Від мікрохвильової печі до віагри. Випадкові винаходи, без яких сучасне життя неможливе

Мікрохвильова піч

У 1945 році американський інженер-самоук Персі Спенсер приєднався до компанії Raytheon Technologies Corporation, де займався розробкою активних радарів для уряду США.

Під час експериментів із мікрохвилями він випадково виявив, що вони розплавили шоколадний батончик у його кишені. Персі вирішив використати цей ефект у цікавіших цілях, ніж виявлення літаків.

Разом з асистентом Ролі Хенсон вони створили першу у світі мікрохвильову піч, яку назвали іронічно "Speedy Weenie" ("Швидка сосиска").

Керівництво Raytheon оцінило потенціал ідеї, усвідомивши, що у споживчій електроніці можна було б заробити більше, ніж на військових проектах.

Перші мікрохвильові печі були розміром майже з газову пічку, підключалися до водопроводу, оскільки мали рідинне охолодження, і мали невелику популярність. Але як тільки придумали, як скидати температуру магнетрону за допомогою повітря, винахід справив фурор. В результаті у 1975 року мікрохвильові печі в Америці обігнали з продажу газові плити.

Мікрохвильова піч Персі Спенсера (фото: National WWII Museum)

Застібка-липучка

1941 року швейцарський інженер Жорж де Местраль пішов у похід до Альп зі своїм собакою. А коли повернувся, виявив, що у пса вся шерсть у реп'ях.

Інша людина почистила б вихованця та й забула про це прикре непорозуміння. Але де Местраль мав розум винахідника, тому він відірвав кілька колючок і пішов розглядати їх під мікроскопом.

Потім він оглянув свої штани - теж вкриті реп'ями - і вирішив створити матеріал, який чіплявся б до всього так само добре.

Жорж експериментував дев'ять років, поки не помітив, що нитки нейлону в синтетичній тканині при зрізанні утворюють такі ж гачки, як у реп'яха. Ще рік пішов на те, щоб винайти ткацький верстат, який би створював такі міні-гачки автоматично. І в 1951 де Местраль нарешті запатентував свій винахід.

Щоправда, спочатку він був не дуже популярним, тому що тканина виглядала непривабливо. Але на початку 1960-х років де Местраля запросили до NASA допомогти створювати скафандри для астронавтів, і там він зумів домогтися того, щоб липучка була не лише функціональною, а й стильною.

У результаті тканину стали купувати виробники костюмів для лижників, пірнальників та моряків.

Зараз липучки зустрічаються буквально всюди: на одязі та взутті, у медичних приладах і навіть на зарядних кабелях ноутбуків.

Застібка-липучка (фото: Art News)

Сахарин

Сахарин, один з найпоширеніших штучних підсолоджувачів у світі, майже не містить калорій і при цьому в 400 разів солодший за цукор. Цей підсолоджувач був виявлений у 1878 році німецьким хіміком Костянтином Фальбергом, який на той час досліджував кам'яновугільну смолу в Університеті Джона Хопкінса.

Одного дня, не помивши руки після роботи, Фальберг повернувся додому і виявив, що його пальці солодкі. Це призвело його до того, що він почав експериментувати з різними хімічними сполуками, з якими працював того дня, прикладаючи їх до язика.

У ході цих експериментів Фальберг з'ясував, що солодкий смак викликав сульфімід бензойної кислоти. Разом із Айрою Ремсеном, засновником лабораторії, він опублікував кілька статей про це поєднання у 1880-х роках. У 1884 році Костянтин запатентував свою знахідку під назвою "сахарин" і почав промислове виробництво, що зробило його багатим.

Довгий час сульфімід бензойної кислоти не був широко популярним, але в період Першої світової війни, коли цукор став дефіцитом, він став його успішною заміною. Також дієтологи та діабетики вітали сахарин, оскільки він не мав харчової цінності та не підвищував рівень глюкози.

В даний час сахарин широко використовується у виробництві цукерок, печива, зубної пасти, жувальної гумки та служить підсолоджувачем для ліків.

Cахарин (фото: IndiaMART)

Віагра

Віагра стала першим препаратом від еректильної дисфункції у світі, та її вихідне призначення було зовсім іншим. Компанія Pfizer розробляла хімічну речовину силденафілу з надією створити ліки для лікування серцевих захворювань.

Однак клінічні випробування виявили, що Віагра не чинить цілющого ефекту на серці. Натомість виявився несподіваний ефект: у чоловіків, які приймали пігулку, виникала потужна ерекція.

Після цього у Pfizer швидко усвідомили нові можливості та провели додаткові дослідження. На цей раз препарат був протестований на 4 000 чоловіків з еректильною дисфункцією, і результати виявилися вражаючими.

Пігулки віагри (фото: NBC News)

Інсулін

У 1889 році два лікарі зі Страсбурзького університету, Оскар Мінковські та Йозеф фон Мерінг, проводили дослідження щодо впливу підшлункової залози на травлення. Для цього вони провели експеримент, вирізавши цей орган у собаки.

Через кілька днів після експерименту дослідники помітили, що довкола сечі собаки збираються мухи. Вирішивши перевірити вміст сечі, вони виявили високий рівень цукру.

Вчені зрозуміли, що вони випадково зробили собаку діабетиком і усвідомили, що підшлункова залоза відіграє роль у регулюванні рівня цукру в крові. Пізніше, між 1920 та 1922 роками, дослідники з Університету Торонто, спираючись на роботи Мінковські та фон Мерінга, змогли виділити секрет підшлункової залози та назвали його інсуліном.

Інсулін (фото: HealthCentral)

Анестезія

У 1772 році англійський випробувач і хімік Джозеф Прістлі синтезував закис азоту і назвав її - дефлогістоване азотисте повітря. Флогістон - це такий уявний "горючий невидимий газ", наявністю якого тоді вчені пояснювали горіння.

Пізніше, в 1794 році, Томас Беддоус і Джеймс Уатт вдалося сконструювати апарат для дихання ним - і вони вирішили лікувати з його допомогою туберкульоз.

Апарат поставили у підвалі Беддоуса та почали тестувати на пацієнтах терапію "медичним повітрям". Доглядати за ним призначили асистента Гемфрі Деві. Він зауважив, що сухотні хворі, на яких відчувався закис азоту, ставали надто веселими.

Гемпфрі зрозумів, що апарату можна знайти застосування цікавіше. Він назвав речовину, що виділяється "веселим газом" і з 1799 року став влаштовувати вечірки для британських аристократів, під час яких накачував гостей закисом азоту.

Лорди та леді, вдихнувши газ, починали сміятися і навіть каталися по підлозі в шалених нападах ейфорії. А Гемпфрі при цьому давав охочим подихати ефіром, що надає протилежний ефект - сонливість та умиротворення.

Майже 44 роки єдиною функцією закису азоту була розвага пересичених задоволеннями багатіїв, поки 11 грудня 1844 дантист Горацій Уеллс не здогадався використовувати цю речовину, щоб безболісно виривати пацієнтам зуби. Так було винайдено анестезію.

Анестезія (фото: RSC Education)

Тефлон

Матеріал, що покриває ваші пательні, було відкрито випадково. У 1938 році хімік Рой Планкетт із компанії Dupont займався створенням нового холодоагенту. Однією з речовин, з якими він проводив експерименти, був газоподібний тетрафторетилен.

Планкет поставив балон з газом у сухий лід і залишив його на деякий час. При поверненні він виявив, що газу в балоні немає, хоча його було закрито. З цікавості Планкетт розрізав балон і з'ясував, що через холод і контакт із залізом газ перетворився на речовину, що осіла на стінках судини. Вона виявилася термостійким, слизьким та інертним до кислот.

Dupont запатентувала цю речовину в 1941, а в 1945 зареєструвала її під торговою маркою "тефлон". Спочатку вона використовувалося в установках зі збагачення урану для покриття клапанів та ущільнень у трубах з високореактивним гексафторидом урану.

Проте тефлон знайшов й інше застосування. 1954 року французький інженер Марк Грегуар, цікавлячись, покрив свої рибальські снасті цим матеріалом. Його дружина Колетт запропонувала йому зробити те саме з її пательнями.

Грегуар покрив пательню сумішшю тефлону та алюмінію та назвав її Tefal.

Тефлон (фото: Reading Plastic)