Дмитро Фірташ виявився другим після Віктора Медведчука представником вищої ліги олігархів, що потрапив під санкції РНБО. Про те, як просувається справа щодо його екстрадиції в США, як складалися відносини Фірташа з попередньою і нинішньою владою і як на позиціях олігарха відіб'ється введення санкцій – в матеріалі РБК-Україна.
Ще в середині лютого – незабаром після того, як влада почала активно застосовувати санкційний механізм РНБО – джерела РБК-Україна розповідали, що наступним олігархом, який може потрапити під удар, буде Дмитро Фірташ.
Довгий час майже вся увага була зосереджена на Вікторі Медведчуку, який втратив три інформаційні канали і опинився під домашнім арештом за підозрами в держзраді. А влада задекларувала курс на боротьбу з олігархатом як таким, розробивши профільний законопроект.
На прес-конференції до другої річниці інавгурації президент Володимир Зеленський на конкретне питання про те, чи будуть введені санкції проти олігархів Ігоря Коломойського і Дмитра Фірташа, закликав "дивитися нас щоп'ятниці".
Через місяць, у п'ятницю 18 червня, РНБО ввела санкції проти Фірташа. За словами секретаря Радбезу Олексія Данілова, причиною цього стала участь бізнесмена в титановому бізнесі і постачання сировини на російські військові підприємства, згідно з даними української розвідки. "Ми не можемо допустити, щоб це тривало", – заявив Данилов.
Як випливає з опублікованого 24 червня президентського указу, щодо Фірташа ввели цілий пакет санкцій, серед яких блокування активів і заборона на виведення капіталів з України. Сам Фірташ звинувачення на свою адресу категорично відкидає.
Фірташ вже більше семи років перебуває у вимушеній еміграції в Австрії. 12 березня 2014 року він на кілька днів був затриманий місцевою поліцією за ордером від американського ФБР. За океаном Фірташа підозрюють у дачі хабара індійським чиновникам за отримання доступу до родовища титану. Звільнившись за рекордну для Австрії суму застави в 125 млн євро (яку вніс російський мільярдер Василь Анісімов), Фірташ більше року чекав суду за запитом про його екстрадицію в США.
Засідання в земельному суді Відня у кримінальних справах пройшло 30 квітня 2015 року, тривало близько 13 годин і закінчилося перемогою українського олігарха – австрійський суддя прислухався до аргументів Фірташа про те, що його переслідування з боку американців має політичну основу. Себе олігарх позиціонував як жертву глобального протистояння між США і РФ, що особливо загострилося в контексті Євромайдану.
Фірташ відразу заявив про бажання повернутися в Україну, навіть називалася конкретна дата його можливого прильоту – 2 грудня 2015 року. Але в підсумку події стали розгортатися не на його користь. У лютому 2017 року австрійська поліція навіть ненадовго затримала його повторно. Цього разу за запитом від іспанських правоохоронців, які інкримінували йому причетність до схеми з відмивання грошей.
Від претензій з боку Іспанії олігарху в кінцевому рахунку вдалося відбитися, а ось по американському кейсу він програв спочатку апеляцію, а потім і слухання у Верховному суді Австрії, що дозволив його екстрадицію в США. У липні 2019 року це рішення затвердив міністр юстиції Австрії. Але адвокати Фірташа звернулися з клопотанням про повторний розгляд справи у зв'язку з якимись "додатковими доказами".
Відтоді минуло вже два роки, але особливого прогресу у цій справі не спостерігається. У Мін'юсті США заявили РБК-Україна, що поки не можуть коментувати цю історію. А спікер Земельного суду Відня у кримінальних справах Крістіна Зальцборн підтвердила РБК-Україна, що рішення за клопотанням адвокатів Фірташа поки не прийнято.
"Запит про відновлення справи досить об'ємний, як і аргументи прокуратури і зустрічні аргументи. Хоча запит був поданий в 2019 році, останні аргументи надійшли восени 2020 року", – зазначила Зальцборн, додавши, що не може спрогнозувати терміни прийняття рішення. Тим часом, група конгресменів звернулася з листом до генерального прокурора і держсекретаря США, закликаючи їх докласти більше зусиль для екстрадиції Фірташа.
Австрійська історія Фірташа цікава ще й тим, що вона підсвітила один з ключових політичних моментів постмайданної історії України – т.зв. "віденську зустріч" – переговори Петра Порошенка, Віталія Кличка, Дмитра Фірташа і його давнього соратника Сергія Льовочкіна, що відбулися в квітні 2014 року. Їх головним результатом нібито стала домовленість про те, що Кличко відмовляється від президентських амбіцій, підтримуючи кандидатуру Порошенка на виборах-2014, а сам балотується в мери Києва.
Сам Порошенко пізніше публічно підтвердив лише домовленості з Кличком, тоді як зустріч з Фірташем назвав "дуже короткою і беззмістовною". У той час як сам олігарх під час засідання Віденського суду під присягою дав дещо інше трактування подій, згідно з якою зустріч точно не була "беззмістовною", навпаки зігравши помітну роль в новітній історії країни. "Ми домоглися чого хотіли: Порошенко став президентом, Кличко – мером", - заявив Фірташ.
В інтерв'ю РБК-Україна у жовтні 2016 року Фірташ публічно заперечував свою підтримку Порошенка. "Моя головна задача тоді (навесні 2014 року, - ред.) полягала в тому, щоб швидше пройшли вибори і з'явився президент. Ось що для мене було важливо, а не те, щоб виграв Порошенко", – заявив тоді бізнесмен.
У будь-якому випадку, особливих бонусів від перемоги Порошенка Фірташ не отримав. Багатопрофільна бізнес-імперія олігарха – група компаній Group DF –продовжувала працювати і за його відсутності в Україні: газовий, азотний, титановий бізнес, а також сільське господарство, медіа та нерухомість. Але і без особливих преференцій з боку держави: в газовій сфері тривав перманентний конфлікт з "Нафтогазом", був втрачений контроль над Іршанським гірничо-збагачувальним і Вільногірським гірничо-металургійним комбінатами, банк "Надра" не пережив післямайданного "банкопаду" і т. д.
Частина об'єктів опинилися на окупованій Росією території Криму і Донбасу. Втім, "Кримський титан" продовжив функціонувати далі, ведучи діяльність як в українській, так, за інформацією ЗМІ, і в російській юрисдикції.
Особливо напруженими були відносини Фірташа з другою за значенням партією влади в 2014-19 роках – "Народним фронтом" і одним з його лідерів Арсеном Аваковим. Коли в 2015 році всерйоз обговорювалося повернення Фірташа в Україну, саме глава МВС публічно попередив олігарха про те, що на батьківщині його затримають, згідно зі зверненням Мін'юсту США.
Перемога Володимира Зеленського на президентських виборах в 2019 році, схоже, мало що змінила в житті Фірташа і його бізнесу. Group DF успішно відбивала в судах атаки з боку Антимонопольного комітету. Мова про штрафи за зловживання монопольним становищем на газовому ринку, виписаних "Регіональній газовій компанії", куди входять два десятки облгазів, і про рішення АМКУ щодо примусового розділення холдингу OSTCHEM, що об'єднує бізнес з виробництва азотних добрив.
Втім, операційний контроль над Запорізьким титано-магнієвим комбінатом, де у Group DF є частка в 49%, Фірташ у 2020 році все ж втратив. І згідно з санкціями РНБО, не зможе взяти участь у приватизації ОГХК, куди увійшли Іршанський ГЗК і Вільногірський ГМК.
Зі змінним успіхом для Фірташа розвивалася ситуація на ринку добрив. Так, минулого року Мінекономіки відмовилося вводити квоти на імпорт міндобрив, бенефіціаром чого стали б зокрема заводи групи OSTCHEM. Але в березні 2021 року Окружний адмінсуд Києва за позовом Черкаського "Азоту", що належить Фірташу, зобов'язав ввести зазначені квоти, в Мінекономіки оскаржать це рішення. Тим часом, щодо самого "Азоту" була розпочата процедура банкрутства за позовом "Черкасиобленерго", 71% якого належить державі.
Втім, більш серйозним виявився конфлікт між імперією Фірташа і центральною владою на газовому ринку. Ймовірно, поворотним моментом стала історія з підвищенням ціни на газ для населення з початку поточного року, приблизно на 15-20%. Це навіть спровокувало акції протесту в декількох регіонах, нехай, за твердженням влади, і штучно "підігріті".
За інформацією РБК-Україна, ситуацію дуже болісно сприйняли на Банковій. Там підвищення тарифів порахували основною причиною просідання рейтингів в перші тижні року – тоді "Слуга народу" в ряді соцопитувань вперше поступилася першим рядком конкурентам.
У Верховній раді зареєстрували низку законопроектів, які могли завдати удару по газовому бізнесу Фірташа, наприклад, про можливість введення тимчасових адміністрацій в облгази. Але жоден з них так і не був реалізований.
"З лютого чекали-чекали якихось санкцій, а в підсумку сталося все як завжди несподівано", – прокоментував рішення РНБО співрозмовник РБК-Україна на газовому ринку.
РБК-Україна звернулося до Радбезу з проханням уточнити підстави, за якими ввели санкції проти Фірташа, зокрема, чи йдеться саме про титановий завод в Криму або ж про інші підприємства олігарха в цій галузі. А також про те, чи вплинуть санкції на діяльність бізнесу Фірташа. На момент публікації видання відповідь не отримало.
Судячи з усього, поки що все обмежилося блокуванням особистих рахунків Фірташа і не торкнулося бізнесу Group DF. У компанії заявили, що продовжують "працювати в звичайному режимі". У переліку з 540 юридичних осіб, проти яких були введені останні санкції, є тільки одна компанія Фірташа – ТОВ "Валки-Ільменіт", у якої забрали ліцензію на розробку надр.
У світлі того, що ледь не ключовим напрямком проголошеної "деолігархізації" на Банковій вважають ЗМІ, особливий інтерес викликає доля телеканалу "Інтер", де Фірташу належить 36%. Якщо проводити аналогію з санкційною історією Медведчука, то введення проти нього санкцій не відбилося на діяльності каналу "1+1", де йому належить частина акцій.
Очевидно, "інтер" також не потрапить під удар. Співрозмовник РБК-Україна в Офісі президента підтвердив, що з каналом "поки нічого не буде відбуватися".
На прохання РБК-Україна більш розгорнуто прокоментувати санкції проти Фірташа його американські адвокати до моменту виходу цього матеріалу не відповіли. У своїй лаконічній заяві від 21 червня адвокат олігарха Ленні Девіс максимально прозоро натякнув на те, що дії РНБО щодо його клієнта можуть бути пов'язані з прийдешнім візитом Володимира Зеленського в США.
У свою чергу, в посольстві США в Україні виданню заявили, що не можуть коментувати мотивацію української влади щодо санкцій. "В цілому ж ми вважаємо, що притягнення до відповідальності корумпованих олігархів за їхні злочини є важливим", – сказав РБК-Україна спікер посольства Деніел Ленгенкемп, додавши, що українські антикорупційні структури "повинні мати можливість виконувати свою роботу справедливо і незалежно".
Як і у будь-якого іншого олігарха, у Фірташа є чимало ресурсів для боротьби за свої інтереси. Крім "Інтера", це як мінімум половина парламентської фракції "Опозиційної платформи "За життя", яку відносять до сфери впливу Фірташа-Льовочкіна.
Втім, як сказав РБК-Україна політолог, директор Фонду "Українська політика" Кость Бондаренко, "група Фірташа-Льовочкіна ділиться на групу Фірташа і групу Льовочкіна".
"Очевидно, що якщо є дві людини, то безхмарно все між ними бути не може. Йдеться про бізнес-інтереси, якусь загальну стратегію і вона не завжди збігається", - зазначив Бондаренко.
На його думку, позиції Фірташа за час його відсутності в Україні досить серйозно ослабли, а нинішні санкції – це тільки перший удар. "Про Фірташа пам'ятають, що він є, що у нього є якась власність, але яка її структура – ніхто, по суті, не знає. Це (санкції РНБО, - ред.) тільки перша серія, перший крок", - вважає політолог.
Про те, як Фірташа потенційно можуть деолігархізувати далі, ще в травні натякнув глава "Нафтогазу" Юрій Вітренко. Як розповів Вітренко в інтерв'ю НВ Бізнес, у випадку якщо облгази не можуть розрахуватися зі своїми боргами перед "Нафтогазом", їх треба "забирати через суд". Як раніше заявляли в операторі газотранспортної системи України, тільки за перший квартал поточного року облгази наростили заборгованість перед ними до 10 млрд грн.
У будь-якому випадку, поки головним бенефіціаром історії з Фірташем виглядає Банкова. Боротьба з олігархами, яких український виборець традиційно недолюблює, виглядає цілком привабливою темою для піару. Але для того, щоб цей механізм працював і далі, будуть вимагатися нові і нові санкційні "жертви".