Шок і відчай! Найжорстокіші та найбільш неетичні експерименти на людях

"Загін 731"

"Загін 731" - сумнозвісний спецзагін японської армії (створений у 1932 році), що займався страшними дослідженнями в області біологічної, у тому числі ентомологічної (із використанням комах), зброї.

Він, зокрема, проводив дослідження на людях та здійснював масові знищення китайського населення.

До кінця Другої світової війни цей загін досяг чисельності у 3 000 людей і дислокувався на окупованій території Китаю в районі селища Пінфань провінції Біньцзян (нині - повіт Бінь провінції Хейлунцзян), за 20 кілометрів південніше Харбіну.

У своєму розпорядженні загін мав власний авіаційний підрозділ і офіційно називався "Головне управління з водопостачання і профілактики частин Квантунської армії".

В межах секретних досліджень китайських в'язнів піддавали нелюдським експериментам, зокрема вівісекціям (розтинам та іншим операціям, що робили на живих людях), щоб дослідити внутрішні органи перед смертю.

Жертви загону мали випробування на обмороження, ампутацію кінцівок в експериментальних цілях, голод, зневоднення та вплив смертельних умов, таких як смертельний тиск і радіація.

На піддослідних використовували вогнемети, багнети, нервово-паралітичні речовини та рентгенівське випромінювання.

Внаслідок нелюдських експериментів загинули тисячі людей (хоча точна кількість залишається невідомою).

Під час експериментів японці не знали жалю (фото: Wikipedia)

Дослідження сифілісу в Таскігі

Впродовж сорока років - з 1932 до 1972 року - Служба громадської охорони здоров'я США проводила негуманні дослідження щодо "лікування" сифілісу у афроамериканців.

Експеримент проводили у місті Таскігі в штаті Алабама. По суті, його метою було спостереження за хворими на сифіліс.

Близько 400 афроамериканців буцімто проходили процедуру лікування від якоїсь хвороби (хоча діагноз їм не називали).

Велика частина піддослідних справді хворіли на сифіліс (до експерименту), однак інших людей було заражено в процесі. Замість того, щоб давати ліки, людям вводили плацебо й спостерігали за розвитком хвороби.

Жертви експерименту страждали від сліпоти, божевілля та смерті - і все це через відмову в доступі до ліків.

Коли у 1947 році з'явився пеніцилін, лікарі все одно відмовилися від лікування хворих, вирішивши, що їхній експеримент важливіший за людські життя.

У результаті пережило ці знущання тільки 74 людини.

Дослідження в Таскігі досі змушує багатьох афроамериканців (громадян США) з недовірою ставитися до офіційної медицини.

"Жахливий" експеримент

У 1939 році психолог Уенделл Джонсон з університету Айови (США) і його аспірантка Мері Тюдор провели психологічний експеримент, який згодом назвали "жахливим".

В межах проекту 22 дітей-сиріт з Девенпорта розділили на дві групи.

Учасникам першої групи експериментатори розповідали, наскільки чиста й правильна їхня вимова, хвалили за сказане, в різний спосіб заохочували говорити й читати вголос.

Ці діти помітно прогресували у мовленні, проявляли активність і комунікабельність, були відкритими до спілкування.

Водночас у другій групі дітей дуже жорстко висміювали. Підмічали найдрібніші недоліки вимови, називали їх жалюгідними заїками і в різний спосіб переконували, буцімто їм краще мовчати взагалі, ніж говорити так жахливо.

З часом діти з другої групи ставали все більш мовчазними, невпевненими в собі, тихими й закритими. Більшість із них почали дійсно заїкатися, хоча раніше ніколи не мали проблем з мовленням.

Інформацію про цей експеримент впродовж довгого часу замовчували, оскільки його наслідками були вражені навіть самі дослідники.

Дещо пізніше Тюдор ще тричі поверталась у притулок, щоб виправити шкоду, завдану дітям, але їй нічого не вдалося - зміни були незворотніми.

Дітей легко скалічити на все життя (ілюстративне фото: Рixabay)

Проект "Аверсія"

В межах проекту "Аверсія" у ХХ столітті південноафриканські військові намагалися провести "чистку" та "вилікувати" солдатів-геїв від їхньої сексуальної орієнтації за допомогою жахливих засобів.

Людей іншої орієнтації визнавали "хворими на психічні розлади", піддавали аверсивній терапії, зокрема "лікуванню" електрошоком. До тисяч людей застосовували хімічну кастрацію, гормональну терапію та небажані операції зі зміни статі.

Озброєні охоронці патрулювали лікарні, а наркотики (зокрема валіум і зловісний "препарат правди"), щедро вводилися в організм піддослідних.

Точна кількість жертв цього проекту невідома - операція тривалий час була повністю засекречена. Пізніше (за приблизними підрахунками) стало відомо, що цей проект завдав шкоди щонайменше 1 000 людей віком від 16 до 24 років.

Коли проект закрили, його керівник - доктор Обрі Левін - визнав свою невдачу, але не порушення прав людини.

"Проект 4.1"

В середині ХХ століття світ активно випробовував ядерну зброю. СРСР найчастіше організовував "ядерні" полігони на півночі, тоді як США - в океані або на островах. Мимовільною лабораторією для випробування американської ядерної зброї стали, зокрема, Маршаллові острови. Вони були свідками непередбачуваних наслідків безрозсудних експериментів.

Сумновідомий "Проект 4.1" офіційно називався "Вивчення реакції людей, що зазнали значного впливу бета- та гамма-випромінювання внаслідок випадіння радіоактивних осадів від високопотужної зброї".

Піддослідними в межах такого дослідження в 1954 році стали місцеві мешканці - люди страждали від радіаційних опадів.

Справжня мета цього експерименту залишилася нікому невідомою, адже населення островів позбавили будь-якої важливої інформації. Людей просто лікували від буцімто незрозумілих хвороб.

Насправді ж йшлося про наслідки радіаційного отруєння - вроджені вади.

Замість того, щоб евакуювати населення й надати йому медичну допомогу, влада вирішила поспостерігати, до чого це призведе.

Лікарі стежили за ситуацією до 1974 року. Відзначали, зокрема, критичне зростання онкологічних захворювань і дитячої смертності. У підсумку ці спостереження були визнані неетичними, а Департамент з енергетики приніс офіційні вибачення.

Ядерні випробування мали страшні наслідки (ілюстративне фото: Getty Images)

Знущання нацистів з дітей-близнюків

Знущання нацистів з людей під час Другої світової війни дехто називає медичними експериментами.

Такі експерименти над дітьми-близнюками в концентраційних таборах проводились для того, щоб виявити схожість та відмінності в їхній генетиці.

Очільником звірських експериментів був Йозеф Менгеле, відомий як "Ангел смерті". З 1943 року до 1944 року він проводив в "Освенцимі" експерименти над майже 1 500 парами ув'язнених близнюків. Вижили лише близько 200 з них.

Близнюків розподіляли за віком і статтю й тримали в бараках. Експерименти включали ампутації, зараження різними хворобами, введення барвників в очі (щоб перевірити, чи можна змінити колір очей).

Такі знущання часто закінчувалися сильним болем, зараженням, тимчасовою чи постійною сліпотою.

Менгеле намагався також штучно створити "зрощених близнюків" - зшивши двох дітей разом. Це викликало гангрену і, зрештою, смерть.

Часто одного близнюка піддавали експериментам, а іншого залишали як контрольний зразок. Причому якщо один близнюк помирав, другого також вбивали, а потім лікарі розглядали результати експериментів і порівнювали обидва тіла.

MK Ultra

MK Ultra - таємний проєкт США часів холодної війни.

На тлі чуток про те, що комуністичні країни якимось чином "промивали" мізки американським солдатам за кордоном, уряд США спробував використати "контроль розуму" або ж "контроль над свідомістю" як зброю.

Шляхом використання широкого спектру методів психологічних маніпуляцій (включаючи гіпноз, електрошокову терапію, наркотики та навіть вплив радіації) дослідники намагались виявити та розробити "ліки й процедури", які можна було використовувати на допитах, щоб послабити опір людини й змусити її зізнатись у злочинах.

Такі методи були далекі від етичних.

Учасники цих досліджень часто-густо навіть не усвідомлювали, на що саме вони підписуються. Легкою мішенню стали ув'язнені та пацієнти в психіатричних лікарнях. Піддослідними установами ставали також коледжі, університети, лікарні та фармацевтичні компанії.

Внаслідок страшних експериментів і знущань, піддослідні відчували, що "їхні кістки тануть", здатність розуміти, що вони - люди, втрачалася. І це було лише початком.

Всі досліди здійснювалися під грифом таємності, а ЦРУ заперечувало, що вони здатні на такі речі.

Дещо пізніше, після гучних слухань у Конгресі, співробітники ЦРУ стверджували, нібито нічого не пам'ятають, а більшість інформації про проект було знищено.

Розсекречені документи підтверджують звірства вчених (фото: Wikipedia)

Стенфордський "тюремний" експеримент

У 1971 році американський психолог Філіп Зімбардо провів психологічний експеримент, який оплатив військово-морський флот США (щоб розібратись, чому виникають конфлікти в їхніх виправних закладах і в морській піхоті).

Учасників проекту набрали за оголошенням у газеті. Їм пропонували 15 доларів на день впродовж двох тижнів. Із 70 осіб, які відгукнулись на оголошення, Зімбардо та його команда вибрали 24 найбільш здорових і психологічно стійких (переважно білих чоловіків із середнього класу). Всі вони були студентами (аспірантами коледжів).

На початку експерименту, всіх юнаків випадковим чином поділили на "охоронців" і "в'язнів". Імпровізовану "в'язницю" облаштували на базі кафедри психології Стенфорду. Лаборант-старшокурсник став "наглядачем", а сам Зімбардо - директором.

"Охоронцям" видали дерев'яні кийки, уніформу кольору хакі військового зразка (яку вони самі обрали в магазині) та дзеркальні окуляри (щоб не було видно очей).

Вони мали працювати позмінно і повертатись додому на вихідні (хоча згодом багато хто брав участь у неоплачуваних понаднормових чергуваннях).

"В'язні" мусили носити маленькі ланцюжки (як нагадування про неволю) та вдягатись тільки в навмисно погано підібрані халати без спідньої білизни, гумові незручні пантофлі й тугі капронові шапочки (які символізували новобранців, що проходять початкову військову підготовку в армії).

Зверталися до них не за іменами - лише за номерами, пришитими на халатах.

За день до експерименту "охоронцям" пояснили, що їхній обов'язок - обхід в'язниці (у будь-який зручний спосіб). Інших вказівок не дали, окрім застереження щодо неприпустимості фізичного насильства.

Майбутнім "в'язням" наказали чекати вдома, доки їх не викличуть для проведення експерименту. Після цього їх арештували без попередження, звинувативши у збройному пограбуванні. Причому арешти проводила справжня поліція, що брала участь у цій стадії експерименту.

Після повної процедури поліцейського огляду (зачитування прав, фотографування, зняття відбитків пальців) "в'язнів" привезли у підготовлену "в'язницю", де провели огляд, роздягли догола, "очистили від вошей" і надали ідентифікаційні номери.

Всі учасники експерименту швидко адаптувалися до своїх ролей. Однак його наслідки вразили навіть Зімбардо. Кожен третій охоронець виявився схильним до садизму, а в'язні були морально травмовані.

Експеримент стрімко вийшов з-під контролю (відбувся бунт, почалось цькування, у багатьох почався емоційний розлад, одна людина навіть оголошувала голодування) і його припинили достроково (через шість днів після його початку).