проблем, ще цього не вистачало. Звичайно, це не висловлюється десь публічно, але є така точка зору. І на випадок, якщо справді станеться якесь диво, території скоро повернуться, то у нас під цим тягарем пупок розвяжеться, якщо нам доведеться таке тягнути.

– Я б так не сказав. В Україні, слава богу, ринкова економіка, не настільки зарегульована, рівень життя, якщо ця територія просто повернеться, він вирівнюється автоматично. Повернуться власники цих підприємств. Звісно, підприємства потребують вкладень, але це не держава буде робити, це будуть робити ті ж самі олігархи, бізнесмени, які ними керували. Відповідно, зарплати підтягнуться хоча б до українського рівня, це вже непогано. Тобто проблема не в цьому.

Проблема в тому, що ці території мають повернутися на українських умовах. Повертати їх на умовах якоїсь легалізації цих збройних формувань і російської окупаційної адміністрації є неприйнятним. І це абсолютно не має жодного сенсу. В такому випадку, так – це, звісно, потягне за собою величезну економічну і головне політичну кризу, тут не погодяться з цим ніколи, це неможливо, тут почнеться якийсь Майдан, заворушення.

Інтеграція на умовах Росії – фактично, капітуляція – з цим ніхто ніколи тут не погодиться. Тому фактично зараз це є неприйнятим. А якщо Росія умовно кажучи, змінить свій зовнішній вектор, і просто віддасть тут територію, то я думаю, ми якось впораємося, і більшість людей там будуть щасливі навіть такому кінцю, тому що там дійсно такі настрої. Там є та сама більшість, яка відпочатку була пасивна, вони просто чекали, чим закінчиться.

– Чия візьме?

– Так, це такі глибинні водорості. На поверхні океану може бути шторм, буря дев'ятий вал, а десь там біля дна вони просто хитаються, ці глибинні водорості. Так і тут: якщо ця територія повернеться і повернуться умови життя – з'являться банки, почнуть ходити потяги, з літаками важче, але, можливо, відбудується хоча б один аеропорт на Донецьк-Луганськ – то це одразу буде сприйнято позитивно.

– І цей весь пропагандистський маразм, що Україна – вороги, яким їх накачують ці всі роки, він не завадить цьому? Чи все-таки, якщо ці "вороги" принесуть мобільний зв'язок нормальний, банкомати, потяги і таке інше – то не такі вони вже і вороги?

– Пропаганда діє абсолютно по-різному на різних людей. Там є, як всюди, якась частина радикально налаштованого суспільства, яка у випадку повернення в Україну цієї території просто втече в Росію. Для них це все неприйнятно, вони не зможуть це винести.

Є якісь люди, які не так радикально налаштовані, вони будуть проти України, але це, умовно кажучи, електорат ОПЗЖ. Який все одно живе за правилами, законами України, ходить на вибори, визнає, що є Україна, українська влада, просто голосує за Медведчука, є ж такі люди.

Є люди, на яких взагалі ця пропаганда діє протилежним чином, у яких вона викликає відразу. Оскільки ця пропаганда дуже неякісна, можна подивитися їхні сюжети, вона викликає посмішку, таке бажання з неї знущатися… Є люди, які навпаки її не сприймають, сміються з неї. І для яких повернення до цивілізації – це добре. Тому я думаю, що нічого насправді не завадить (реінтеграції, - ред.), просто якщо звідти вийде Російська Федерація.

Ми ж бачили приклад літа 2014 року. Той же Слов'янськ, Гіркін, показували картинку, ледь не весь Слов'янськ пішов на той "референдум", підтримує російських загарбників. А потім вони просто втекли і все, Слов'янськ почав жити звичайним життям українського міста. Так само Северодонецьк, Маріуполь. Якби їх вигнали з Донецька і Донецьк би повернувся. Ці озброєні люди, парамілітарні формування, російські бойовики – це ж жменька людей, тисячі людей, жалюгідний відсоток від загального населення.

– Тобто це все тримається на штиках і на страху?

– Я думаю, зараз уже так. Якщо спочатку люди дійсно могли це підтримувати, бо їм здавалося, що Росія їх забере, Донбас перестане "годувати Україну" і розцвіте – це те, що їм обіцяли. Тепер вже я думаю, що так. Принаймі якісь спроби не за Україну проводити мітинги, а просто мітинг проти підвищення цін, затримок зарплати, будь-яке висловлювання своєї думки, будь-яка критика влади, наштовхується на терор. З цим ніхто не може погоджуватися, і ніде в світі це не сприймається нормально.

– Діюча і попередня влада анонсували якісь плани Б, В, Г щодо Донбасу, якщо базовий план – зрушити статус-кво нинішніми інструментами – не вдасться. Ти бачиш якийсь реальний план, чи ми просто мусимо продовжувати те що є, і на фронті, і у високих кабінетах, і під час скайп-конференцій в ТКГ, і в усіх форматах?

– Важко пропонувати якісь плани, якщо наприклад, агресор з ними не згоден. Якщо називати речі своїми іменами, у нас іде збройна агресія, частина України захоплена, ідуть бойові дії, і "перестати стріляти" неможливо, тому що російська сторона не готова переставати стріляти. Ти можеш, звісно, не стріляти, але тебе банально вб'ють.

Тому єдиний план, який зараз може бути (це моя окрема думка, це не офіційна позиція держави) – це захист нашої території. Як ми недавно бачили епізод, коли вони викотили гаубицю і обстрілювали наші позиції, заборонену мінськими угодами. Вона була знищена з "Байрактара", це викликало таке обурення в Росії, вони кричали кілька днів: ай-яй-яй , "Байрактар", дивіться, що вони зробили з нашою гаубицею, ніби Україна розбомбила якийсь молоковоз чи пожежну машину. А те, що це заборонена Мінськими угодами зброя, з якої обстрілювали українські позиції, чому вона взагалі там знаходилася, на ці питання вони чомусь не відповідають.

Це те, про що я кажу: коли викочують гаубицю і починають з неї стріляти, і вона заборонена Мінськими угодами, і на це тій стороні плювати, то є лише єдиний сценарій дій в цій ситуації – не сидіти і чекати, поки тебе ця гаубиця знищить, а знищити її самому. Це єдино можлива наразі, на жаль, лінія поведінки на Донбасі. Це залежить не від нас. Якби ці гаубиці не виводили на позиції, не обстрілювали з них, нам би теж не треба було стріляти, вести бойові дії. Але на жаль, зараз ситуація така. І вони знаходяться на нашій території, не Україна прийшла, на когось напала, це все відбувається на території нашої країни, сюди прийшли росіяни, і вони сьогодні тут стріляють.

– А Росію влаштовує нинішня ситуація на Донбасі? Наскільки ймовірне подальше вторгнення, про яке активно говорили в квітні, коли була величезна дислокація біля наших кордонів, зараз почалися знову такі новини? Чи вони теж хочуть зберігати ситуацію, і вірити, що на їх бік вона повернеться?

– Я думаю, і так, і ні. І влаштовує і ні одночасно. Звісно, вони хотіли би всю Україну, те, що там відбувається – це не те, заради чого це все вони робили.

– Шматок Донбасу відхопити.

– У них не вийшло за допомогою цих окремих районів (ОРДЛО, - ред.) схилити Україну до капітуляції чи нас якось там захопити, зробити з нас сателіта на кшталт Білорусі. Тобто це завдання не виконано.

З іншого боку, в принципі, те що відбувається зараз, їх влаштовує, бо ситуація стабілізувалася, нових санкцій немає, вони навіть продовжують будувати свої газопроводи. Ця війна у порівнянні з російськими бюджетами, доходами, не коштує їм багато, тому що вони платять копійки бойовикам. Якісь 17-18 тисяч рублів (до 6500 грн, - ред.).

Їх називали 15-тисячниками, їм на 2 тисячі підвищили зарплату. Але це ніщо, це абсолютно смішні гроші. Бомж, напевно, який на базарі сидить просить, може назбирати більше за місяць. Вони фактично використовують копійчаних, майже безкоштовних найманців. Це найманці, це не офіційні російські солдати, відповідно, російське суспільство не задає питань, чому вони там гинуть.

– Потоку гробів в РФ уже немає?

– Вони час від часу їдуть, бо там є росіяни, які приїхали саме з РФ, але ж "іхтамнет". Ну, доброволець, поїхав, сам же ж вирішив. Тобто отака ситуація, коли фактично ці "ДНР-ЛНР" – це приватні військові компанії. Є ПВК Вагнера, яка воює в Сирії і в Африці, а є "ДНР-ЛНР", які воюють в Україні. Вони не коштують дорого, вони дозволяють росіянам ховатися за ними як за ширмою і формально казати: це не ми.

І тому вони можуть використовувати цей фактор Донбасу, щоб загострити ситуацію чи зменшити накал і таким чином впливати на політику української влади, українське суспільство. Принаймі вони так вважають. Тому вони не припиняють цього, їхня мета не досягнута – підкорити повністю нашу країну, і вони беруть таким змором, продовжують цей конфлікт.

– Підсумовуючи те, про ми говорили сьогодні: коли закінчиться війна за таких обставин?

– Вона закінчиться, коли зміниться зовнішньополітичний вектор в Росії. Єдине, що нам залишається – очікувати якоїсь розрядки і захищати себе. Як би людям не хотілося би почути якийсь магічний рецепт, як все закінчити – не працює воно так. Життя складніше.

Є така інфантильна позиція у населення, яке вимагає мир тут і зараз, ці люди себе тішать цими історіями, що ця війна іде, бо влада на ній заробляє. Їм так легше, тому що так можна швидко вирішити ситуацію, якщо просто змінити владу. Але вони від себе спеціально відганяють цю думку, вірніше, цю реальну ситуацію: йде російська агресія.

Росія не погоджується з самим фактом існування України як незалежної держави. Це чітко вони вже не приховують, це пише Путін у своїх статтях. Вони мають конкретні територіальні претензії до нас і кажуть, що наша територія – це російська територія, що Україна – це якась не така держава, яка не має права на свої землі. Це фактично такі гітлерівські зазіхання на територію сусідніх країн: дайте нам життєвий простір, німці – величезний розділений народ, який всі кинули… Абсолютно та сама риторика, яка була у Третього Рейху.

Тому в такій ситуації ми можемо лише захищатися, закликаючи постійно, якось мобілізуючи міжнародну спільноту на нашу підтримку. Як би це не не подобається більшості людей, на жаль, ми опинилися в такій ситуації, і іншого виходу немає. Коли Ізраїль з'явився, усі його сусіди були незгодні з його існуванням, вони хотіли його фізично знищити. А потім Ізраїль відбивався-відбивався, пройшов час і якось всі змирилися, звиклися і більшість сусідів Ізраїлю нічого проти нього і не мають. Це реальність, він існує, і принаймні в тому форматі в якому були війни, вони припинилися. Там ідуть конфлікти, але вже менше, вони йдуть на згасання.

І, думаю, напевно, тільки часом лікується і наша ситуація. Тобто просто от зараз Росією керують "госдєди", яким по 70 років, божевільні працівники КДБ, які просто схибнуті на Радянському союзі, холодній війні, протистоянні США. А просто напевно має фізично піти це покоління, прийде якесь більш молоде покоління, у яких вже немає цього радянського божевілля в голові, які вже живуть в іншій реальності. Я думаю, колись просто вони звикнуть з тим, що Україна – це інша держава, що вона існує вже 30, буде – 40 років, і все, нічого з цим не можна зробити, окрім як вибудувати якісь дружні нормальні сусідські стосунки.

На жаль, так випало на нашу долю, що от нам треба жити в цей період, коли Росія не визнає наше існування, нам треба відбиватися. З цим нічого неможливо зробити, можна тільки богу скаржитися на це, що так нам випало. Колись засновникам Ізраїлю також випала доля жити в буремні часи, коли їхня країна постійно знаходилася під атакою, під загрозою агресії. Вони просто їх пережили.