Створити райський куточок з нуля: досвід гончарної майстерні у Дніпрі
Шум річки, дерев’яна альтанка в зелені, глечики різної форми на подвір’ї, сонячні тераси з лавандою та ялівцем. Це не дворик в Іспанії — це гончарна майстерня в Дніпрі, створена на місці колишнього сміттєзвалища, куди люди роками скидали відходи. Зараз це затишна локація для спілкування та відпочинку. Також тут проводять творчі майстер-класи, виготовляють продукцію із глини. у майстерні знаходиться найбільша в Україні дров’яна піч.
В майстерні з садом на краю Балки Довгої, яка розтягнулася прямо посеред міста, 30 років живе і працює гончар Сергій Горбань. Саду, який він створив фактично на руїнах, вже 18 років.
Сергій Горбань розповів TRAVEL РБК-Україна, як з занедбаної місцини вийшов чарівний сад з терасами, і чому Україну чекає стрімкий процес відбудови споруд після війни.
"Вся балка була одним великим смітником – сюди йшли люди з усіх околись та скидали відходи"
— Сергію, що вас надихнуло на створення саду?
Ідея лежала на поверхні, адже майстерня знаходиться на самому краю яру під назвою Довга Балка. Схили тут сильно розмиває дощами. Треба було щось з цим робити, аби зупинити ерозію. Та і якось жити біля смітника не хотілося. Це була ніким недоглянута місцина, яка привертала до себе відповідних людей з низьким рівнем культури.
В юності в мене був добрий знайомий, садівник Сергій Просвєтов. Зараз його вже немає з нами. Він казав: "Ось є людина, навколо людини є будинок, навколо будинку є сад, навколо саду є місто і так далі".
Тобто такі собі оболонки навколо людини. В нього були учні, які професійно займаються садівництвом 30 років, як я керамікою. Я їх тоді запросив, щоб розбити сад на місці звалища. Ці чарівні садівники дали перший поштовх та оформили ідею. Ми домовились. Я озвучив свої ідеї, вони — свої. В співавторстві ми створили цей вертикальний сад.
Фото: "Спочатку каркас, інше наросте. Саме так ми зробили під час створенні вертикального сада. Більшість площі покрито дерев’яною обрішоткою. Перші роки вона тримає схил а потім в дію вступають корені рослин" — Сергій Горбань (facebook.com/serg.gorban)
— Процес створення оплачувався?
Так, це була оплачувана робота.
— Чи зверталися з цим питанням до влади?
Яке спілкування з владою? У влади свої проблеми. Чи вона буде цим займатися? Дорога до майстерні вже скільки років стоїть без ремонту. Ви до нас їхали по "руслу річки". Так я її називаю. Тому що під час дощу вода завжди тече в наш двір, яка змиває на своєму шляху навіть асфальт, долаючи свій шлях у балку.
— Це було місце без власника, але ви вирішили за нього взятися?
Так, тут було пусто, і потім виникло звалище. Була можливість офіційно приватизувати цю ділянку і перетворити на щось красиве. В балці — зсувна аварійна зона, де стояли колись будинки. Людей виселяли, тут на краю прірви виникли руїни. Взагалі вся балка була одним великим смітником – сюди йшли люди з усіх околись та скидали відходи. Зараз стало чистіше, але частина балки все ще знаходиться під тонами сміття.
— Чи були перешкоди при оформленні ділянки?
Юридичне оформлення не відбувається за два дні, але серйозних перешкод не було. Все йшло як повинно було – сесії, реалізація проєктів і так далі.
— Ви хотіли б взяти більше землі?
Ні, не хочу. Це дуже великий об’єм роботи. Загалом сад та майстерня займає три ділянки по 10 соток, які оформлені на мене та моїх родичів. Разом 30 соток. Більше й не можна за законом.
"Сад — це живий організм, який росте, хворіє, змінюється"
Фото: Перше знайомство з майстернею - пиріг, який випекли в дров'яній печі для кераміки. Та тарілка, зроблена в майстерні та розписана вручну (РБК-Україна)
— Вашим прикладом хтось надихнувся?
Коли люди до мене приходять, то вони іноді питають, чи продаються ділянки поруч. Знаю ще, як ми почали це робити, то навпроти нас (через балку - ред.) з’явилися нові привабливі будинки. Ймовірно, люди побачили, що на схилі балки реально щось створити. З’явилися цілі таунхауси. Можливо, їх надихнув наш сад. Я не питав.
— Чи важко було створювати щось на аварійному місці?
Балка – це завжди ризики для будівництва. Щоб укріпити тераси, зробити відвід води на схилах, треба вдвічі більше грошей, ніж на рівній місцевості. Тому люди не поспішають щось будувати в таких зонах.
— Скільки часу пішло на перетворення звалища на сад?
Багато. Взагалі майстерні вже 30 років. Тут я живу і працюю. Перші роботи почалися 18 років тому (у 2004 році — ред.). Скільки часу займає, щоб з дитини виросла нормальна людина? Не можна сказати точно. Це і є життя. Це розвивається разом з вами.
Так навряд чи буде: ви витратили місяць, а потім просто насолоджуєтесь результатом. Сад — це живий організм, який росте, хворіє, змінюється. На нього хтось нападає, русня чи ще хтось. Це постійні зміни: щось вирізати, щось додати, прибрати.
— Ваша сім’я підтримала вас в цій ідеї?
Так. Хоча на початку вони були в шоці. Моя дружина виросла в селі. Вона більше знала, що це означає – працювати на землі. А я виріс у місті. Я був в цьому не обізнаний. Якби я виріс в селі, то, можливо, і не взявся б за цю шалену ідею.
— Ви уявляєте майстерню без цього саду?
Ні, не уявляю.
— Задоволені тим, що вийшло?
Наші гості завжди задоволені майстернею. А я завжди бачу недоліки. Ось, наприклад, цей кущик почав наповзати на інший — треба стригти, а тут полив не працює — треба лагодити. Я завжди щось перероблюю. Звісно я задоволений тим, що займаюсь цим. Але я не можу сказати, що знаходжусь в повній ейфорії.
— Рахували, скільки коштів витратили на створення краси?
Ні. Взагалі я не рахую витрати. Ні доходи, ні витрати. Це займає багато сил і часу. Ти робиш те, що робиш. Доходу треба побільше, та і витрат теж має бути багато. Тоді все буде нормально працювати. Коли ти майже все, що заробляєш, витрачаєш на справу, якою займаєшся, то немає сенсу все це рахувати. Інша справа — коли в тебе дві чи більше справи, де ти порівнюєш їх між собою.
"Зараз в Європі в жодному замку не живуть власники. Виділяють для себе окрему кімнату або поверх. Все решта — для людей"
— Люди питають у вас поради про те, як створити такий сад?
Так, буває питають. Наприклад, у нас були люди, які купили ділянку в селі, і хотіли собі сад на схилі, як у нас. Зараз створюють повноцінні садиби. Це набуває популярності. Ось гості, які приходили на майстер-клас з гончарства, купили ділянку над Дніпром і планують побудувати там хату і гостьовий будинок. Це називається гостерія.
Я бачив першу гостерію, коли люди перетворили будинок на міні-готель з 5 номерами з рестораном, басейном, а поруч стоїть їх власний будинок. Це здоровий процес, вважаю.
Будувати собі великий будинок та сад тільки для себе — це дорого. Для цього треба бути дуже заможною людиною. Якщо ви на своїй території проводите весілля, здаєте ділянку в оренду для відпочинку, у вас з’являються гроші, щоб доглядати за цим всим.
Це як з замками. Зараз в Європі в жодному замку не живуть власники. Вони виділяють для себе окрему кімнату або поверх. Все решта — для людей. Тому що утримувати такий замок для себе — це дуже затратно. Витрачати 500 доларів на день за доглядом, і ні з ким не поділитися цим? Це не про мене.
— Ви з самого початку планували, що це місце буде не лише для вас?
Майстерня існувала ще до саду. Тут жила моя прабабуся. Завжди у нас була якась культурна тусовка. Приходили мої друзі – архітектори, дизайнери, художники. Ми смажили сосиски, робили плов, варили рибу, спілкувались, щось обговорювали. Потім з’явились гості, які хотіли щось поліпити в майстерні.
Взагалі моє бачення того, як це буде виглядати, не співпадає з тим, що є зараз. А 15 років тому я бачив маєток геть інакше, але це все було в цьому ж напрямку. Це моя майстерня, але я ділюся з людьми своєю атмосферою, своїм місцем.
Фото: На подвір’ї майже все створено із глини (facebook.com/serg.gorban)
"Не хочу, щоб казали, що в місті нема куди піти, і що це лише місто металургів"
— Що зараз є у саду?
Перше — це майстерня, яка є серцем всього. Ми виготовляємо продукцію, і це головне. Є гончарні кола, є печі. У нас велика дров’яна піч — найбільша в Україні. Ось лежить глина. Ми випікаємо, сушимо вироби. Друга група споруд — це приміщення для подій. Це велика зала та мала. Тут відбуваються навчальні програми.
Є сад і велика альтанка посеред нього. Є готель на 5 номерів, де можна зупинитися, пожити. Зануритися в атмосферу. Зараз ви бачили пару, що заселилася в номер. Вони можуть вільно гуляти садом. Зранку, можливо, захочуть поліпити в майстерні разом з нами.
Раз на тиждень у нас проходять заняття по малюнку з натури, є кінопокази, навчальні програми з лекторами, які розказують, наприклад, про символіку писанок. Відбуваються презентації нових українських фільмів з режисерами. Ця діяльність не приносить грошей, вона виходить "в нуль". Але це те, що мені подобається, адже воно розвиває культуру в Дніпрі. Не хочу, щоб казали, що в місті нема куди піти, і що це лише місто металургів.
Фото: Глечики на подвір’ї майстерні (РБК-Україна)
Фото: Інтер'єри всередині приміщень (facebook.com/serg.gorban)
— Які події зараз відбуваються у створеному вами просторі під час війни?
Школа малюнку, кінопокази, джем-сейшени на барабанах – зараз цього немає. Але ми проводимо майстер-класи з гончарства. Це важливий напрямок. Він розвиває культурне середовище та свідомість людей.
Люди потім починають цікавитися історією та мистецтвом, розвиваються культурно. До нас приходять цілими сім’ями. Зараз три дні на тиждень студія "Контрабас" проводить школу акторської майстерності. Є також комерційні події – весілля, корпоративи, дні народження, які можна провести в саду.
Фото: Майстер-класи з виготовлення посуду з глини (facebook.com/serg.gorban)
"Якось я побачив картину: людина подивилася на цю красу та природу, сфотографувала, а потім викинула пакет сміття на велику купу під ногами"
— Як думаєте, чи вийшло б у не творчої людини створити щось подібне?
Людей не можна ділити на творчих і нетворчих. Кожна людина творча в чомусь своєму. Та не кожна людина може уявити собі сад та будівлю, як архітектор, який тримає все в голові. Можна творчо робити зуби як талановитий стоматолог. Я, наприклад, не можу робити зуби.
— У стоматолога вийшов би сад?
А нащо стоматологу сад? Хай краще він буде хорошим стоматологом.
— Чи були люди проти перетворення звалища на сад?
Сусіди поруч одноголосно підтримали нас. Були невдоволені лише ті, хто хотів викидати далі тут сміття. Привозили його цілими автівками типу КАМАЗу або ЗІЛу замість полігону сюди. Були і виклики поліції. Ця “війна” тривала роками. Потім на районі з’явилися сміттєві баки, які вивозили комунальні служби.
Ще 5 років тому в цій місцевості їх не було. Найближчий бак був у трьох кварталах звідси. Не кожен понесе своє сміття так далеко. Негативну роль відіграли також погані дороги, якими не хотіли їхати сміттєприбиральні машини. Тому люди звикли викидати все поруч — у балку. Якось я побачив цікаву картину: людина вийшла на край схилу, подивилася на цю красу та природу навколо, дістала телефон, сфотографувала панораму, а потім викинула свій пакет сміття на велику купу під ногами.
— Хто на вашу думку має відновлювати занедбані території та зруйновані будинки?
Це мають робити всі. Якщо є можливість приватизувати територію, перетворити на щось, краще ніж було, то робіть. Якщо це неможливо, бо це офіційно зелена зона або охоронне місце біля річки, тоді це повинна робити влада. Але за владою стоять завжди люди.
Фото: Люди роблять багато корисного, коли вони відчувають, що живуть на своїй землі, що їм щось належить, і їх діти та онуки щось від них успадкують — Сергій Горбань (РБК-Україна)
Якщо не буде ініціативи людей, то нічого не буде відбуватися. Що таке взагалі влада? Влада – це ми. Ми вибрали цих людей, щоб вони на нас працювали, вірно? Якщо нам це потрібно, то ми повинні про це казати владі. Причому дуже конкретно формулювати запит.
"Коли закінчиться війна і почнеться відбудова, динаміка відновлення буде стрімкою"
— Війна може стати каталізатором змін у суспільстві. Чи стане більше тих, які схоче відновити зруйноване?
Для когось це каталізатор, для когось — ні. Хтось дивиться новини і переживає, та нічого не може через це робити, хтось поїхав і не повернеться, а хтось бере і щось робить. Мені здається, коли закінчиться війна і почнеться відбудова, динаміка відновлення буде стрімкою. Люди роблять багато корисного, коли вони відчувають, що живуть на своїй землі, що їм щось належить, і що їх діти та онуки щось від них успадкують.
"Найбільший внутрішній ворог – думка, що від тебе нічого не залежить"
Але коли є популярною думка "Я щось роблю, та в мене це відберуть", або "Як тільки щось зробиш, то хтось прийде, відбере, то краще не роби нічого", це велике гальмо для суспільства. Якщо люди відчують, що Україна – це їхній дім, то будуть робити це для себе.
Якщо вважати, що є якась держава, і ти відносно неї ніхто, то можна вже й нічого не робити. Війна за певних умов може бути стимулом. Ці умови ще треба відвоювати. Найбільший внутрішній ворог – думка, що від тебе нічого не залежить: "Мені не дали, не допомогли". "Як я буду щось робити, коли дороги не поклали, або навколо мене звалище? Хто сюди прийде?". А можна щось робити та люди прийдуть самі.
Нагадаємо, у Чернігові вперше з початку повномасштабної війни почали відновлювати самобутню дерев'яну архітектуру.
Під час Другої світової радянська армія зруйнувала 90% Ґданська. Ми писали, як відбудували це місто після війни.