Ванна-гойдалка та Куряча бомба. Незвичайні винаходи, які виглядають як чиїсь жарти

Авіаносець з льоду та тирси

У 1942 році Британія зазнавала втрати за втратою в протистояннях з німецьким флотом в Атлантиці. Військові дії вимагали величезної кількості повітряної техніки, щоб забезпечити супровід кораблів.

Без цього кораблі під англійським прапором ставали легкою мішенню німців. Але літаків над Атлантичним океаном увесь час не вистачало, тому що їм особливо не було де дозаправлятися.

Тоді винахідник Джеффрі Пайк, який працював в оперативному штабі Британії, запропонував зробити максимально дешевий авіаносець із речовини, яка називається пайкерит. Це заморожена суміш на 86 відсотків складається з води і на 14 відсотків - з тирси.

Пайк прагнув створити фактично штучний айсберг, до якого планувалося прикріпити двигуни, встановити злітно-посадкову смугу та базу для літаків із запасами палива.

Проект цього авіаносця був названий "Хабаккук" (на ім'я пророка Авакума) і викликав ентузіазм та підтримку з боку прем'єр-міністра Черчілля.

Потужне військове судно почали будувати у Канаді. Однак стало ясно, що просто з використанням льоду з тирсою не обійтися: необхідно зміцнити конструкцію сталлю. Витрати на арматуру виявилися настільки високими, що простіше було просто збудувати повністю металевий авіаносець.

Незважаючи на виготовлення прототипу, у 1943 році проект було залишено. У результаті "Хабаккук" перетворився на некерований плавучий острів, якому треба було три роки, щоб повністю розтанути.

Проект викликав ентузіазм та підтримку з боку прем'єр-міністра Черчілля (фото: Wikipedia)

Локомотив на кінському приводі

Коли на початку XIX століття з'явилися перші паровози, що тягли вагони рейками, вони справили революцію. Транспортувати вантажі та пасажирів стало набагато простіше та швидше, та й обсяги перевезень значно збільшилися.

Але парові локомотиви мали дуже серйозну ваду: вони вимагали багато палива і були дорогі. Ці махини буквально пожирали вугілля, яке треба було ще видобути, обробити та завантажити у паровоз.

І в 1850 році одному талановитому інженеру Клементе Массерано з міста Пінероло в Італії прийшла думка поєднати переваги двох цих видів транспорту і побудувати локомотив, що приводиться в рух м'язовою силою коня. Так виник проект "Імпульсорія".

Схема роботи така. У локомотиві з колесами та коробкою передач замість парового казана встановлюється бігова доріжка, яку Массерано назвав "педивелла". На ній розміщуються дві або одразу чотири кінські сили.

Копитні йдуть педивелою, крутяться колеса, а поїзд їде. Творці проекту стверджували, що чотири коні в такій установці буксируватимуть тридцять вагонів, причому навіть у гору.

Відразу виникає запитання, чому просто не використовувати коней в упряжі перед вагонами? Тут є два важливі аспекти.

По-перше, тварини на залізничних рейках можуть легко пошкодити собі ноги, і створення зручних для коней шляхів на Дикому Заході було надто затратним. Локомотив на колесах, навпаки, міг спокійно рухатися рейками, і встановлення коней на колеса дозволило вирішити проблему з якістю дороги.

По-друге, наявність коробки давало машиністу можливість контролювати швидкість поїзда, не покладаючись на думку коней у цьому питанні.

Тварини рухалися в комфортному для них темпі, а людина могла регулювати кількість енергії, що передається від кінного приводу до колісних осей. Єдине, чого Массерано не передбачив, це як змусити коней почати рух.

Прототип "Імпульсорії" був представлений на Великій виставці в Кришталевому палаці в Лондоні у 1851 році. Коні розганяли пристрій до 11 км/год, що можна було порівняти з ранніми паровозами, але дещо поступалося вже існуючим тоді локомотивам. Массерано зберігав ентузіазм і припускав, що майбутні моделі "Імпульсорії" зможуть розвивати швидкість від 24 до 32 км/год.

Проте згодом удосконалені паровози остаточно обійшли коней і за швидкістю, і за тяговою силою.

Локомотив на кінському приводі (фото: Wikipedia)

Ванна-гойдалка

У 1891 році в Англії була придумана ванна-гойдалка, призначена не для звичайної розваги, а для гідротерапії. На той час така процедура вважалася універсальним методом лікування. Відомі випадки, коли душевнохворих людей у вікторіанську епоху піддавали впливу гарячої та холодної води в надії відновити їхнє психічне здоров'я.

Ванна-гойдалка була задумана так, щоб імітувати відвідування моря зі справжніми хвилями, приписуючи цьому терапевтичний ефект, згідно з лікарями того часу. Однак, незважаючи на обіцянки в рекламних буклетах, пристрій мав серйозну ваду: він при використанні розбризкував воду.

Покращену версію було запатентовано в 1898 році, включаючи захист від розбризкування - спеціальне полотно з отвором для шиї, яке одягалося на ванну, залишаючи тільки голову поза ванною.

У XX столітті гідротерапія втратила популярність, і ванни-качалки, які раніше вважалися незвичайним винаходом, вийшли з ужитку.

Ванна-гойдалка (фото: Paleofuture)

Куряча бомба

Після бомбардувань Хіросіми та Нагасакі, та завершення Другої світової війни стало зрозуміло, що ядерна зброя стане головною стримуючою силою у міжнародних конфліктах.

Країни Заходу та СРСР стали нарощувати атомну міць, щоб бути готовими у разі найменшої загрози знищити супротивника. Про наслідки для планети намагалися особливо не думати. Так розпочалася Холодна війна.

Британія прагнула розробити тактичну ядерну зброю, яка зможе утримати Союз від необдуманої агресії.

Ситуація з доставкою атомних бомб у Великій Британії тоді була далеко не ідеальною. У зв'язку з цим британські військові вирішили розмістити десяток ядерних мін по всій Північно-німецькій низовині із загальною потужністю 10 кілотонн.

Проект був прийнятий з ентузіазмом, і в 1954 почалася розробка ядерних мін у Форт-Холстеді, графство Кент. Проте британські інженери незабаром зіштовхнулися із серйозною проблемою. Через замерзлий ґрунт системи управління бомбами виходили з ладу, що запобігало детонації атомного заряду.

Для вирішення цієї проблеми запропонували незвичайне рішення: усередині оболонок мін передбачалося розмістити живих курчат. Вони б отримували запаси зерна та води, а також забезпечували вентиляцію. Тварини, своїми тілами, мали підтримувати достатню температуру, запобігаючи переохолодженню електроніки та збої у роботі бомб.

Коли у квітні 2004 року документи щодо проекту "Blue Peacock" були розкриті, багато хто вважав, що ідея атомної бомби з курчатами є жартом на честь Дня сміху. Однак голова Національного архіву Великобританії Том О'Лірі підтвердив у ЗМІ, що проект "Павич" був реальним.

У лютому 1958 року проект було закрито, і єдиний прототип "Павича" було передано до музею.

Куряча бомба (фото: Business Insider)

Тканина із молока

Анке Домаске, німецька модельєр, разом із Бременським інститутом волокон розробила тканину QMilch, штучне волокно, виготовлене з коров'ячого молока, що містить білок казеїн.

Білок не тільки використовується для виробництва продуктів харчування, але також є основою для створення спеціальної фарби, біологічних клеїв, що застосовуються в медицині, та компонентів для дерматологічних мазей.

Однак особливо цікавим є факт, що казеїн може бути використаний для виробництва текстилю та пластмас. Технологія цього процесу була розроблена хіміком Антоніо Ферретті в Італії у 1935 році. Незважаючи на це, до наших днів вона не набула широкого поширення через свою високу вартість.

Однак у 2011 році Анке Домаске відродила виробництво цієї тканини, започаткувавши компанію Qmilch GmbH. Це стало актуальним з огляду на статистику, згідно з якою в Німеччині щорічно утилізується 1,9 мільйона тонн молока, яке, згідно із законом, не може бути продано у супермаркетах через прокисання.

Тканина із молока (фото: Qmilch GmbH)