Бойовий медик ССО "Азов": У полонених і вбитих російських солдатів навіть немає аптечок

Про тактичну медицину, стандарти надання допомоги пораненим, різницю між медичним забезпеченням української та російської армії, а також про те, як волонтери допомагають військовим – РБК-Україна розповів бойовий ротний медик з позивним "Томат" з підрозділу Сил спеціальних операцій ЗСУ "Азов". З міркувань безпеки співрозмовник попросив не вказувати його ім'я, а також відмовився від фото.

– Коли ви приєдналися до Збройних Сил України?

– Я у 2014 році пішов добровольцем у батальйон "Чернігів", де служив з 2014 по 2015 рік. Потім цей батальйон з якихось причин вивели з передової. І ми з друзями перейшли в полк "Азов", який сьогодні входить до складу Нацгвардії.

З 2015 по 2018 рік я служив у цьому полку, потім отримав поранення. Був на "гражданці", відновлювався, навчався, займався. А коли почалася повномасштабна війна, вже вранці 24 лютого я був на базі.

– Чому обрали тактичну медицину?

– Це сталося випадково. У мене немає медичної освіти. Почалося все з того, коли я був в "Азові", мені запропонували поїхати на курси з медицини для загального розвитку. Я з'їздив, мені сподобалося, потім ще одні курси були, потім ще місяць я проходив навчання в медучилищі у Бердянську, там я більше вивчав питання фармакології. Потім повернувся, почалися інтенсивні бойові дії і у мене з'явилося дуже багато практики.

Пройшов всі види травм – кожен день відірвані руки, ноги, поранення грудної клітини, живота, шиї. Продовжував розвиватися, почав їздити на інші курси. Так і вийшло, що став медиком. Зараз все вже на автоматі.

Протоколи TCCC (англ. Tactical Combat Casualty Care – надання першої медичної допомоги на полі бою, загальний протокол армій блоку НАТО і країн-партнерів Альянсу, – ред.) оновлюються. Наприклад, спочатку був стандарт, що турнікет завжди фіксується максимально високо, але потім минув час, стандарт змінився – турнікет потрібно накладати на 5-7 сантиметрів вище від місця поранення. Постійно треба вчитися і вчитися, тому що все оновлюється.

У нас в "Азові" медицина завжди була розвинена, кількість поранених і "200-тих " була менше, ніж у інших підрозділів, тому що дуже багато часу приділялося навчанню.

– Ви згадали про освіту, виходить освіта медика не обов'язкова?

– Це бажано, у нас багато людей з незакінченою медичною освітою, але вони врятували багато життів. Освіта – це добре, але догоспітальної допомоги можна навчитися і самому, якщо захотіти, якщо тобі це подобається. Якщо ні, не навчишся, як би ти не хотів.

– Ви сказали про протоколи ТССС. Наша армія почала їх використовувати самостійно, тобто переходити на стандарти НАТО?

– Спочатку приїжджали інструктори армій країн НАТО. Показали протоколи і як ними користуватися. Коли людину поранено, тобі не потрібно думати, що робити, якщо у неї йде кров, пробиті груди, ще щось. Є протокол, за яким ти йдеш і, якщо ти не будеш відхилятися, правильно все зробиш.

Багато людей роблять помилки. Наприклад, побачили пораненого, підбігають до нього і відразу починають ставити йому крапельницю, не закривши при цьому всі рани.

– Під конкретний випадок є конкретна інструкція?

– Ні, під всі випадки є один протокол – протокол MARCH (більш конкретний алгоритм надання першої медичної допомоги пораненому, – ред.). При масивній крововтраті, наприклад при відірваних кінцівках, потрібно закрити всі рани. Потім йде прохідність дихальних шляхів. Від масивної крововтрати людина швидше помре, ніж від перекритих дихальних шляхів. Людина може витекти за секунди і нічого не зробиш.

Різні випадки бувають. Але якщо йдеш по протоколу, не стрибаєш з одного пункту на інший, все буде нормально. Для цього потрібен більш холодний розум. Будеш нервувати, то нічого не вийде.

– Розкажіть, як проходить порятунок людини – від місця бойових дій до госпіталю.

– Для цього застосовується розподіл території на три зони: перша – це зона "під вогнем" (там ти нічого не робиш), там тільки накладається турнікет. Далі йде зона тактичних умов, там вже може працювати медик, наприклад, взводний медик або парамедик.

Парамедик – це взагалі дуже велике і сильне слово. Воно прийшло з США, але там вважається, що парамедик – це той, хто має ледь не пологи вміти приймати. Навчених парамедиків, згідно з протоколами НАТО, у нас в країні майже немає.

– Як тоді правильно називати?

– Медик, бойовий медик, напевно, так. Є різні курси з тактичної медицини, є курс для всіх бійців, є курси для взводних медиків. Парамедик – це гучне слово, але якщо взяти за правилами і протоколу, то у нас навіть не навчають в країні на парамедиків.

– Повернемося до алгоритму порятунку.

– Якщо людина отримала поранення в зоні "під вогнем", їй накладають турнікет, потім його передають в зону тактичних умов, де медик все перевіряє, розрізає одяг. Навіть якщо все нормально, все одно розрізають одяг.

Були випадки, коли не помітили поранення ноги в черевику, людина втратила свідомість і просто стікла кров'ю. Скажімо, її поранили в груди, груди закрили, а ногу не подивилися. Медик повністю все перевіряє, йде по протоколу, ставить крапельницю. Потім пораненого передають на casevac.

– Що таке casevac?

– Це пункт або машина, де приймають хворого, знаходиться в безпосередній близькості від бойових дій. Цією машиною пораненого відвозять на medevac – це вже обладнання машина, яка знаходиться від фронту, наприклад, за 5 кілометрів, і яка повезе пораненого в госпіталь. Ця машина обладнана киснем, крапельницями, апаратом ШВЛ та іншим обладнанням. Casevac – це таке таксі від зони бойових дій до medevac, а medevac – це швидка, яка везе в госпіталь.

– За всіма нашими військами, які на фронті, створена така інфраструктура?

– Хотілося б, щоб так було. Але не завжди таке є. Не вистачає машин, не вистачає медиків, в основному проблема з машинами. Пораненого можна кинути в будь-яку машину, але дорога може зайняти 1,5 години, за цей час людина може померти. Навіть крутий медик нічого не зможе зробити, так як треба ставити крапельницю, подавати кисень.

– Медик працює в зоні тактичних дій?

– Коли я працював, в основному виходив вже в зону "під вогнем". Далі людину переносять у більш безпечне місце і там вже більше працюватимуть медики. Коли стріляють, ви не зможете надати належну медичну допомогу. Але зони часто зміщуються. Коли ми були в сірій зоні, витягали пораненого в свої окопи і там вже могли ним займатися.

– Ворог полює на медиків?

– Вони не те щоб намагаються влучити по медикам. Ніхто не розбирається – медик або не медик. Навіть якщо буде видно хрест на ворожій машині, ніхто не буде на це звертати ніякої уваги. Стріляють і по медикам, і по евакуаційним машинам. Якщо машина буде забирати пораненого з передової, ніхто не буде вішати Червоний Хрест, щоб всі бачили, що це медики. Ворог не звертає увагу, йому без різниці.

Є ідеал, як має бути. Виносиш пораненого, потім до медика, потім casevac, потім medevac вже вивозить. Medevac це взагалі повинна бути броньована машина. В Ізраїлі, наприклад, casevac – це коли людей вивозять на спеціальному танку на medevac. А у нас як вийде, так і вивозять.

Але рівень в Україні виріс максимально сильно. Ми в порівнянні з росіянами в цьому плані просто знаходимося в небі. Скільки було ситуацій, коли я знаходив рюкзаки їхніх медиків. Взагалі не знаю, як цим можна кого-небудь врятувати. Там і джгут Есмарха, і бинти якісь. Медик нічого з цим не зробить.

– У них немає стандартів, як ви описали?

– У них з цим все максимально погано. Скільки ми бачили полонених, убитих, у них навіть немає аптечок. У наших військових скорочується рівень смертність, оскільки є медики, є люди, які самі навчилися, самі можуть собі надати допомогу. У росіян немає турнікетів, не кажучи вже про те розмаїтті, як у нас, і які на 100% працюють. Хоча ще в 2014 році наші вішали собі на приклад "червоні турнікети" – джгути Есмарха. Якщо повісив на приклад, вважай себе вбив.

– Убив?

– Ця гума тягнеться, тріскається через спеку. Дуже важливо, щоб були якісні турнікети, які не порвуться. У нас багато ситуацій, коли волонтери, які хочуть допомогти, знаходять турнікети, які лопаються. Такий турнікет просто вбиває людину, а є турнікети, наприклад, САТ, наша SICH – хороші турнікети, перевірені і випробувані. Буває надсилають турнікети без маркувань, без нічого. У себе в підрозділі я такі турнікети прибрав.

Краще мати два нормальних турнікета, ніж шість неякісних, тому що ти можеш його надіти, він лопне, а вже наступний не зможеш накласти, не буде сил, ти витечеш, втратиш кров. З неякісними турнікетами можна тільки тренуватися.

– Ви проводите навчання, щоб у солдатів були навички використання турнікета і решти вмісту аптечки?

– Проводжу, коли є час. Поряд з іншими вправами медицина – обов'язкова. Проводжу заняття по протоколу MARCH. Тренування дуже важливі для всіх бійців.

– І під час них можна використовувати неякісні турнікети?

– Так. Наприклад, турнікет САТ, який вважається кращим в світі, його раз надів і все. Компанія забороняє його використовувати вдруге. Не можна економити на медицині, все повинно бути дуже якісним, а це все дорого коштує. З цим є проблеми, той же турнікет САТ коштує десь 800 гривень.

У мене в портфелі лежить 15 турнікетів, у кожного бійця моєї групи має бути мінімум по 4 турнікета. З турнікетами зараз взагалі дуже важко. Буває проблематично їх дістати.

Волонтери намагаються знайти різні турнікети, але є затверджений перелік, згідно з протоколами TCCC, в який, наприклад, входять наступні американські турнікети: CAT, SAM XT, SOF-t, TMT. Також вже перевірений часом і добре себе зарекомендував український турнікет "Січ".

В Україні є інші виробники та організації, які пропонують турнікети власного виробництва, які не входять до списку, що я навів вище. Ці вироби можуть рватися, вони можуть бути неякісними, так як вони не пройшли належного тестування і сертифікацію. Їх взагалі не можна купувати і використовувати! Потрібно користуватися або турнікетами сертифікованими TCCC, або українською "Січчю".

– Люди не відмовляються тренуватися?

– Все залежить від підрозділу. У нас всі і завжди тренуються. У мене є товариш, якого поранило, йому відірвало ногу, але він сам собі наклав турнікет, затягнув його і все було нормально, вижив.

Є підрозділи, у яких когось поранило, але поранений не може сам собі накласти турнікет. Інші теж не можуть або забувають елементарні речі, що потрібно з кишені все дістати, щоб не порушити упор турнікета.

– Як ви вважаєте, чи потрібно такі курси проводити серед цивільного населення?

– Звичайно, дуже потрібно. Не у всіх і не завжди є турнікети, а на цивільних курсах пояснюють, як можна зробити щось натомість, наприклад, ремінь, який призупинить кров, поки швидка приїде. Точно так ніхто не знає, що робити, коли груди пробило. А це елементарно – взяти підручні засоби, самий звичайний пакет, накласти його, щоб повітря не заходило, щоб одна легеня не ставала більше і не стискала іншу легеню. Навіть рукою можна закрити. У наших реаліях це дуже важливо знати, коли може прилетіти в будь-який момент і хто завгодно може постраждати.

Ще приклад. Коли людина втратила свідомість, ніхто не знає, що треба робити. А тут теж все просто – потрібно повернути людину на бік, щоб вона не задихнулася, інакше язик розслабиться, западе і перекриє дихальні шляхи. А так людина може вижити. Але люди стоять, кричать і знімають це все на телефони, не знаючи як їй допомогти.

– Хірургічну допомогу ви не надаєте? Чи це вже роблять лікарі в госпіталях?

– У таке я не лізу, у мене немає знань і досвіду. Тут вже інші анестезії, наркози. У нас лікарі теж максимально виросли, наприклад, у лікарні Мечникова в Дніпрі (Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова, - ред.). За роки війни вони стількох людей врятували!

Був такий приклад: один хлопець отримав поранення в голову, куля пройшла з чола в потилицю, його привезли в Маріуполь, там сказали, що він точно не виживе. Його відправили в Дніпро, де лікарі сказали, що шанс на виживання 1%, а якщо і виживе, то буде "овочем". Вижив! Тепер їздить до США на змагання серед ветеранів – Invictus Games.

– Які волонтерські організації допомагають вашому підрозділу?

– Leleka Foundation, благодійний фонд "Відродження Захисників України". Вони допомогли максимально, з їх допомогою зібрав чотири портфеля на взводних медиків. Від держави ми взагалі нічого не отримали. Маю на увазі medevacs, Медичні матеріали. Все це – виключно було на волонтерських плечах.

– За скількох людей ви відповідаєте?

– Я – ротний медик. Наша рота, припустимо, в роті – взводи, в кожному взводі є медик. Мені потрібно кожного з них укомплектувати, щоб у них були медичні портфелі, всі препарати, все те, що використовується для тактичної медицини.

Припустимо знайти два турнікета ще можна, а зібрати чотири портфеля, де купа гемостатичних бинтів, оклюзійні наклейки, голки, це все дуже дорого. Зібрати такий портфель обійдеться в районі тисячі доларів, а всі матеріали – це витратні матеріали.

Є нові штуки, які волонтери допомогли дістати, наприклад, це внутрішньокістковий доступ, це дуже дорогий прилад. Він використовується, коли вже не можна знайти вену, коли багато втрачено крові, в такому випадку кров йде з кінцівок в тулуб. І тоді цей доступ (спеціальна голка) колють в коліно (в кістку) або в груди, тоді можна вставити катетер і робити інфузії.

Також волонтери дістали спеціальні пристосування iTClamps, які застосовуються при пораненні шиї. При такому пораненні ви мало що можете зробити, крім як рукою затиснути і все. А є такі прищіпки, які затискають, прикривають артерію. Така штука може врятувати при пораненні, при якому навіть медик нічого не може зробити. Вони також дуже дорогі.

Є вузловий турнікет, він притискає вузлові рани. Припустимо може бути поранення в області таза. Турнікет потрібен, щоб перетиснути пахові артерії. Така штука є у одного з 10 медиків, її складно знайти. Мені з цим допомогли Leleka Foundation, вони надіслали три таких турнікета.

– Ви керуєте групою медиків, контролюєте якому медику що потрібно?

– Так, я дивлюся кому що потрібно. Перевіряю аптечки всіх бійців. Дивлюся термін придатності гемостатичних бинтів. Якщо вони прострочені, можуть не забезпечувати реакції з кров'ю. Це викидається. Наприклад, я знайшов 10 поганих турнікетів, я їх забираю і зберігаю тільки для тренувань. Добре, що допомагають волонтери, сам просто так нічого не знайдеш.

– Потрібно знати виробників, постачальників...

– Тому вони виручають. Також важко сьогодні з евакуаційними машинами. Можна знайти машину, але це буде просто таксі. У нас в підрозділі машини, які обладнані спеціальними носилками, які можуть зафіксувати людину. І тоді можна везти пораненого і не боятися ям на дорогах. Можна не боятися, що у нього випаде крапельниця, людина не перевернеться. Якщо медик все вміє, з таким автомобілем він довезе людину стабільною. Лікарі в госпіталі кажуть, що наші медики привозять людей стабільними, з катетером, з крапельницею.

– Як ви визначаєте необхідні матеріали у вашому рюкзаку?

– Все передбачено, зайвих речей немає. Все повинно бути по протоколу, починаючи від турнікетів і закінчуючи ковдрою, щоб не було гіпотермії. Мій повністю укомплектований портфель важить 25 кг.

Якщо, наприклад, в госпіталь потрібно їхати дві години, то досвідчений медик знає як зняти турнікет і замінити його на тампонаду. У такому випадку поранений доїде в лікарню і буде з ногою. Потрібно думати не тільки, щоб врятувати життя, а й про те, щоб людина краще могла потім функціонувати. Якщо турнікет лежить на нозі дві години – це велика ймовірність, що ногу ампутують. За протоколом ви знаєте, коли випадки заміни можливі.

Над цими протоколами в США працює комісія з 40 лікарів, з досвідом бойових медиків, анестезіологів, хірургів. Вони обговорюють кожен момент, послідовність дій.

– Які нормативи за часом евакуації людини?

– Можна людину евакуювати за годину, можна за три. Наприклад, важко винести людину з лісопосадки. Дві людини можуть нести пораненого дві години, це важко. Немає нормативу за часом, оскільки це дуже складно врахувати. Але взагалі максимально швидко все повинно бути.

– Машини розміщують таким чином, щоб максимально швидко вивезти?

– Це залежить не тільки від машин, все залежить за який час людину можуть винести з поля бою. Наприклад, якщо стріляє артилерія, вас відрізали, ви не можете винести пораненого. В такому випадку є медик, який весь цей час підтримує стан пораненого. Машини (medevacs) стоять так, щоб вивезти людину за 1-1,5 години до госпіталю по асфальтованій дорозі. У нас з цим все вже більш-менш нормально.

– Як ви вчиняєте з пораненими полоненими?

– Нам потрібно брати більше полонених, тому що наші люди сидять в полоні і потрібен обмінний фонд. Коли нам траплялися поранені полонені, їм надавалася і надається така ж допомога, як і нашим військовим. Зрозуміло, коли лежить наш поранений і полонений, то я спочатку буду допомагати своєму, а потім полоненому, але алгоритм допомоги той же. У наших інтересах, щоб він залишився живий, щоб з його допомогою врятувати свою людину. У російському полоні сидять багато "азовців", тому нам потрібно це робити.