Боротьба за життя: як подолати проблему дитячих суїцидів в Україні

Щорічно в Україні скоюють самогубство більше сотні дітей. У 2017 році було зафіксовано 106 таких випадків, а в 2016 році – 115. Це в рази менше, ніж кількість суїцидів серед дорослих і помітно нижче, ніж в інших країнах.

Але ці дані, ймовірно, неточні, оскільки часто суїциди серед підлітків класифікують як нещасні випадки. До того ж експерти говорять про тисячі невдалих спроб звести рахунки з життям серед дітей.

Діти можуть довго виношувати ідеї про самогубства, пояснюють психологи. Саме тому важливо, щоб батьки звертали увагу на психічний стан своїх дітей і вчасно встигали реагувати на можливі проблеми. Детальніше – в матеріалі РБК-Україна.

У Києві кілька тижнів тому зник двадцятирічний хлопець. Напередодні зникнення він повідомив батькам, що нібито прямує на музичний фестиваль, після чого перестав відповідати на телефонні дзвінки. Через кілька днів його знайшли повішеним на сходах висотного будинку у центрі столиці. За версією слідства, юнак наклав на себе руки, тоді як його родичі виключають, що він покінчив життя самогубством.

Місяцем раніше в Сумах 17-річний хлопець викинувся з вікна. До цього кроку, як вважають в поліції, його змусили проблеми з навчанням: він отримав незадовільні результати на вступних іспитах. Ще раніше – в травні цього року – також 17-річний хлопець вистрибнув з 7 поверху недобудови в Ізюмі Харківської області. За версією правоохоронців, хлопець звів рахунки з життям через ревнощі і сварки з дівчиною.

За кілька днів у жовтні минулого року скоїли самогубство відразу п'ятеро дітей в різних регіонах країни. У Маріуполі Донецької області дві дівчинки 2002 і 2004 років народження вчинили самогубство разом. У передсмертній записці одна з дівчаток написала, що "втомилася".

"Сухі" цифри

На жаль, подібні трагедії відбуваються. І, гортаючи стрічки новинних сайтів, здається, що в країні все більше випадків суїциду серед молоді. Але експерти та цифри говорять про те, що це не зовсім так. До того ж Україна за офіційною статистикою в цьому плані далеко не самий невдалий приклад.

У 2012 році, за даними Держстату, в Україні було 167 випадків самогубств дітей віком до 17 років. У 2016 році їх кількість склала 115, а у 2017 – 106. Дитячі суїциди в Україні, порівняно з самогубствами дорослих, складають, здавалося б, мізерну частину – близько або навіть менше 2% від загальної кількості випадків.

Але проблема ще й у тому, що спроб суїциду – тисячі. І, як пояснюють психологи, часто проблеми дітей, що замишляють накласти на себе руки, залишаються непоміченими оточуючими, як і самі наміри вчинити самогубство. Невдалих спроб покінчити життя серед дітей – не менше 2,5 тисяч в рік, запевняє заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.

"В Україні відбувається 100-150 випадків самогубств серед дітей на 8-9 тисяч щорічно. При тому, що кількість дітей у нас становить 16% від населення. Але тенденції зростання суїцидів немає. Кількість дитячих самогубств у співвідношенні на 100 тисяч дітей у нас в чотири рази менше, ніж у США. Але це якщо ми говоримо "сухими" цифрами. Емоційно, і це природно, смерть дитини сприймається значно гостріше", – говорить він.

На думку експерта, в даному випадку треба розділяти психологічну епідемію і реальну проблему. "Є величезна проблема в тому, що на кожний реалізований суїцид припадає 20 спроб, які провалилися. Тобто, ми не маємо 120 випадків, а 2,5 тисячі спроб суїцидів щорічно. Ця цифра вражає. Більш того, в період глобалізації та універсалізації ми повинні розуміти, що тенденції зростання дитячих самогубств доберуться і до України", – наголошує Богдан Петренко.

Експерт допускає, що офіційні дані про суїциди можуть не завжди збігатися з реальними, адже нерідко правоохоронні органи відносять самогубства до нещасних випадків. "Як показує світова статистика, мотиви 20 відсотків самогубців залишаються невідомими. Тому в частині випадків не можна точно визначити, впала людина під поїзд спеціально чи ні. В 5 відсотках випадків самогубство здійснюється спонтанно, тобто, воно – непродумане. Але в цілому я не думаю, що цифра значно більша, ніж та, яку офіційно декларує Держстат", – припускає співрозмовник.

"Ігри" зі смертю

Ще два-три роки тому в пресі багато говорилося про масове розповсюдження так званих "груп смерті" в соціальній мережі ВКонтакте, яка потрапила під антиросійські санкції. У групах, як, приміром, "сині кити", кожному, хто залишав заявку, пропонували пройти квест, фінальним "завданням" якого повинно було стати самогубство дитини.

Поява подібних груп викликала серйозне занепокоєння у батьків. Але в Україні популярність "синіх китів" досить скоро пішла на спад. У 2017 році було зафіксовано 106 самогубств дітей, проте рідко коли вдавалося встановити реальну зв'язок причин самогубств саме з "групами смерті", говорять правоохоронці. Ще в 2017 році голова Нацполіції Сергій Князєв запевняв, що "груп смерті" в Україні не стало після того, як силовики заблокували більше тисячі подібних сторінок у соцмережах.

"На сьогодні епідемії дитячих самогубств в Україні немає. Більше того: її не було навіть при двох хвилях "груп смерті" в соцмережах", – впевнений Богдан Петренко.

РБК-Україна звернулася в управління ювенальної превенції Нацполіції, щоб дізнатися нові дані про суїциди дітей. Але після декількох спроб зв'язатися з профільної структурою на момент публікації від них відповіді не послідувало.

Вчити ділитися почуттями

Самогубство часто скоюють діти з сімей, де з ними проводили мало часу, де спілкування будувалося на очікуваннях, завданнях, вимогах, знеціненні почуттів і переживань дитини. А також там, де відбувалося насильство, пояснює дитячий психолог Наталя Пашко.

У житті дитини є два важливих періоду, коли вона осмислює смерть і зустрічається з почуттям страху, тривоги і жаху в цій темі – в 6 років і в підлітковому віці, додає вона.

"У ранньому віці дитина зустрічається з кінцевістю світу, переживає перші втрати, втрачає близьких, задається питанням про свою значущість. У ці періоди батькам вкрай важливо не залишати дитину "один на один" зі своїми думками і почуттями, а навпаки – відкрито, але м'яко говорити про цю непросту тему і вчити ділитися почуттями", – говорить Наталія Пашко.

Приблизно в 6 років дитина починає "від'єднуватися" від батьків, контактувати зі світом та іншими людьми, помічати зміни в собі та інших, втрачати і боятися втратити батьків. У дитини виникають страхи, пов'язані з небезпекою світу: вбивства, пожежа, крадіжка, хвороба, катастрофи. Вона згадує, хто з родичів помер, починає боятися, що з батьками або з ним щось трапиться, каже психолог.

"Велика помилка батьків – говорити в цей період дитині щось в такому ключі: "Навіть не думай про смерть, у тебе ж все добре! Подивися, який прекрасний світ!". Але зрозуміти, що таке смерть, дитині необхідно так само, як і зрозуміти все інше в навколишньому світі. Якщо ж батьки намагаються цю тему знецінити і закликати радіти життю, дитині може здаватися, що проблеми немає, а це з нею щось не так. Це може перерости в серйозні проблеми", – додає експерт.

Значна частина тих дітей, які здійснювали спробу суїциду, це робили через ізоляцію, нездатність висловити і отримати підтримку від друзів, близьких і, звичайно, батьків, констатує Богдан Петренко.

"Зрозуміло, що працювати потрібно не тільки з потенційними самогубцями, але і з батьками. На жаль, тенденція відчуження поколінь сьогодні поглиблюється, і з цим ніхто не працює. А це створює багато соціальних проблем: від цькування до самогубств", – упевнений він.

До такого ж висновку приходять і експерти МОЗ. Говорячи про дитячі суїциди, в міністерстві наводять дані Всесвітньої організації охорони здоров'я. Згідно з їх звітами, серед основних причин самогубств – систематичні і сильні труднощі у повсякденному житті. Наприклад, хвороби або насильство, втрата близької людини.

Але якщо дорослих на суїцид штовхають систематичні проблеми, то підлітки можуть частіше йти на таке через причини, що здаються банальними. В силу вікових психологічних змін вони часто сприймають все як "чорне" і "біле", без півтонів, каже Наталія Пашко.

"У підлітків часто або дуже погано, або дуже добре. Якщо сьогодні погано, то їм здається, що завтра не буде нічого хорошого. Вони можуть швидко дійти до точки відчаю і зробити необдуманий крок, в тому числі і самогубство. Так може статися, навіть якщо підліток з кимось просто посварився", – пояснює вона.

Говорити і слухати

У минулому році в.о. міністра охорони здоров'я Уляна Супрун ініціювала створення проекту "Лінія життя. Україна". Це національна гаряча лінія, яка буде працювати 24 години на добу і 7 днів на тиждень, надаючи допомогу в особливо гострих психологічних ситуаціях і допомагаючи уникнути суїциду.

В кінці липня цього року Супрун заявила, що зараз активно йде набір і навчання персоналу, який буде працювати на лінії.

Крім того, в Україні працюють локальні гарячі лінії допомоги, які допомагають справлятися з психологічними проблемами. У той же час, ряд опитаних РБК-Україна експертів ставляться до подібних ініціатив досить скептично, адже далеко не всі діти готові обговорювати свої проблеми з кимось по телефону. Тому психологи радять батькам більше спілкуватися з дітьми, щоб вчасно виявити проблему, і в разі потреби – своєчасно звернутися до психолога.

"Розрекламовані "гарячі лінії", на жаль, виглядають атавізмом, особливо для молодого покоління і особливо для дітей. Адже діти практично не розмовляють по телефону, а пишуть повідомлення. Але служби, яка б могла у зручному для дітей письмово надавати медичну допомогу, поки немає", – каже Богдан Петренко.

На його думку, в суспільному вимірі важливо подолати табу на цю тему, а також вміти відкрито говорити з дитиною про суїциди. "Якщо говорити з дитиною на теми, які здаються вам незручними (смерть, секс, насильство), то у дитини буде менше бажання практично експериментувати в цих напрямках", – упевнений співрозмовник.

Насторожити батьків дитини-підлітка має, як не дивно, її надмірний спокій, каже Наталія Пашко. "Якщо дитина забігає в свою кімнату, швидко закриває двері, але при цьому говорить "у мене все добре", то це – серйозний привід для занепокоєння. У силу змін, притаманних віку, підліток рідше прислухається до батьків, а частіше – до однолітків", - пояснює вона.

В такому випадку батькам підлітка вже складно боротися за авторитет дитини, і якщо їх син або дочка зовсім не слухає, психолог радить заручитися допомогою тих, кому дитина сама довіряє: родичеві, другові або психологу. А самим батькам – відмовитися від повсюдного контролю і спокійно дослідити, чим живе дитина, проявити турботу, організувати спільне дозвілля замість висловлювання повчань.

"Якщо змушувати дитину "негайно розповісти все", вона може почати турбуватися і почати переживати і за маму теж, адже вона нею незадоволена. Тут важливо зауважити, з ким доньці чи синові буде комфортно говорити на ці теми без тиску і примусу", – говорить психолог.

Якщо в розмові з підлітком варто говорити про смерть відверто і відкрито, то з дитиною шести років про смерть варто говорити мовою метафор. Наприклад, через казку, міфи або легенди. В такому віці простіше зрозуміти проблему через історію, через третього героя, пояснює фахівець.

"Я займалася з дівчинкою-підлітком, яка малювала повішених, слухала музику, присвячену смерті. Батьки цієї дівчинки переживали, що вона здатна щось зробити. Але в ході бесід стало ясно, що вона швидше досліджувала тему смерті, кінцевість світу, ніж налаштовувалася піти з життя. Вона сумувала про те, що зростає, адже в дорослому віці доведеться когось втрачати. Батькам підлітків варто не забороняти подібні речі. Замість цього потрібно зробити це предметом спокійного діалогу", – впевнена Наталія Пашко.