11 серпня над Дніпродзержинськом зіткнулися два літаки Ту-134

Аварія сталася в 1979 році, але її досі пом'ятий футбольні вболівальники всієї України та колишнього СРСР.

11 серпня о 13 годині 35 хвилин в небі в районі Дніпродзержинська на висоті в 8400 метрів зіткнулися два Ту-134А компанії Аерофлот, в результаті чого загинули всі на них 178 осіб.

За кількістю жертв ця авіакатастрофа в історії України і Ту-134 займає перші місця, в історії Радянського Союзу та зіткнень в повітрі в світі - друге, а серед зіткнень літаків взагалі - третє. Серед загиблих опинилися 17 членів узбецького футбольного клубу "Пахтакор", через що трагедія отримала особливий резонанс.

У той день погода на Південно-Сході України була далеко не найкращою. Небо затягнули багатошарові хмари з рідкісними просвітами, їх вершини досягали висоти 8-9 км.

Проте по повітряних трасах, пролягає над Харківською областю, досить щільно йшли літаки. Серед них був і Ту-134А Білоруського управління цивільної авіації з бортовим номером 65735. Літак виконував рейс за маршрутом "Ташкент - Гур'єв - Донецьк - Мінськ". У 13.11 за московським часом лайнер вилетів з Донецька і взяв курс на Мінськ.

Його пілотував екіпаж під командуванням командира корабля А. С. Комарова. У літаку було 77 пасажирів. Майже третина салону займала футбольна команда "Пахтакор", що летіла до Мінська на гру з місцевими динамівцями.

Трохи раніше, в 12.53, з аеропорту міста Воронежа злетів другий Ту-134А № 65816 Молдавського управління цивільної авіації, що виконував рейс "Челябінськ - Воронеж - Кишинів", під керівництвом командира корабля А. А. Тараненко. У салоні знаходилися 88 пасажирів, з них 16 - діти у віці до 12 років.

У 7.50 в Харківському центрі управління заступила на чергування зміна диспетчерів виконуючого обов'язки керівника польотів С. С. Сергєєва - 7 осіб, включаючи одного стажиста. Незважаючи на те, що повітряна обстановка в районі Центру обіцяла бути дуже складною, і. о. керівника польотів розставив диспетчерський склад зміни досить дивним чином. Надзвичайно напружений південно-західний сектор дістався молодому диспетчеру III класу Н. В. Жуковському. Контролювати його роботу Сергєєв доручив диспетчеру I класу В. А. Сумському.

Ситуація ускладнювалася тим, що в той день збирався летіти до відпочивав у Криму Леоніду Брежнєву його друг і "права рука" Костянтин Черненко, для якого з ранку тримали відкритим одне з трьох повітряних коридорів. На маневр іншим літакам залишалося тільки два.

У 13.17 на шостому години напруженої роботи зміни на зв'язок з Харківським РЦ вийшов молдавський літак. Командир екіпажу доповів розрахунковий час проходу Харкова та запросив дозвіл на заняття ешелону 9600 м. Але Жуковський відмовив йому, пославшись на те, що на 9600 м йде попутний літак.

Потім на зв'язок з ним вийшов командир мінського Ту-134А. Комаров доповів, що літак йде на висоті 5700 м, і повідомив свій підписаний ешелон 9600 м. Маршрути польоту білоруського і молдавського лайнерів перетиналися під прямим кутом в районі Дніпродзержинська, причому істинний інтервал проходження літаками "повітряного перехрестя" становив менше хвилини. Але диспетчер Жуковський помилково розрахував, що два літаки за часом поділяють покладені 3 хвилини, тому без перевірки взаємного положення лайнерів за допомогою радіолокатора дав команду Комарову займати ешелон 7200 м.

У 13.34 після підтвердження проходу Дніпропетровська мінський екіпаж отримав дозвіл піднятися на 8400 м і чекати дозволу на продовження набору, тому що назустріч борту 65735 йшов Іл-62. І знову Жуковський не спромігся поглянути на індикатор повітряної обстановки і проконтролювати розташування мінського і кишинівського Ту-134А.

Тим часом диспетчер Сумської почув у динаміках доповідь командира борту 65735 про проліт Дніпропетровська на висоті 8400 м і зрозумів, що відбувається щось недобре. Два літаки швидко зближалися на одній висоті - їх слід було негайно розвести по висоті. Сумської забрав у Жуковського мікрофон.

13.34.07: "676-й (позивні Іл-62), займіть ешелон 9600".

13.34.28: "735-й, а ви 9000 займіть. Над Дніпродзержинському 8400 перетинає".

У відповідь у динаміці пролунало: "Зрозумів ... (нерозбірливо), 8400".

Прийнявши останню фразу як підтвердження екіпажу мінського літака про заняття ешелону 9000 м, диспетчер В. А. Сумської вирішив, що він розрядив обстановку. До катастрофи залишалася 1 хвилина 10 секунд. І за цей час ні Жуковський, ні Сумської не спромоглися хоча б раз проконтролювати виконання бортом 65735 наказу про зміну ешелону або просто поглянути на локатор.

Обидва літаки йшли у хмарах, і їх пілоти не мали можливості візуально виявити один одного. На висоті 8300 метрів молдавський літак виринув з хмар і врізався в мінський, відтяв йому частина крила і хвостове оперення і тут же вибухнув. Його уламки потім знаходили в радіусі 20 км від місця падіння в районі села Миколаївка. Досвідчений пілот мінського лайнера навіть при розгерметизованому корпусі ще якийсь час планував, але на висоті 4500 метрів машина стала різко втрачати висоту і впала в районі села Єлизаветівка.

У 14.08 з аеропорту Підгородне вже вилітав Ан-2 пошуково-рятувальної служби. Незабаром його командир доповів, що в районі сіл Курилівка, Миколаївка та Єлизаветівка розкидані металеві уламки, а на землі догоряють два літаки. Район катастрофи був негайно оточений міліцією і військами, а через кілька днів державна комісія приступила до розслідування причин трагедії.

Вже з самого початку стало ясно, що фатальна помилка була допущена В. А. Сумським в той момент, коли він вирішив, що фраза "Зрозумів ... 8400", яку він почув у відповідь на свій наказ борту 65735 зайняти ешелон 9000 м, була виголошена командиром мінського літака і означала підтвердження про занятті нового ешелону. Експертиза встановила, що фраза належала не борту № 65735, а іншому - Іл-62, борт № 86676, і повністю звучала так: "Зрозумів, 676-й, 8400". Це означало, що екіпаж
А. С. Комарова вказівку диспетчера про зміну ешелону не чув і підтвердження про прийом інформації не давав.

Через 9 місяців відбувся суд над винними. На лаві підсудних опинилися диспетчери Жуковський та Сумської. Кожного засудили до 15 років в колонії загального режиму. Старшого зміни Сергєєва, а також керівників вищого рангу на суді не було навіть у якості свідків.

Практично всі загиблі члени футбольної команди "Пахтакор" були поховані в Ташкенті на Боткінському кладовищі міста, де їм поставлено пам'ятник.

Клуб "Пахтакор" через цю трагедію в 1979 році і кількох наступних чемпіонатах був посилений добровольцями з інших клубів. Крім того, в регламент чемпіонату СРСР з футболу була внесена стаття, за якою протягом 3 років, незалежно від результатів, "Пахтакор" зберігав місце у вищій лізі радянського футболу.

Дивом уникнув тоді цієї трагедії головний тренер "Пахтакора" Олег Петрович Базилевич. Ось що він говорив згодом з цього приводу:

- Після серії ігор в липні-серпня 1979 року я планував побути зі своєю сім'єю, хоча б добу. Загодя взяв квиток в Сочі, де відпочивала сім'я, і ​​полетів раніше команди на день з тим розрахунком, щоб опинитися в Мінську в день гри дубля. Наступного дня ввечері, після приїзду в Сочі (коли якраз по телебаченню передавали програму "Час"), мене викликали до телефону ... Я був ошелешений ... Коли моя дружина запитала у мене, що сталося, я ледве відповів: "Сьогодні розбилася команда. Всі загинули. Уявляєш, все! Федоров, Ан, Аширов, Макаров, Ішбутаев ..." І заплакав. Так я дізнався цю страшну звістку. Узбецькі товариші розшукували мене ще й для того, щоб уточнити, чи не був і я в тому самому літаку ... Назавтра першим же рейсом я прилетів у Ташкент. У ті дні в Ташкенті обстановка була надзвичайна ... Народ живою стіною стояв на всьому шляху проходження траурного кортежу від аеропорту до Боткінської кладовища. Примітно, що при цьому небаченому скупченні людей ніде не було тисняви, яких ексцесів. Тисячі сердець билися в унісон, ритм їм задавало єдине на всіх горе. На церемонії поховання, на якій були присутні все керівництво республіки, які виступали насилу підбирали слова.

Важко було до кінця усвідомлювати подію, знайти нетрафаретние, відповідні ситуації определения.