"Свою книгу присвятила чоловікові": історія дружини полеглого українського авіатора у музеї "Голоси мирних"

"Коли почалася війна, мій чоловік сказав: „Я маю захистити свою Батьківщину“. Це була його тверда позиція", — згадує Світлана.

Вона розуміла, що має бути поруч із ним. Уся родина — дружина, син та донька — залишилися в Україні. Займалися волонтерством та чекали на Віктора вдома. Дім, сім'я були джерелом його сили. Але восени сталася трагедія.

"Чоловік загинув 11 листопада 2022 року. Його екіпаж йшов на найважчі завдання. У ту, останню ротацію, він мав вже бути вдома, але складні погодні умови затримали заміну. За годину до того, як ракета влучила в борт, я говорила телефоном, що люблю його. Вже потрощені, охоплені вогнем, вони долетіли на свою територію і посадили борт. Цим вони дали нам змогу попрощатися, поховати їх на своїй землі та врятувати одного з членів екіпажу. Він і розказав, як усе було", — ділиться жінка.

Світлана ніколи не писала книг, але після загибелі Віктора відчула, що має зафіксувати, яким був її чоловік, як поєднував небо і землю, як любив свою роботу. Вона хотіла додати свій голос до історії, яка сталася, і показати невимірний героїзм українських авіаторів.

"У нас була така символіка: колібрі. Це одна із тих пташок, яка в неволі не буде жити. Асоціативно — маленька, незначна на тлі російської навали, але які ми сильні, який в нас незламний дух! Щоб бути сміливим, не потрібно мати зброю. Потрібно мати віру і діяти", — упевнена жінка.

Історія увійшла до музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова, який збирає історії мирних мешканців України про війну від першої особи. Його архів містить вже понад 115 тисяч історій. Розкажіть свою на порталі музею https://civilvoicesmuseum.org/ або на безкоштовній гарячій лінії 0 (800) 509 001.