Віталій Гвоздік супроводжував евакуаційні коридори та ходив на виклики до хворих під обстрілами. Тоді фельдшера з Тростянця рятувала власна інтуїція, а пацієнтів - його принциповість та вірність клятві.
Свою історію він довірив музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова.
У найперші дні повномасштабної війни Віталій ще намагався порахувати, скільки й чого побачив у вікно. Але швидко припинив. На роботу - до підстанції екстреної медичної допомоги - він вийшов 28 лютого.
"Непрохані гості з’явилися в обід. Це була кантемирівська танкова дивізія. Попросили допомогти пораненим. Я зробив перев’язки. Потім заходить ще один їхній військовий. І тут я не витримав, і кажу йому: "давайте услугу за услугу", -- розповідає Віталій.
Він знав, що в місті є цивільний чоловік, який отримав кульове поранення у спину. Знав, що його стан більш-менш стабільний, але без професійної допомоги нічого хорошого не буде. Доїхати до хворого можливості не було: ворог одразу починав стріляти.
"Вони чомусь погодилися допомогти. По рації по всім своїм постам дали команду. І ми по сусідній вулиці поїхали, забрали його", - пригадує Віталій.
Усі наступні дні фельдшер працював. Ходив на виклики пішки. Одного разу зустрів дорогою знайомого і затримався з ним на 5 хвилин розмови. Ці 5 хвилин врятували йому життя.
Кожна історія про війну важлива. Щоби зберегти пам’ять заради кращого майбутнього, розкажіть свою історію на порталі музею "Голоси мирних" https://civilvoicesmuseum.org/ або на безкоштовній гарячій лінії 0 (800) 509 001.