У неділю відбудеться перший тур президентських виборів. У ніч з п'ятниці на суботу починається "день тиші", а значить – припиниться будь-яка агітація. У країни буде трохи більше доби, щоб, не відволікаючись на настирливу політичну рекламу, обдумати свій вибір. Останні результати соціологічних опитувань, опубліковані в четвер, 28 березня, все ще не показали очевидних фаворитів, які зійдуться у другому турі. Навіть лідер перегонів може залишитися не при справах у разі низької явки. Тоді як інші кандидати навпаки – отримати більше, ніж пророкували їм соціологи. Як пройшла перша частина президентської кампанії, і чи є загрози для волевиявлення громадян – у колонці головного редактора РБК-Україна Сергія Щербини.
Сьогодні – останній день агітації перед першим туром президентських виборів. Завтра – день тиші, а післязавтра українці підуть на виборчі дільниці обирати собі президента.
У четвер провідні соціологічні служби опублікували результати своїх останніх опитувань. За законом до першого туру цього більше робити буде не можна. Лідер президентської гонки у всіх соцопитуваннях один – Володимир Зеленський. А ось дані по другому місцю, а значить – і супернику актора і політика, дещо суперечать один одному.
Перевірити цю цікаву математику можна тільки одним способом – порівнявши з результатами волевиявлення. І навіть якщо ці результати будуть кардинально відрізнятися, у соціологів будуть залізні виправдання.
Перше – за даними соціологів, з різним ступенем впевненості на вибори мають намір піти 85-87% виборців. Такої явки не було ні на жодних президентських виборах за останні 20 років – від 59% у 2014-му до 74% у 2004-му.
Друге – соціологи часто не доходять до села, де у кандидатів є прихований ресурс, що також може позначитися на результатах. Особливо це стосується претендентів на друге місце – Тимошенко і Порошенка.
Третє і головне виправдання – на вибори може не дійти молодь, абсолютний лідер серед якої – Зеленський. Дійдуть/не дійдуть – одна з головних тем для обговорення в експертному середовищі. Адже не дійти можуть фатально – аж до повного провалу несистемного кандидата у першому турі.
"Гойдалки" рейтингів Порошенка і Тимошенко останніх тижнів також зрозумілі. Лідер "Батьківщини" рано почала кампанію, і її виступи вибудовуються навколо одних і тих же меседжів тижнями та місяцями. Крім того, її грунтовно "под'їв" Зеленський.
На користь Порошенка, швидше за все, зіграли соцвиплати, які Кабмін почав роздавати якраз під вибори. Це і монетизація субсидій готівкою, і одноразові виплати пенсіонерам по 1200 гривень саме у березні і квітні. Гроші як раз прийшли до народу під дату голосування.
Так що нинішні вибори до другого туру можуть стати еталонною битвою телевізора з холодильником. Кандидат з телешоу, ймовірно, буде протистояти кандидату з доплатами до пенсії. Якщо, звичайно, не трапиться різкого підйому "трибуна незаможних".
Кандидат з телешоу, безумовно, є цікавим жартом масової свідомості. Соціологія показує, що у нього найвищий рейтинг в містах, серед російськомовних та білінгвів, а також – серед забезпечених людей середнього достатку. За особистими спостереженнями, мотивація голосувати за Зеленського коливається від "він лідер гонки" і "всі козли" – до "краще жахливий кінець, ніж жах без кінця". При цьому його ніхто не бачив у порівняно живій розмові хоча б на ток-шоу.
Кандидат з холодильника, і він же – від влади, застосував всі традиційні для України методи ведення кампанії. Крім згаданих соцвиплат, в хід пішло православ'я, мова, мітинги з підвезенням бюджетників, виражена поляризація "якщо не він, то вороги України" і так далі. Проти нього працювали також традиційними методами, якщо не вважати ексцесів від "Нацкорпуса", що раніше було не прийнято.
"Трибун малозабезпечених" не сходив з екранів телевізорів, але куди менш віртуальний. Інша справа, що без доступу до державного ресурсу важко більш явно мотивувати виборців. Що, схоже, зіграло свій злий жарт.
Хорошого у цьому всьому тільки те, що це вже у набагато меншій мірі спір заходу і сходу країни. Але це і близько не протистояння ідей і програм. Навіть, напевно, ще далі, ніж раніше.
Це, мабуть, пік протистояння традиційних еліт і контрелітарних настроїв у суспільстві. Перемогти Зеленського традиційним політикам було легко, додумайся вони повернути у бюлетені графу "проти всіх". Зеленський – відповідь на запит нових осіб, ненаповнений змістом. Грубо кажучи, кандидат від тих, хто повісив на одній з барикад Майдану відомий банер – "Зрозумійте, нас задовбало". Без ідей, без смислів, без програми. Просто "задовбали".
Втім, все перераховане вище – це високі і не дуже політичні технології. Найважливішим питанням цих днів буде легітимність виборів. Легітимність, в першу чергу, громадська.
Сумним сценарієм може бути невизнання результатів одним з топових кандидатів, і спроба оскаржити самі вибори. Як сказав у приватній бесіді один з найдосвідченіших українських політиків: "Суди без вулиці не мають сенсу. У 2010-му теж були суди, але вулиці не було, і не було результату. А в 2004-му були і суди, і вулиця, і був результат". А грати з вулицею зараз – це грати з вогнем.
Люди, що розбираються у специфічних методах корегування результатів, кажуть, що порівняно безболісно можна "дотягнути" до 5% голосів. Але і ці 5% буде відразу видно – майже у кожного громадянина старше 6 років є по смартфону з камерою і доступ до соціальних мереж. Не кажучи вже про те, що більше ніж у 5%.
Різним експертам приходять у голову різні грішні фантазії. Наприклад, про можливості "розпилу" ключовими штабами результатів Зеленського, у команди якого очевидні проблеми з польовою роботою. Або про зрив виборів в окремих округах і дільницях, де будуть перемагати або програвати певні кандидати.
Якщо такі ж нездорові ідеї будуть приходити в голову і функціонерам штабів, їм слід відразу ж згадати ключові відмінності народу України від росіян. Українців не можна бити, і в українців не можна красти мрію. Віктор Янукович може підтвердити.
Фальсифікація результатів буде очевидна у перші хвилини і стане крадіжкою мрії. Не важливо у кого – у пенсіонерів, віруючих у підвищення соцвиплат, у підприємців, які сподіваються на податкову реформу, у домогосподарок, зачарованих телевізійними шоу, або у студентів, спраглих до тотальної зміни політичного класу.
Це зовсім не означає, що фальсифікація або її спроба у чию завгодно користь спровокує новий Майдан. Це буде означати ще більше розчарування у власній країні. З якої і так їдуть мільйони людей з головою, руками та професією.
Народ повинен зробити свій вибір сам, яким би він не був. Навіть якщо найбільш морально авторитетні громадяни будуть вважати його "тріумфом дурниці", "індульгенцією мародерам" або "перемогою популізму". Нехай народ розчарується потім. У країні достатньо демократичних інструментів, щоб все виправити. Наприклад, на наступних парламентських виборах. Головне – вміти користуватися цими інструментами.