Пастора з Азовсталі Анатолія Волошина довгий час вважали загиблим під час теракту в Оленівці. Сини 64-річного чоловіка навіть не сподівалися побачити його живим, але після нещодавнього обміну полоненими Волошин зателефонував дітям та повідомив, що повернувся.
Неймовірну історію 64-річного пастора розповіли у ТСН.
Анатолій Волошин до повномасштабного вторгнення мешкав у Маріуполі. Він був пастором у протестантській церкві. Вранці 24 лютого він вирушив до військкомату, щоб захищати рідну країну.
"Мій дім, на мій город зайшли щури і їх треба виганяти з того городу, щоб вони не шкодили моїм овочам. З такими думками я прийшов військкомат", - згадує він.
Його взяли у територіальну оборону Маріуполя. Син Тимофій теж пішов у ТрО, але у Києві, бо вже давно мешкає у столиці.
Анатолій Федорович завантажував боєкомплекти, рив окопи, траншеї та бліндажі. А 14 березня потрапив під мінометний обстріл.
"Удар, мені стало боляче та важко дихати. Скло в машині вибило. На руці я бачив свою кістку", - розповів Волошин.
Потім він потрапив до лікарні, її також обстрілювали. Після – опинився з усіма у бункері Азовсталі. А з бункера – потрапив у полон.
У Анатолія двоє дорослих синів - Женя та Тимофій. Сини майже рік намагалися дізнатися хоч щось про батька. Його ім'я бачили у списку бранців, але зв'язку з ним не було.
"Коли розбомбили Оленівку, передали інформацію, що батько там був", - кажуть сини.
Офіційної інформації вони не мали, але вони зробили висновки та думали, що батько загинув. А Волошин думав, що діти на нього чекають, але не шукають.
"Я думав, що Женя знає, що я в полоні, і зі мною все гаразд, і цим я жив", - розповів Анатолій.
На момент теракту Волошина вже не було в Оленівці. Його перевезли разом з іншими полоненими до Свердловська за півтора місяця до цього. Сини про це не знали, але вірити у загибель батька відмовлялися.
"Ми шукали по групах, бувало таке, що вночі я сяду і годину-дві гортаю всілякі групи в телеграмі, щоб хоч обличчя побачити", - розповідає син.
Влітку у Волошина з'явилася можливість зателефонувати – він виміняв дзвінок синові на хліб. Але помилився, коли номер набирав, переплутав цифри. Потрапив на хлопця, у якого голос схожий на його сина.
А за 7 місяців після теракту в Оленівці сини дізналися, що батько живий. Одному з них надіслали фотографію. Він спочатку не повірив, але потім надіслали ще одну фотографію – більшу.
Не встигли вони отямитися від радості, що батько живий, як на них обрушилася ще більша радість - Волошин потрапив до списку на обмін.
"Кожен обмін ми постійно дивилися. Тут перша фотографія на телефоні вискакує. Через 4 години після того, як я дізнався, що батька звільнили, він дзвонить мені телефоном і каже: Женя, я на території України. Кажу: я знаю, тату я знаю, що ти тут. Я радий тебе чути", - розповіли хлопці.
Пастор Анатолій Волошин був одним зі 130 звільнених із полону українців під час обміну 7 березня. Перше, що він отримав – український прапор та телефон, щоб зателефонувати рідним.
"Знаєш, тебе не забули. Нам там кричали, що Україна на вас не чекає і забули вас. Ви їй не потрібні, ви мотлох", - згадує пастор.
Зараз Анатолій хоче якнайшвидше вилікувати руку, а після цього планує приєднатися до батальйону капеланів. Дуже хоче повернутися до рідного Маріуполя - але після того, як звідти проженуть останнього російського окупанта.
Зараз він насолоджується тим, що може побути разом із синами.
"Я мріяв про те, щоб побути з вами, ось так за столом посидіти, до лазні обов'язково підемо", - каже він дітям.
Його вже виписали зі шпиталю, і він виконав свою давню мрію – прогулявся парком. Це було єдине бажання – після двох місяців на Азовсталі, 10 місяців у російському полоні та ще місяця у госпіталі.
До речі, раніше ми писали про те, що захисник Азовсталі поділився шокуючими деталями про полон у росіян.
А ще розповідали про японця Такао, який був волонтером у Бахмуті, а тепер став воїном ЗСУ.