"Своя сорочка". Дивіться чуттєве відео про вишиванку, яке пробирає до мурашок

Про що відео "Своя сорочка"

Один з основних посилів, закладених у відео, є те, що не в усіх із нас шлях до усвідомлення себе патріотами був рівним і послідовним. 

"Не всі змалечку були звичні до українських традицій, не всім знання й любов до свого коріння передалося в спадок. Багатьом з нас непросто було “продертись” до тієї національної самоідентифікації й любові до всього свого. Наші бабусі ще ностальгували за своєю юністю в СРСР, мами пережили перебудову, та й ми малі нудилися на уроках укрліту, мріяли про тамагочі та бургер, хотіли побачити світ", - кажуть автори ролика.

"І побачили. І от парадокс", - додають вони. 

Кадр з відео

Адже саме сьогодні, коли наш спільний дім - Україна - в біді, у багатьох із нас "нарешті вповні прорізався потяг до всього свого". 

"Нарешті близькими стали рядки "сумних поетів", нарешті стало ясно, чого ж "ревів ревучий". І ось і пагорби рідного міста, і пісні Українського радіо з бабусиного передавача, і навіть речі, які нас дратували колись, як-то міцне слівце продавчині на базарі, чи цар-балкони… Все стало щемко рідним", - коментують у Etnodim.

"І як ніколи сьогодні хочеться зрозуміти своє коріння, по-справжньому, глибинно розібратись, що ж це за хрестик на вишитій сорочці. І хочеться зрозуміти це за минулі покоління і передати наступним", - резюмують вони.

 

Текст відео "Своя сорочка":

Моя бабця хотіла назад в СРСР 
І читала російську класику,
Моя мама чекала на "американ боя" 
На новенькій вишневій "дев'ятці", 
Я продала б мою дитячу душу 
За Хеппі Міл замість дерунів.
Я втомилась від цього вайбу: 
Знову "як умру то поховайте",
Тарасе, Лесю, а жити коли?! 
У нас вічно ревуть воли…
В італійців он дольче віта.
Вері соррі, баста, фініта!
Я хочу бути людиною світу! 

Мені минає вже скількись літ,
І я давно вже космополітка, 
От тільки більше за все на світі 
Мені хочеться дерунів. 
Ви спитаєте: "ху а ю?" 
Ви спитаєте: “ве а ю фром?" 
Я скажу: "я людина світу, яка більш за все хоче додому".

Додому - де все можливо, 
Де не треба просити двічі,
Де правду говорять у вічі, 
Де навіть лайка звучить ласкаво, 
Де жде мій стільчик у "Світі кави". 
Де мої ніжні сумні поети 
Лежать у травах, 
Де жартують навіть про ядерний спалах 
(не кажучи вже про "шахеди").
Бо ніде не співають так ніжно,
І ніде не працюють так люто, 
Бо ні в яких інших лісах 
Не знайти мені сонце-руту…

Тарасе, які були шанси 
Зрозуміти тебе у 13? 
Я хочу знати, про що цей хрестик, 
Хочу знати, звідки ця квітка, 
Хочу знати за бабцю і маму, 
Хочу все передати дітям.
Хочу вишити все на серці - стібочок за стібочком,
Щоб звідусіль повертатись
Додому. 
В свою сорочку.

Реакція українців на відео

Відео активно шириться соціальними мережами і збирає тисячі схвальних відгуків. Українці зізнаються: кадри пробирають до мурашок, а на очі накочуються сльози…

"Etnodim зробили дуже чутливу рекламу, яку я тільки бачив за останній час", - прокоментував Ігор Лаченков, який, до слова, теж присутній у відео.

Ось ще кілька коментарів:

• Дякую Etnodim за таку роботу️. Хочеться ще більше мотивувати наших людей повертатися. Так тішуся, що ви взяли на себе цю місію також.
• Максимально чуттєво зроблено. Тупо кайф. Респект всім, хто долучився до створення цього шедевру!
• Etnodim, кожного разу змушуєте мене плакати. Дякую за вашу працю
• Шедеврально і дуже сумно. В саме серденько
• Дуже гарна робота, з душею, характером та корінням
• Боже, ну вмієте ви у серденько влучити
• Я двічі стирав сльози з обличчя на рекламі, і обидві були ваші. У вас є дуже зручна позиція, ви не сорочки продаєте - ви продаєте спогади за домом.
• Також багато людей переконані, що дане відео заслуговує на нагороду "Канські леви" - знаменитого міжнародного фестивалю у галузі творчих комунікацій, реклами й суміжних галузей.
• Додамо, що попереднє атмосферне відео, випущене командою Etnodim, теж "розірвало" мережу.