За пів року російської окупації вона не взяла ворожий паспорт та не поміняла жодної гривні на рублі. А ще принципово не говорила російською. Історія Надії Проценко, вчительки української мови та літератури з Харківщини, увійшла до музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова.
Про пережите вона розповіла Олексію Суханову, ведучому та амбасадору музею.
Обшуки і залякування - стандартна методичка російських загарбників. Приміром, на городи людям заборонили виходити раніше восьмої години і попередили, що в іншому випадку порушники "залишаться у своїй картоплі назавжди". А в її рідній школі окупанти влаштували буцигарню…
"Подруга вчасно попередила, що на нашій вулиці почалися обшуки і треба сховати телефони. Я запанікувала. Вони ж перевіряли всі наявні гаджети у будинку, а деякі навіть вилучали. І засунула телефон під шафу", - говорить Надія.
Його не знайшли, і завдяки цьому жінка могла хоча би інколи зателефонувати своїм близьким. Пів року Надія під постійними обстрілами і моральним тиском чекала, коли нарешті звільнять її рідне село. Вона берегла мову, чекала на своїх - і дочекалася.
"Це радість, що ми можемо жити вільно на своїй рідній землі. Дуже приємно, що визволення почалося саме з нашої вулиці. Ми вистояли, не підкорилися. Ми перемогли їх і переможемо", - переконана пані Надія.
Історія Надії увійшла до музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова, який збирає історії мирних мешканців України про війну від першої особи. Його архів містить вже понад 100 тисяч історій. Розкажіть свою на порталі музею https://civilvoicesmuseum.org/ або на безкоштовній гарячій лінії 0 (800) 509 001.