Сьогодні всі українці спостерігають за неочікуваним видовищем - початком громадянської війни в Росії. Як відомо, очільник ПВК "Вагнер" Євгеній Пригожин оголосив "марш справедливості". Його "підопічні" вже взяли під контроль всі військові об'єкти у Воронежі та Ростові-на-Дону. Тепер військо "Вагнер" тримає курс на Москву.
Однак, спостерігаючи за історичними подіями в Росії, не варто забувати, що в цих прикордонних містах проживає чимала частка українців.
Styler розібрався, де живе найбільше українців і чи можуть ці території повернутися в склад України за історичною приналежністю.
Історичні джерела свідчать, що присутність українців на території сучасної Росії починається від часів Київської Русі. Власне саме русичі - українці з берегів Дніпра - принесли на північні й східні терени Русі християнську культуру.
Очевидно, що частина княжих дружинників, священнослужителів-християн часто назавжди залишалася на північно-східних землях Київської Русі.
Друга хвиля "великого заселення" припала на войовничу добу Козаччини, коли українські козаки ходили походами на Росію, як, наприклад, похід 20-тисячного війська Гетьмана Петра Сагайдачного на Москву в 1618 році.
Похід Сагайдачного на Москву (фото: vsviti.com.ua)
Крім того, Україна часто була культурним і науковим осередком розвитку тодішньої Московії, бо саме в Україні містилися єдині в Східній Європі вищі школи - Острозька та Києво-Могилянська академії.
Вихованці цих закладів навчання жили та працювали на сучасних російських землях. Запрошуючи з України "лучших людей", Росія заохочувала їх переїздити назавжди.
Не можна оминути й політичних в'язнів, які з'явилися після Переяславської угоди. Серед них полковник Іван Нечай, зять Богдана Хмельницького, гетьмани Петро Дорошенко, Дем'ян Многогрішний, Іван Самойлович, козацькі старшини тощо.
У 1989 році в Росії проживало щонайбільше 4,4 мільйона українців у Москві, Санкт-Петербурзі, в районах Курська, Воронежа, Саратова, Самари, Астрахані, Владивостока, на Кубані, Дону, в Закаспійській області, у Приморському краю над рікою Усурі, в Амурській області (так званий "Зелений Клин").
"Кубань має безпосередній зв'язок з Українською державністю. Наприкінці ХІХ століття там була велика етнічна група українців, нащадків запорізьких козаків, переселенців з півдня України тощо. І в 1917-1920 роках там теж відбувався національно-визвольний рух. Було створено Кубанську народну республіку, яку на федеративних правах було доєднано до Української Народної Республіки", - розповідає історик Артур Пройдаков.
Кількість етнічних українців і поширеність української мови на Кубані станом на 2009 рік (фото: Вікіпедія)
Звичайно, росіяни, які мали на меті знищити українців як націю, були зацікавлені у швидкій асиміляції нових "громадян", тому всіляко цьому сприяли. Найпоширенішим методом у цій справі було відселення сімей подалі від України.
"На Кубані так само як і в Зеленому Клину провели політику русифікації. Багато людей, що мешкають там зараз, не відчувають причетності до української державницької трагедії", - пояснює фахівець.
Однак є непоодинокі випадки, коли українці утворювали свої спільноти в Сибіру, наприклад. До слова саме про таке товариство переселених українців писав у своєму творі "Тигролови" Іван Багряний.
Коли Санкт-Петербург був столицею Російської імперії, туди переїхало багато відомих культурних діячів. Так, наприклад, визначний український поет Тарас Шевченкл провів у Петербурзі значну частину свого життя.
За даними останнього перепису населення 2010 року, у місті налічується 64 446 українців, і вони становлять найбільшу неросійську етнічну групу цього суб'єкта Російської Федерації.
Це просторічна назва ділянки землі неподалік річки Амур, що заселялася переважно українцями, є частиною Сибіру та Далекого Сходу Росії. Українське населення в 1926 році становило 41-47 % населення.
Останній перепис населення Росії говорить, що українці там є другою етнічною групою за кількістю.
Чорноморські козаки заснували на Кубані 40 курінних селищ і дали їм ті ж назви, що мали курені на Запорозькій Січі. У наступні роки туди була переселена частина колишніх козаків, які після зруйнування Січі осіли на Катеринославщині та Херсонщині.
Найяскравішим прикладом масової депопуляції українців в РРФСР є зникнення в 1930-х роках 90% українського населення Кубані.
Східна Слобожанщина
Етнічні українські землі, що розташовані зараз у межах Курської, Білгородської та Воронезької областей РФ.
Територія сучасної Слобожанщини входить до прикордонних областей Росії (фото: Вікіпедія)
Зазначимо, що наразі військово-політичне керівництво України говорить лише про вихід ЗСУ на кордони 1991 року.
"Завершити цю війну можна виключно одним шляхом - це поверненням кордонів у будь-якій формі, але кордонів наших зразка 91-го року. Неможливо, нереально вже завершити цю війну без вирішення територіальних проблем. Україна ніколи не піде на те, щоби віддати якусь частину територій", - сказав очільник ГУР Кирило Буданов в інтерв'ю РБК-Україна.
Цієї ж думки дотримується секретар Ради національної безпеки та оборони Олексій Данілов. Та водночас зазначає, що важливим є запуск процесу саморуйнації Росії.
"Українська формула сталого миру передбачає вихід на кордони 1991 року і запуск процесів саморуйнації Росії. Як війна розпочалась, так вона і закінчиться - всередині РФ. Процес розпочато", - написав Данілов у своєму Twitter.
Нагадаємо, що 23 червня власник ПВК "Вагнер" Євгеній Пригожин звинуватив Росію в ударах по "вагнерівцях" у Ростові. Після його заяви про наступ на Москву в столиці та області оголосили режим контртерористичної операції.