Росія воює методами Другої світової війни, - експерт

Це, зокрема, намагання окупувати Донбас – тобто нанести там стратегічне ураження і поразку українським військам, далі вийти на місто Дніпро, рухатися на центральну Україну і потім – на Київ. На півдні вони також пробують створити умови для цього.

Якщо намалювати дві умовні стрілки з півночі від Харкова і з півдня від Запоріжжя, то вони б хотіли з обох цих напрямків вийти на Дніпро. Але зараз вони працюють меншим охопленням: на півночі від Ізюма, на півдні від Гуляйполя вони намагаються прорватися і оточити зону дій Операції об'єднаних сил.

Що стосується півдня, то в агресора відразу був такий задум. Вони швидко виходять на Миколаїв, далі блокують Одесу, висаджують там морський десант і захоплюють її і потім з'єднуються з Придністров'ям. Тобто в них ще від початку була мета – об'єднання територій від Придністров'я до Харкова у так звану "новоросію". А через наступ з півночі, коли вони рухалися до столиці, вони планували окупувати більшість України.

Зараз вони просто сконцентрувалися на півдні і сході, тому що перший їхній план провалився і вони вибрали обмежені завдання. Але в будь-якому разі вони вважають: якщо вони нанесуть поразку українським Збройним силам, то далі відкриють для себе можливість рухатися на Київ – просто з іншого напрямку.

Агресор вважає, що в нього достатньо сил для того, щоби провести всі ці операції одночасно. Там є певна логіка: вони воюють методами Другої світової війни. Якщо подивитися на карту Курської битви – це те саме, що відбувається на Донбасі. Просто під час Курської битви були дещо інші сили. У противників було не 30 тисяч військ, а набагато більше, тому й ці операції були успішними.

А зараз росіяни чомусь намагаються відносно невеликими силами створювати ударні угруповання, сподіваючись, що зможуть пробити українську оборону. Помилковість цих задумів була підтверджена у Київській, Чернігівській і Сумській області, де вони втратили боєздатність своїх військ і втекли. Те ж саме відбувається під Харковом, де вони не отримали жодного успіху.

Зараз агресор намагається зробити це на Донбасі. Але, як ми бачимо, вони вже два тижні наче б'ються головою об стіну і подекуди змогли просунутися лише на кілька кілометрів. В районі Волновахи і Гуляйполя з точки зору проведення операції їм взагалі не вдалося якось помітно просунутися. Адже операція не може рухатися по кілька метрів вдень, причому зі значними втратами – сотні солдат та офіцерів, десятки бронетехніки, пару літаків та вертольотів щодня.

Українська армія вміло обороняється від спроб наступу. Очевидно, що росіяни продовжують хибно оцінювати ЗСУ, хоча на третій місяць війни будь-яка розвідка могла би вже навчитися більш адекватно оцінювати обстановку. І це головна проблема командування російської армії, тому вони приймать невірні рішення і тому їхня операція не рухається.

Без виходу на Придністров'я вони не можуть виконати ще однієї своєї ключової цілі – це відрізати Україну від моря і тим самим завдати економічної та геополітичної шкоди. Очевидно, що за останньою дестабілізацією на Придністров'ї стоять росіяни. Справа в тому, що коли вони проводять планування операції, в них є графік та алгоритм – що має відбуватися по днях.

Наприклад, на 25 квітня вони мали б вийти на Одесу. І в цей же час починаються провокації в Придністров'ї. Оголошується, що це нібито напад українців і тоді придністровське угруповання рухається в тил нашим військам, які би вже були начебто оточені десь під Одесою. Тобто в цей момент з Придністров'я відкривається ще один фронт, який відволікає наші війська.

Очевидно, що росіяни планують втягнути Придністров'я в цю війну. Але зараз перед Україною стоїть завдання, як правильно зробити так, щоби знищити російські війська в Придністров'ї. Оскільки це суверенна територія Молдови, ми не можемо самостійно піти виконувати операцію на цій території. Це має бути погоджено з керівництвом Молдови.

Однак там є певна специфіка. На відміну від України, Молдова не визнала Придністров'я окупованою територією. Придністров'я є учасником переговорів з Молдовою щодо врегулювання придністровського конфлікту. Україна, Росія та ОБСЄ є гарантами цих переговорів. І також до них долучені як спостерігачі США та Європейський союз. Тобто є дуже багато сторін.

З військової точки зору операція України в Придністров'ї є цілком імовірною. Ми можемо превентивно знищити війська, які там знаходяться, щоби зняти загрозу будь-яких провокацій чи наступу з цієї сторони. Проте з міжнародно-правової точки зору це дуже чутливий регіон, тому тут необхідний дипломатичний та виважений підхід з прорахунком кожного кроку, щоби не нашкодити відносинам з Молдовою, Румунією, США та ЄС.

Зважаючи на останні заяви президента Молдови Майї Санду, вона буде добиватися того, щоби її країну ніколи не втягнули в війну. Керівництво Молдови відмовляється визнавати, що вони у війні з 1990-х років, коли в них у самих була окупована територія. Якби Молдова підтримала нас у проведенні цієї операції, це було б нескладно зробити. Поки що Молдова нас не підтримує, і, з огляду на заяву Санду, її країна буде залишатися нейтральною.

Загроза від Придністров'я є вже зараз, тому що вона відтягує українські війська. У разі якщо російське командування почне агресію з Придністров'я, наші сили мають бути готовими відразу відбити цей напад. Тобто проблема полягає в тому, що українські війська мусять там знаходяться для того, щоби стримувати загрозу. Якби ми нейтралізували цю загрозу, то ці війська можна було б застосувати на якомусь іншому напрямку.

У Придністров'ї офіційно знаходиться 1,5 тисячі росіян. Але є ще певна кількість так званих збройних сил Придністров'я, тобто там є також незаконні збройні формування з точки зору законодавства Молдови. Хоча коли вони розпочали переговори, ці збройні формування фактично легітимізувалися. Там якраз відбулося те, що росіяни хотіли зробити в нас на Донбасі.

Кількість власне придністровських збройних формувань може досягати до 20 тисяч. Цього достатньо, щоби проводити провокації. Для проведення наступів там немає морального духу і сучасної техніки – у них є лише 18 танків. Однак сам факт наявності там певної кількості військових потребує уваги до цього регіону.

Михайло Самусь для РБК-Україна