Навіщо Путіну Крим
Володимир Путін в черговий раз зробив те , чого від нього ніхто не очікував. Росія де- факто вводить війська на Україну . У суботу , 1 березня, Рада Федерації дав президенту санкцію на введення військ до Криму. Формально президент цим дозволом поки не скористався , проте насправді росіяни вже там .
Події розвивалися настільки стрімко , що підозрювати імпровізацію немає ніякої можливості. У ніч з 26 на 27 лютого невідомі люди зі зброєю захопили будівлю кримського парламенту в Сімферополі і підняли над ним російський прапор. Парламент Криму призначив референдум про розширення повноважень автономії та відправив у відставку чинний уряд. Новим прем'єром Криму став член партії " Русское единство" Сергій Аксьонов (також відомий під кличкою "Гоблін " ) , негайно звернувся до російської влади з проханням про захист . Але ще до цього , в ніч з 27 на 28 лютого , в аеропортах Сімферополя та Севастополя з'явилися десятки людей з російським зброєю і в формі без розпізнавальних знаків , які взяли під контроль прикордонні пости , аеропорти , військові частини. Ракетний катер Чорноморського флоту Росії заблокував зовнішній рейд Балаклавської бухти під Севастополем , закривши вихід у море для судів прикордонної служби України . А до Держдуми внесли новий закон про спрощення порядку приєднання нових регіонів до Російської Федерації .
І тільки після цього глава російської держави публічно заявив про можливість введення військ на територію України . "Рішення більше політичне , покликане продемонструвати нашу рішучість" , запевняють у Кремлі.
Такі події пояснюють тривале мовчання Путіна , який останнім часом старанно утримувався від висловлювань з приводу того, що відбувається на Україні . Тепер, можна вважати , він сказав своє слово . Судячи з реакції Заходу , такого " ходу конем" мало хто очікував , хоча експерти і попереджали про можливість прямого втручання з боку Росії - зрештою , в 2008 році з Грузією це спрацювало.
" Спусковим гачком " стало анулювання Києвом домовленості колишнього уряду та опозиції , укладеної за сприяння Європейського союзу і з мовчазної згоди Росії . Момент обраний практично ідеально: нові лідери , хоч і намагаються говорити від імені всієї країни , насправді не представляють Україну цілком і взагалі зараз дуже зайняті формуванням власної легітимності. Відсутність легітимності нової влади сильно спрощує Кремлю задачу: вчора Майдан не визнав законну владу , так які претензії можуть бути до тих, хто не визнав владу Майдану?
У результаті Росія намагається перетворити одне з найважчих своїх геополітичних поразок ( торжество орієнтованої виключно на Захід української революції пробиває величезний пролом в захисному кільці держав - сателітів ) в перемогу. Путін переконаний , що розпад Радянського Союзу був "найбільшою геополітичною катастрофою" XX століття. Розкол України на західну і східну частини здатний частково відновити втрачений статус- кво ; крім того , це найкраща гарантія її невступу до ЄС і НАТО. Приєднання Криму до Росії в цій ситуації малоймовірно , але мова цілком може йти про його автономії. Тоді Росія може більше не хвилюватися про долю своїх військових баз.
У відбувається в Криму є і внутрішньополітичний аспект. У свідомості російської влади Майдан включив не просто сигнал тривоги , а справжню сирену : сьогодні революція відбулася на Україні , але вже завтра , на тлі загального погіршення соціально-економічної обстановки , може трапитися і в Росії. Повернення (нехай умовне ) Криму дозволить зміцнити імідж Путіна як сильного лідера , здатного відстоювати національні інтереси і підпорядковувати собі навіть несприятливі обставини. Крім того , це хороша основа для консолідації суспільства проти " ліберальної загрози" - будь-які прояви незгоди можна кваліфікувати як спроби опонентів дестабілізувати ситуацію за українським зразком . Масові затримання минулого тижня у зв'язку з акціями протесту проти вироку фігурантам " болотного справи" доводять: будь-які прояви протестної активності будуть жорстко придушуватися . В умовах політичної та економічної ізоляції , яку Захід загрожує Росії , патріотична консолідація набуває особливого значення : якщо росіяни зіткнуться з серйозними економічними труднощами , їх найпростіше буде списати на іноземних недругів.
