Розграбовані кургани, вивезені ікони та інші цінні реліквії – країна-окупант століттями грабувала українську культуру.
Для імперської ідеології росіянам факт існування окремої української ідентичності й культури вважався екзистенційною загрозою. Протягом століть наші північно-східні сусіди намагались стерти все українське. Характерним елементом цієї політики були крадіжки культурних цінностей і перекручення історії.
У колонці для TRAVEL РБК-Україна маркетолог та краєзнавець Артур Антропов розповідає, як Росія століттями викрадала українську історичну спадщину.
Навіть важко уявити, як довго йде культурний геноцид українців, влаштований країною-окупнатом. Мабуть, першим випадком крадіжок культурних цінностей стали розбійницькі напади на українські землі військ Володимиро-Суздальського князя Андрія Боголюбського, кульмінацією яких стало розорення Києва в 1169 році.
Першим епізодом такої діяльності Андрія Боголюбського стала крадіжка Вишгородської ікони Божої Матері. Цю святиню старший син Володимира Мономаха київський князь Мстислав Великий (1076-1132) отримав в якості подарунка від Константинопольського патріарха. Цю реліквію зберігали в маленькому містечку Вишгород за 20 кілометрів від центральної частини сучасного Києва.
В ті часи ікона вважалася найціннішою у всій Київській Русі. Тому й не дивно, що наші північно-східні сусіди-клептомани на чолі з главарем своєї банди Андрієм Боголюбським, який був сином засновника Москви Юрія Долгорукого, в 1155 викрали Вишгородську ікону і вивезли її до Успенського собору тодішнього Володимира-на-Клязьмі (нині – місто Владимир в рф).
Відтоді росіяни її називають Володимирською. У 1395 році ікону привезли до собору в Москві, мотивуючи це загрозою нападу військ Тамерлана. Після цього ворожі війська розвернулись і не пішли на штурм Москви. З того періоду московити вважають, що ця ікона рятує їх від будь-яких бід і напастей. В наші дні святиня зберігається в храмі-музеї Російської православної церкви (РПЦ) при Третьяковській галереї.
Новий етап культурного геноциду українців пов'язаний з епохою російської імперії, яка розпочалась за правління Петра I (1672-1725) й закінчилась 1917 роком. Ця політика спочатку була одним з способів помсти за перехід Івана Мазепи на сторону шведського короля Карла XII під час Північної війни.
У 18 сторіччі до старих методів крадіжок культурних цінностей з храмів додалось проведення археологічних досліджень з подальшим вивезенням всіх цінних знахідок до Петербургу. Одним з яскравих проявів цієї злочинної політики стали розкопки в другій половині 18 століття поблизу сучасного міста Кропивницький.
Московити розорили тут найдавніший скіфський курган Північного Причорномор’я – Литу або ж Червону могилу. Це унікальне поховання за своєю цінністю для української культури можна порівнювати з єгипетськими пірамідами. Курган було споруджено орієнтовно у другій половині 7 столітті до нашої ери.
Ритуал поховання у скіфів передбачав, що над земляним насипом робили дерев’яну споруду, колоди якої обмазувалися глиною, а потім спалювались разом із небіжчиком. Оплавлені рештки горіння конструкції створювали враження наче "заливають" могилу, з чим і пов'язують першу назву цього кургану.
За часів Катерини II курган почали називати Мельгунівським від імені московитського генерала Олексія Мельгунова, за ініціативою якого і проводилося археологічне дослідження.
Знайдені скіфські скарби спочатку розмістили в Кунсткамері, а згодом перевезли до Ермітажу, де вони і досі зберігаються. У 1932 році сталось справжнє диво, радянська влада передала частину знахідок до харківських музеїв. Однак цінні скіфські артефакти були втрачені в ході руйнівної Другої світової війни.
В другій половині 19 століття пограбування московитами українських культурних цінностей стало повністю узаконеним і системним завдяки діяльності створеної в Петербурзі Імператорської археологічної комісії (1859–1919). Завдяки діяльності цієї комісії мародерів Ермітаж поповнився артефактами епохи палеоліту, великою кількістю скіфських старожитностей та культурних цінностей Київської Русі тощо.
Якщо в імперські часи цінності української культури московити здебільшого крали і присвоювали собі та використовували для утвердження російської імперської ідеології, то радянська влада поєднувала грабунок старожитностей зі знищенням багатьох цінних пам'яток.
Попри удаваний інтернаціоналізм радянської влади вона в першу чергу возвеличувала російську культуру та історію, а будь-які сентименти до культури інших народів СРСР відносили до проявів буржуазного націоналізму і жорстоко переслідували.
За великими ідеями побудови комунізму стояв звичайний російський великодержавний шовінізм і банальне бажання привласнення чужих матеріальних культурних цінностей, яке більшовики називали “експропріація”. Більшовики прагнули нав’язати своїм громадянам думку, мовляв, усе, що існувало до Радянського Союзу, – це неважливо.
Натомість СРСР мав започаткувати нову гілку в історії, що нібито докорінно змінить світ і створить фундамент для небувалого розвитку людської цивілізації. Звичайно, за великими ідеями, "запакованими" для простого люду, ховалося прагматичне бажання привласнити чужі матеріальні культурні цінності без жодних перешкод.
Від радянського культурного геноциду всього українського найбільше постраждали храми і релігійні цінності. Церква як буржуазне явище була зайвою в радянській тоталітарній ідеології. Новітні варвари з серпом і молотом в 1920-1930-х роках займалися руйнуванням храмів, спаленням ікон, репресіями духовенства й вивезенням цінних реліквій до імперського центру.
Одним з найбільших злочинів проти української культури було знищення Михайлівського Золотоверхого собору в 1937 році. Цей унікальний шедевр Київської Русі був споруджений у 1108–1113 роках і становив величезну цінність для культурної спадщини людства.
Тихий протест ще не розстріляної української інтелігенції дозволив врятувати від знищення лише мозаїки і фрески храму. Після їх демонтажу і вивезення святиню знищили підривом вибухівки 14 серпня 1937 року якраз на християнське свято Маковія.
Більшість мозаїк і фресок зруйнованого храму було вивезено до Третьяковської галереї та Ермітажу, а частну перенесли до Софійського собору, звідки їх під час Другої світової війни викрали німці. Після капітуляції нацистської Німеччини в процесі реституції їх передали СРСР, але радянське керівництво не повернуло цінності в Україну, а передали їх до Новгородського історико-архітектурного музею-заповідника.
Вже після здобуття Україною незалежності ціною значних дипломатичних зусиль з російського Ермітажу в 2001-2004 роках вдалося повернути лише 11 фрагментів фресок Михайлівського Золотоверхого собору. Десятки інших пам'яток цього храму досі зберігаються в музеях московитів.
Сучасний етап пограбування українських культурних цінностей росіянами розпочався після анексії Криму і вторгнення на територію Донецької і Луганської областей України в 2014 році. На тимчасово окупованих територіях розгорнулись масштабні пограбування культурних цінностей, вивезення музейних експонатів, незаконні археологічні розкопки тощо.
Окупанти мали навіть нахабність спробувати вкрасти так зване “скіфське золото” з Амстердама за допомогою європейських судових інституцій. Справа в тому, що ще до початку тимчасової окупації московитами Автономної Республіки Крим, влітку 2013 року, київський Музей історичних коштовностей спільно з чотирма кримськими музеями організували в країнах ЄС виставку "Крим: золото і таємниці Чорного моря", на яку було зібрано близько 600 експонатів, які спрощено називають “скіфське золото”.
Така назва не зовсім вірна, оскільки серед експонатів є також старожитності сарматів, кримських готів, античних греків та войовничих гунів. Крім того, далеко не всі з них виготовлені з золота. Виставка спочатку розмістилась у німецькому Бонні, а з 6 лютого 2014 року перебувала в археологічному музеї Алларда Пірса в Амстердамі. Там вона мала бути до 28 травня 2014 року.
Нідерланди відмовилися повертати Україні кримську частину цієї колекції, оскільки росіяни подали позов від імені кримських музеїв про повернення експонатів їм. Судова тяганина між Україною і рф за ці експонати тривала майже 10 років і закінчилась лише нещодавно, 9 червня 2023 року, перемогою України у Верховному суді Нідерландів.
Варто також зазначити, що під час проведення незаконних археологічних розкопок на тимчасово окупованих територіях росіяни здійснювали варварські грубі порушення, які призвели до руйнування цінних історичних пам’яток. Московити по-вандальськи зруйнували стародавнє передмістя Херсонеса Таврійського. Навіть після деокупації Криму українці вже не зможуть відновити інформацію про минуле цього місця.
Одні з найбільших незаконних археологічних досліджень московитів проходили на території міста-фортеці Старий Крим (Ескі-Кермен, Солхат, Левкополь). Це місце здавна приваблює російських мародерів. Ще з 1990-х років тут працювали їхні чорні археологи, які добували і незаконно вивозили з України археологічні старожитності.
Більшість викрадених експонатів після 2014 року розмістились в Ермітажі та інших музейних установах окупантів. Крім того, московити намагаються використати всі награбовані старожитності в псевдонаукових дослідженнях по тематиці так званого “руського миру”. Українські землі при цьому умисно зображують відсталими, а росіян показують як носителів великої культури і цивілізації.
"Знаковим" в цьому плані є викрадення в 2016 році з Криму до Ермітажу археологічної пам'ятки у вигляді фрагменту водопроводу, який тут діяв у 16 сторіччі. Тільки один цей артефакт показує всю недолугість росіян у їх спробах показати свою зверхність адже в їхніх землях, і то далеко не у всіх, централізований водопровід з'явився на 450 років пізніше.
Після 24 лютого 2022 року з початком повномасштабного вторгнення рф до України на наших землях рашисти влаштували наймасштабніший культурний геноцид від часів Другої Світової війни. Масштаби розграбування і руйнування культурних цінностей важко навіть уявити. Повну картину ми будемо мати лише після перемоги України і деокупації всіх українських земель.
Тільки попередні дані щодо знищення і пошкодження культурної спадщини України вражають. Згідно даних ЮНЕСКО за період з 24 лютого 2022 року по 26 липня 2023 року в Україні рашистами знищено або пошкодження 281 об'єкт культурної спадщини України, з яких 118 – релігійні споруди, 103 – історичні будівлі та культурні заклади, 19 – пам'ятники, 27 – музеї, 13 – бібліотеки та один архів.
Крім того, тільки за період з 24 лютого по жовтень 2022 року окупанти розграбували майже 40 музейних установ на тимчасово окупованих територіях. Мова йде про десятки, а можливо й сотні тисяч незаконно вивезених експонатів. Лише з Херсона окупанти вивезли понад 15 тисяч культурних артефактів. Музейні установи Мелітополя й Нової Каховки також розграбовано.
Тільки за скромною оцінкою ЮНЕСКО російська агресія станом на 24 лютого 2023 року завдала збитків українській культурній спадщині на 2,6 мільярди доларів.
Рашисти та їх колаборанти, які причетні до викрадення української культурної спадщини рано чи пізно будуть притягнуті кримінальної відповідальності за українським і міжнародним законодавством. А слова реституція і репарації розширить словниковий запас наступних поколінь росіян, які стануть на шлях покаяння і виправлення.
Нагадаємо, українські дослідники та краєзнавці під час експедицій відшуковують стародавні козацькі цвинтарі з кам'яними хрестами. Такі об'єкти – це історична пам'ять народу, а в багатьох країнах подібні цвинтарі охороняються ЮНЕСКО.
Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна в Telegram.