Торік поруч із його будинком приземлялися ворожі гелікоптери, точилися повітряні бої, а в самому селищі Бузова окопалася колона російських танків.
Про те, що відбулося з ним далі, музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова розповів Борис Гастуляк.
"Інколи здавалося, що я знаходжуся наче у 3d кіно: звук, картинка, запахи", - жартує Борис зараз. Тоді ж було зовсім не до жартів. Треба було тікати, причому, не лише самому: в підвалі сусіднього будинку ховалися рідні й друзі, яких залишити Борис просто не міг.
Виходити навіть на подвір’я - ризиковано, а як глянеш за паркан - одразу прицільні постріли. Проте чоловік пов’язав білу хустку і побіг через поле. Спробувати домовитися, на його думку, був єдиний шанс, щоби врятувати всіх. Коли добіг, замість "здрастуйте" отримав удар у щелепу від російського військового явно неросійської зовнішності.
"Мене роздягнули догола, один із бурятів взяв ніж і сказав, що зараз мене каструє. Аж раптом я припустив, що він мене не розуміє. Причому тільки тому, що я говорю, як звичайно. Я виправився. Стільки нецензурних слів одразу я не говорив ніколи в житті… І несподівано почув: "дядя, дядя, успокойся, одевайся". Заспокоїтися я не міг ще довго…".
Із села дозволили виїхати всім, про кого просив Борис. В машину вмістилося 11 людей, собака та кішка. Борис, доки не опинилися у відносно безпечній зоні, йшов перед машиною з білою ганчіркою.
"Ми їхали мовчки, довго кружляли селами. Винирнули на трасу, і я усвідомив, що могло статися. Кажуть, чоловіки не плачуть. Так от. Я - плакав", - зізнається він.
Історія Бориса увійшла до архіву музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова. Це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів музею налічує вже майже 65 000 історій.