Боснійська криза. Чи почнеться нова війна на Балканах

Поки однією з головних тем діалогу між Заходом і Росією є ситуація навколо України і перспективи нового масштабного вторгнення, в Європі зріє ще одна гаряча точка. Боснійські серби, теж не без активної участі Москви, взяли курс на створення окремої держави. Про те, чи може початися нова війна на Балканах – докладніше в матеріалі РБК-Україна.

До початку війни на Донбасі найбільшим збройним конфліктом в Європі після Другої світової була війна в Боснії в 1992-1995 роках. Протистояння між місцевими сербами, хорватами і бошняками коштувало близько ста тисяч життів, супроводжувалося етнічними чистками, масовими тортурами, порушеннями всіх звичаїв і законів війни.

Закінчити її вдалося завдяки активному зовнішньому втручанню, насамперед, країн-членів НАТО. Після підписання в 1995-му так званих Дейтонських угод було створено державу Боснія і Герцеговина (БіГ). Заплутана і неповоротка політична система країни, перманентний міжетнічний конфлікт, хоч вже і без зброї, багато в чому заважали її прогресу. За рівнем ВВП на душу населення БіГ стабільно займає одне з останніх місць в Європі (втім, вище України).

Але як мінімум вдалося надовго припинити в країні бойові дії, в світі виросло ціле покоління боснійців. Однак останнім часом знову почалися розмови про можливість нової громадянської війни в БіГ. І приводом до ескалації стали якраз події 26-річної давності.

П'ять президентів в одній країні

Підписані чверть століття тому Дейтонські угоди створили в БіГ дуже своєрідну і таку, що, мабуть, не має аналогів у світі політичну систему. Головною заявленою метою було забезпечити рівноправність (або хоча б відсутність дискримінації) кожного з трьох, що населяють країну, народів: сербів (в основному, православного віросповідання), хорватів-католиків і бошняків-мусульман.

Тому БіГ складається з двох, майже рівних по території частин: населена в основному сербами Республіка Сербська і Федерація Боснії і Герцеговини, де в основному живуть бошняки і хорвати. Крім того, окремо існує невеликий самоврядний округ Брчко.

Обидві частини БіГ, звані ентітетами, мають дуже великий ступінь автономії від центральної влади, власні парламенти, уряди і президентів, символіку та інші атрибути державності.

І майже у всіх органах влади, законодавчій і виконавчій, передбачений квотний принцип формування: скрізь певний відсоток зарезервований за сербами, хорватами і бошняками. Представнику будь-якої іншої національності пробитися у владу вкрай складно.

Навіть глав держави відразу троє: по одному сербу, хорвату і бошняку, які формують "президію БіГ" і по черзі її очолюють протягом восьми місяців. Кожен з них ще й має право вето.

У підсумку, в країні з населенням менше чотирьох мільйонів чоловік налічується відразу три двопалатних парламенти, три уряди і цілих п'ять президентів.

Більш того, офіційно закріплено і зовнішнє управління державою. Верховний представник в БіГ (на практиці – завжди з Євросоюзу) має право на свій розсуд знімати з посади будь-яку посадову особу і приймати обов'язкові до виконання рішення, якщо влада БіГ не може домовитися між собою. Навіть прапор і гімн країни свого часу були затверджені іспанським дипломатом Карлосом Вестендорпом, який займав пост Верховного представника.

Природно, вся ця громіздка державна машина постійно дає збої. Наприклад, в одному з найбільших міст країни, Мостарі, вісім років не могли провести вибори – хорвати і бошняки не могли домовитися між собою про правила голосування.

Зовсім парадоксальна ситуація виникла і на виборах президії БіГ 2018 року, куди за хорватською квотою обрали Желько Комшича. Але після виборів відбулися багатотисячні акції протесту хорватів. Вони вирішили, що Комшич насправді зайняв хорватську квоту за рахунок голосів бошняків – ті підтримали його як більш поміркованого, отже, більш "зручного" їм кандидата. Однак, на думку протестуючих хорватів, Комшич – хорват"несправжній". Справа дійшла до того, що деякі муніципалітети визнали його персоною нон-грата – одного з керівників своєї ж країни.

Дивно, що при такому постійному хаосі БіГ ще в 2016 році змогла подати заявку на вступ до Євросоюзу. Втім, перспективи цього поки вкрай туманні. Тоді як саме європейська інтеграція протягом останніх 25 років вважалася головним рецептом примирення сербів, хорватів, боснійців, та й усіх інших народів Західних Балкан. В єдиному політичному, економічному, правовому просторі за ідеєю, не так гостро мало би стояти національне питання.

Порохова бочка

Але поки жителі БіГ сподівалися на своє європейське майбутнє, їх наздогнало минуле з 90-х. У червні цього року Гаазький трибунал остаточно затвердив довічний вирок Ратко Младичу – командиру боснійських сербів під час війни. Його визнали відповідальним за геноцид мусульман у Сребрениці в 1995 році – один з найтрагічніших епізодів всього конфлікту, коли сербські війська вбили близько 8000 тисяч бошняків.

Рішення трибуналу викликало масові протести боснійських сербів, для яких Младич – безумовний герой тієї війни. А Верховний представник в БіГ Валентин Інцко, який якраз закінчував свою 12-річну каденцію, своїм рішенням ввів кримінальну відповідальність за заперечення геноциду в Сребрениці.

Реакція послідувала негайно. Боснійські серби-депутати оголосили бойкот всім центральним органам влади країни. На перший план вийшов член президії БіГ за сербською квотою, Мілорад Додік.

Свою політичну кар'єру він вибудував на спекуляціях навколо історичного минулого, особливо подій Боснійської війни і "гноблення сербів" в нинішній БіГ. Сепаратистська риторика про вихід Республіки Сербської зі складу єдиної Боснії і Герцеговини від нього звучала і в минулі роки (з перспективою приєднання до "великої" Сербії). Але цього разу Додік взявся за її реалізацію на практиці з великим ентузіазмом.

Він закликав відновити окрему армію і розвідку Республіки Сербської, створити незалежну від центральної влади систему прокуратури і судів, самостійно збирати ряд податків. На практиці це означатиме фактичний розпад БіГ - і такий варіант Додік не відкидає навіть публічно.

Теоретично мирне "розлучення" боснійських сербів з бошняками і хорватами, ймовірно, можливе. Але з урахуванням строкатої етнічної карти країни сценарій нового кривавого конфлікту виглядає куди ймовірніше.

За словами чинного Верховного представника в БіГ Крістіана Шмідта, країна зараз опинилася "перед найбільшою екзистенціальною загрозою за весь повоєнний час". Зі своїми застереженнями протягом останніх місяців виступали інші представники Заходу.

Але у Додіка є впливовий союзник – Росія. Він їздить в Кремль, зустрічається з Володимиром Путіним, користується максимальною підтримкою російської пропаганди. У Республіці Сербській російські казачі і праворадикальні організації відчувають себе як вдома. На міжнародній арені Москва також повністю грає на його боці, наприклад, не визнаючи легітимність Крістіана Шмідта.

Додік відчуває себе настільки впевнено, що дозволяє собі відкрито грубіянити навіть американським дипломатам. На одній із зустрічей спецпредставник президента США по Західних Балканах Габріель Ескобар почав пояснювати Додіку, що його дії можуть призвести до санкцій з боку Заходу. На що сербський політик з використанням нецензурної лексики відповів, що на санкції йому наплювати. Стенограму цієї розмови Додік начебто ненароком продемонстрував журналістам.

Кілька місяців, починаючи з літа, радикальні заклики Додіка не знаходили повного розуміння навіть серед місцевого сербського політикуму. Але йому все ж вдалося продавити свою позицію. 10 грудня Народна скупщина Республіки Сербської (нижня палата місцевого парламенту) прийняла декларацію, яка передбачає за півроку підготувати новий текст конституції. У ньому і буде передбачено створення окремої армії, судової системи та реалізація інших ініціатив Додіка – по суті, проголошення фактичної незалежності.

На руку сербським сепаратистам грає і те, що між двома іншими народами БіГ, хорватами і бошняками, теж не все гладко. Хорвати виступають за зміну системи виборів і створення окремого виборчого округу для себе – щоб вибирати представника в президію БіГ незалежно від мусульман. І ця ініціатива користується повною підтримкою офіційного Загреба.

Найгірший, хоч і цілком ймовірний сценарій – якщо розпад БіГ спровокує нову хвилю переділу кордонів на Балканах, ожививши старі конфлікти. Потенційних гарячих точок в регіоні безліч. Найвідоміша – де-факто незалежне і визнане вже багатьма країнами світу Косово, від претензій на яке не збирається відмовлятися офіційний Белград.

Але і Косово теж не моноетнічний регіон – на півночі там компактно проживають серби, які категорично не хочуть жити в країні з переважно албанським населенням. Поруч розташована Прешевська долина, яка входить в загальновизнані кордони Сербії, але населена в основному албанцями. Двадцять років тому між ними і сербами вже відбувався збройний конфлікт.

У той же самий час бойові дії велися і на півночі Македонії, де теж проживає албанське населення. Загальна кількість жертв тоді дійшла майже до тисячі осіб.

Вибухонебезпечною може стати і ситуація в Чорногорії. У вересні там пройшли масові заворушення у зв'язку з інтронізацією митрополита Сербської православної церкви Іоанікія. Протестувальників особливо образило те, що провести її вирішили в місті Цетіне, яке вважається духовною столицею чорногорського народу – це було сприйнято, як акт агресії з боку сербів. "Ми будемо захищати Чорногорію, якщо треба – то підемо в ліс", – прокоментував тоді ці події президент країни Міло Джуканович.

П'ять років тому, у 2016 році, чорногорські силовики розкрили спробу державного перевороту проти нього, за якою стояли в тому числі російські спецслужби. І в цілому, російський слід за дестабілізацією в регіоні більш ніж очевидний. Спираючись насамперед на сербів, Москва у звичному стилі може то підвищувати, то знижувати градус напруги. У світлі активізації переговорів США і Росії щодо "стратегічної стабільності", мати ще один важіль впливу на європейських союзників Вашингтона Кремлю було б дуже доречно.