Неймовірні факти про видатного українця, який відкрив Х-промені задовго до Рентгена

Родина

Іван Павлович Пулюй - видатний український фізик, електротехнік, винахідник, публіцист, перекладач і громадський діяч.

Він народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів. Нині це селище міського типу Чортківського району Тернопільської області, проте тоді населений пункт належав до Королівства Галичини та Володимирії Австрійської імперії.

Батько Івана - освічений греко-католик Павло Пулюй - впродовж 1861-1865 років був бургомістром Гримайлова. Мати - Катерина з дому Бурштинських.

Родина Пулюя була релігійною та заможною. Займалася землеробством і бджільництвом - мала 36 гектарів землі та близько 100 вуликів.

Початкова освіта

Спершу майбутній науковець закінчив початкову школу у Гримайлові. Після цього вступив до Тернопільської класичної гімназії.

Впродовж навчання в гімназії став співзасновником (разом із братами Олександром та Володимиром Барвінськими) й активним діячем таємного товариства української молоді "Громада". Воно збиралося тричі на тиждень (після обіду) на тематичні "засідання": в середу - говорили про історію, в суботу - про літературу, в неділю - декламували й читали слово Боже.

Будучи студентом першого року навчання, освічений юнак переклав рідною українською мовою підручник з геометрії для українських гімназій (хоча на той час таких ще не існувало).

У 1865 році Пулюй закінчив гімназію. При цьому він був цілком сформованою особистістю. Патріотом, який твердо усвідомлював мету свого життя й розумів, що має робити для її досягнення.

Початкова освіта молодого українця стала основою майбутніх здобутків (фото: Wikipedia)

Навчання у Відні

Того ж 1865 року Іван вступив до Греко-католицької духовної семінарії у Відні. Там він поєднував навчання з перекладами духовної літератури українською мовою.

У 1865 році заснував товариство українських богословів у Відні.

У 1869 році разом з іншими українськими студентами-"громадівцями" заснував у Відні легальне студентське товариство "Січ" (згодом його діяльність високо оцінив Іван Франко). Уклав і видав народною мовою Молитвослов.

На тлі літературної діяльності у 1869 році вперше зустрівся з Пантелеймоном Кулішем (у Відні).

Пізніше, у 1871 році, разом із Кулішем та Іваном Нечуй-Левицьким взявся за перший переклад Біблії українською. Тоді ж вийшли у світ переклади чотирьох Євангелій - від Івана, Луки, Матвія та Марка.

Впродовж останнього року навчання в духовній семінарії він відвідував лекції з математики, фізики та астрономії у Віденському університеті. Тоді ж склав на відмінно екзамени з основних університетських математичних курсів.

Науки настільки захопили молодого Пулюя, що він відмовився від майбутньої духовної кар'єри (адже спершу планував стати священиком) і став студентом філософського факультету Віденського університету.

Навчання юнака тривало впродовж 1869-1872 років, а вже в 1872-1874 роках він працював науковцем у фізичній лабораторії професора Віктора фон Лянґа.

У певний період після закінчення вузу Пулюй хотів повернутись в Україну, щоб жити й працювати там. Однак у Російській імперії його вважали неблагонадійним і відмовили у працевлаштуванні.

Перші здобутки

У 1874 році Пулюй видрукував у журналі "Доповіді Віденської академії наук" перші дві статті. Вони були присвячені дослідженню залежності внутрішнього тертя повітря від температури.

У 1874-1875 роках викладав фізику, механіку та математику у Військово-морській академії у Фіуме (нині Рієка - третє за розмірами місто Хорватії).

Саме тоді молодий винахідник сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який став широко відомим у науковому світі (у 1878 році його відзначили срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі).

Прилад Пулюя для визначення механічного еквівалента теплоти (фото: Wikipedia)

У 1875-1876 роках Пулюй (як стипендіат австрійського Міністерства освіти) навчався та працював у французькому Страсбурзькому університеті - у фізичному інституті професора Августа Кундта. Його "колегами" стали, зокрема, Нікола Тесла та Вільгельм Рентген.

Український вчений і Тесла проводили, серед іншого, електричні експерименти з катодними трубками і газорозрядними лампами. А ось Рентген захопився проблемами фізики твердого тіла.

У 1876 році Пулюй захистив дисертацію "Залежність внутрішнього тертя газів від температури" й здобув ступінь доктора фізики Страсбурзького університету.

Катодні промені й електротехніка

У 1876 році Пулюй повернувся до Відня і до 1883 року працював асистентом і приват-доцентом у Віденському університеті.

Саме у Відні він винайшов прилад, відомий нині як "лампа Пулюя". Паралельно з цим українець створив лампу розжарювання нової конструкції, яка набагато підвищувала термін її служби, й отримав на неї патент. Запатентував він також і переносний шахтарський світильник.

Скріншот

Впродовж 1880-1882 років у "Доповідях Віденської академії наук" вийшли чотири важливі статті науковця. Вони були присвячені так званим катодним променям, які мали значний резонанс серед фізиків того часу. Йшлося, по суті, про "електронні пучки світла", які поклали початок новій галузі науки - електротехніці.

Отже, в ті роки Пулюй починає активно працювати в галузі електротехніки. Сконструйовані ним електричні апарати були відзначені дипломами на Всесвітній електротехнічній виставці в Парижі 1881 року.

У 1883 році він став членом-засновником електротехнічного товариства у Відні. Того ж року, після електротехнічної виставки (де винаходи українця також викликали чималий ажіотаж), відомий підприємець і винахідник Йозеф Верндль запросив Івана переїхати до австрійського міста Штайр.

Той погодився і майже впродовж року працював як консультант і директор фабрики освітлювальних ламп власної конструкції - забезпечивши великий успіх електротехнічної виставки, що відбулась у Штайрі влітку 1884 року.

Переїзд до Праги

Видатні досягнення українського вченого не оминули увагою влада й Німецька вища технічна школа у Празі. У 1884 році на запрошення міністерства освіти Австро-Угорщини він переїхав до чеської столиці (яка стала його другою домівкою і місцем найбільших наукових досягнень).

Восени того ж року Пулюй отримав посаду професора експериментальної та технічної фізики Німецької вищої технічної школи у Празі (зараз - Чеський технічний університет). Там він читав лекції з фізики, електротехніки, наполегливо експериментував.

Саме у цей період українець "знайшов невидимі промені, що проникають крізь тверді тіла" й взявся за їхнє дослідження. У розмовах із близькими він стверджував, що йому "вдалось побачити невидиме".

У 1888 році Пулюй заснував електротехнічне товариство у Празі, в якому головував багато років.

На 1888-1889 навчальний рік винахідника обрали ректором навчального закладу, а в 1890 році він став деканом машинобудівного факультету.

У 1889 році Лондонське товариство фізиків (британське наукове товариство) переклало й видало монографію Пулюя, присвячену дослідженню катодних променів, англійською мовою. Робота стала окремим томом серії під назвою Physical Memoirs, яка зібрала в собі результати найважливіших фізичних досліджень з-поза меж Великої Британії.

Професор Іван Пулюй (фото: Wikipedia)

Відкриття Х-променів

Дослідження катодних променів проклали шлях до двох важливих відкриттів у класичній фізиці - Х-променів (у 1896 році) й електрона (у 1897 році).

Так, на початку 1896 року Пулюй провів фундаментальні дослідження природи та властивостей щойно відкритих Х-променів.

У січні вчений зробив й опублікував кілька неперевершених за технікою виконання фотографій, зроблених за допомогою цих променів і сконструйованої ним ще в 1881 році спеціальної "трубки" або ж "лампи" (спершу її використовували для освітлення приміщення).

Так науковець отримав перше "рентгенівське" зображення повного людського (дитячого) організму дуже високої якості.

3 лютого 1896 року саме з трубкою Пулюя провели перший на американському континенті успішний експеримент з виготовлення Х-променевого знімка у медичних цілях.

Першу ж повноцінну статтю дослідника про походження та фотографічну дію цих променів було опубліковано 13 лютого 1896 року в "Доповідях Віденської академії наук". Наступного місяця - 5 березня - там же було опубліковано другу статтю про результати досліджень науковця.

Йдеться, зокрема, про:

• визначення місця утворення Х-променів і просторовий розподіл
• їхню здатність іонізувати атоми й молекули
• пояснення природи цих променів
• відкриття можливостей широкого застосування Х-променів у медицині

Знімок руки доньки дослідника, 1896 рік (фото: Wikipedia)

Офіційно відкриття Х-випромінювання приписують німецькому вченому Вільгельму Кондраду Рентгену, який 28 грудня 1895 року опублікував повідомлення "Про новий тип променів". Водночас "лампа Пулюя", що випромінювала Х-промені, була винайдена ще за чотирнадцять років перед тим.

Сучасні дослідники зазначають, що авторство Х-променів могли приписати Рентгенові лише тому, що винахід Пулюя не був вчасно задокументований. Крім того, коли українець дізнався про цей факт, він засмутився й неодноразово повторював: "Ці рурки (трубки, що випромінювали світло, - Ред.) - мої".

Першість Пулюя у цих дослідженнях визнавав і видатний фізик Альберт Ейнштейн, який був знайомий із українським вченим. В одному зі своїх листів він навіть намагався заспокоїти винахідника: "Не можу Вас нічим утішити. Що сталося - не змінити. Хай залишається при Вас сатисфакція, що й Ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А коли на тверезий розум, то все має логіку. Хто стоїть за Вами, русинами, - яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, та куди подінешся від своєї долі? А за Рентгеном - вся Європа".

Пулюй на такі слова відповів: "Що має статися - станеться обов'язково. І те, що відбудеться, буде найкращим. Тому що така воля Господня".

Біографи Рентгена також зазначають кілька цікавих фактів:

• після винайдення своєї "лампи", Пулюй подарував Рентгену, з яким вів активну переписку, кілька екземплярів
• під час "відкриття" Х-променів Рентген зауважив про "випадковість" цієї події
• на відміну від українського вченого, Рентген не приділяв уваги практичному використанню цього відкриття
• Рентген так ніколи й не зізнався, за допомогою якої "трубки" зробив насправді своє відкриття і ніде не згадував про "лампи Пулюя" (хоча на той час вони були достатньо поширеними й виготовлялися у Ляйпціґу на промисловому рівні)
• і до, і після отримання першої Нобелівської премії з фізики в 1901 році Рентген жодного разу не згадав у своїх публікаціях про Пулюя
• перед смертю Рентген заповів спалити весь свій особистий архів (у тому числі лабораторні записи й листування)

Отже, й не дивно, що велика кількість сучасних науковців вважають, що Рентген у своїх дослідженнях цілком міг скористатися винаходом та іншими напрацюваннями Пулюя.

Подальша робота

У 1902 році український винахідник заснував та очолив кафедру електротехніки в Німецькій вищій технічній школі у Празі.

Крім того, у 90-х роках ХІХ ст. він відіграв вирішальну роль як керівник проектування та будівництва багатьох електростанцій на змінному струмі в Чехії.

Причому якість проектів та їхня реалізації були дуже високими - навіть із дотриманням екологічних вимог сучасного рівня (мешканці Праги досі використовують електроенергію, яку дає їм "Пулюєва" електростанція).

Видатний українець долучився також до запуску трамвая в Празі та розвитку телефонних мереж.

У 1906 році з нагоди 100-літнього ювілею Німецької політехніки українського винахідника відзначили орденом Залізної корони ІІІ ступеня - за його наукову та викладацьку працю.

У 1910 році Пулюй отримав хрест ордена Франца-Йосифа і високий титул Радника двору, а в 1913 році його обрали почесним членом Віденського електротехнічного товариства.

У 1916 році науковець отримав навіть пропозицію посади міністра освіти Австрійської монархії, проте відмовився через станом здоров'я і цього ж року вийшов на пенсію.

Помер Пулюй 31 січня 1918 року у Празі, яка тоді входила до Королівства Богемія у складі Австро-Угорщини. Похований там же - на кладовищі "Мальвазінки" неподалік центральної частини міста.

Пам'ятна дошка на стіні будинку №9 по вулиці Шкодагассе, Відень (фото: Wikipedia)

Зв'язок з Україною

Пулюй знав близько 15 мов (включно з класичними) і ніколи не втрачав зв'язку з Батьківщиною.

Працюючи в європейських наукових центрах, він не забув про своє українське походження й не став "космополітом". Натомість і він, і його сім'я залишалися свідомими українцями.

З Катериною-Йосифою-Марією Стозіцькою (студенткою Віденського університету) Пулюй одружився в 1884 році. У подружжя народилося 15 дітей, з яких до зрілого віку дожили шестеро - троє доньок (Наталка, Ольга й Марія) і троє синів (Олександр, Юрій та Павло).

Оскільки в Празі, де мешкала родина, не було українських шкіл, на літні місяці для дітей шукали вчителів української мови.

Учений жартома називав свою родину маленькою "державою", в якій він із радістю виконував функції "міністра освіти, фінансів і внутрішніх справ".

Юрій і Павло після смерті батька вчились в українській гімназії у Львові, а найстарший син Олександр долучився 17-річним добровольцем до лав "Січових стрільців" й до 1920 року воював у складі Української галицької армії.

Сам Пулюй активно займався громадською діяльністю. Він підтримував ідею відкриття українського університету у Львові. Був членом Наукового товариства Шевченка.

Крім того, він організовував стипендії для українських студентів у Австро-Угорщині. Публікував статті в підтримку української мови та незалежності.

Науковець вважав, що "нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю".

Метою вченого була освіта свого народу, підтримка й вивчення людьми української мови, літератури та історії.

Він звертався до російської влади й до Академії наук у Петербурзі з вимогою дозволити поширення Святого Письма українською мовою в Російській імперії, і навіть добився дозволу від японського генерала Ногі на поширення духовного слова українською мовою серед вояків-українців, полонених під час російсько-японської війни.

У 1914 році став одним із керівників Комітету допомоги українським біженцям з Галичини, окупованої російськими військами, а також пораненим воякам-українцям і військовополоненим.

Пулюй правдиво вважав, що "найбільше і найважливіше наше бажання, ідея і головна мета наших національних прагнень - визволена з-під Росії вільна Україна, де не повинно бути жодного пригнобленого і жодного гнобителя, де український народ після довголітнього рабства вестиме нарешті вільне в усіх напрямах національне життя, розвиватиме вільно свої великі духовні здібності і братиме участь у примноженні скарбів культури усього людства".

Крім того, винахідник наголошував, що "незалежність України є ключем до миру в Європі".

Нині іменем видатного українського вченого названо один заклад вищої освіти - Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя. Було навіть створено віртуальний музей Пулюя.

На його честь названи вулиці у Львові, Києві, Вінниці, Івано-Франківську та Дніпрі.