"Єдиний мій щирий друг". Цікаві та невідомі факти про Варфоломія Шевченка - брата Кобзаря

Життя Варфоломія Шевченка

Народився 11 червня 1821 року в Кирилівці. Рано став сиротою і був усиновлений купцем, за іншими джерелами - став кріпаком пана Енгельгардта. Вчився в Кирилівській школі, де вперше взнав про існування свого родича - Тараса. Він йому приходився троюрідним братом, старшим на 7 років.

У дорослому віці Варфоломій зміг викупитися з кріпацтва. Він одружився та переїхав жити у Корсунь в 1857 році. Відтоді працював управителем у князя Павла Лопухіна, що воював ще з Наполеоном.

Варфоломій виховав 6 дітей, ще взяв на виховання доньку сестри. Загалом у нього народилося 18 дітей, але 12 з них померли в ранньому віці.

Варфоломій та Тарас Григорович

Варфоломій Григорович Шевченко був для Тараса Шевченка "щирим рідним братом", "єдиним щирим другом". Про їхню духовну близькість свідчать рядки листів, факти, зафіксовані в документах. Їх взаємна приязнь згодом переросла у велику дружбу, котру обидва пронесли до останніх днів життя.

Зі своїм славетним родичем Варфоломій познайомився заочно у 1837 році, відповідаючи на Тарасові листи до рідного брата Микити, котрий був одружений на сестрі Варфоломія Мотрі. Вперше зустрілися вони у 1844 році в Кирилівці.

Потім бачилися там-таки в 1845-му. Одного разу він почув з вуст поета рядки з поеми "Кавказ" і пережив справжній шок: "Я слухав, притаївши дух; волосся у мене піднялося дибом".

Тарас Григорович під час приїзду в Україну 1859 року побував у Корсуні. Жив у Варфоломія Григоровича близько двох місяців. Він щиро полюбив сім’ю брата, особливо 11-літнього сина, який співав йому пісні, якими поет, за його висловом, "впивався". Вставав Шевченко дуже рано і йшов малювати глухі, густі куточки саду.

У своїх "Споминах…" Варфоломій Григорович пише про те, як поет співав. Він так глибоко переймався словами та мелодією, що його почуття передавалися й слухачам. Здавалося, "його пісня говорить"; "інколи, було, під кінець пісні затремтить його голос і на довгі вуса скотяться з очей сльози".

Тарас Григорович дуже любив дітей Варфоломія Григоровича, зокрема Йосипа. Майже в кожному листі до Варфоломія Тарас Шевченко згадує цього хлопчика. Гостюючи у названого брата, Тарас Григорович брав Йосипка на етюди. Спілкування із Шевченком назавжди врізалося в пам’ять хлопця, і він згодом також почав писати вірші.

Саме Варфоломію Григоровичу ми маємо завдячувати за спомини про дитячі роки Тараса та його перші спроби малювання.

"Природну здібність Тараса до малярства помітили в селі змалку, а в школі намальовані на грубому сірому папері коні та москалі" - розповідав Варфоломій Шевченко про поприліплювані на стіні в хаті Гончаренка, шкільного Тарасового товариша.

Часом Тарас малював вуглям на коморі або на стайні, малював півнів, людей, церкви.

Варфоломій Шевченко (фото: Вікіпедія)

"У червні 1859 року сиджу я якось у своїй хаті, дивлюся - в'їжджає простий віз, запряжений парою: у возі сидить хтось з великими вусами, у парусиновому сірому пальті і в літньому капелюсі; бачу, він пройшов повз двері моєї хати. І прямо у ворота.

Я подумав, що це, мабуть, хтось із тих, хто шукає собі роботу в економіях... Вибіг на вулицю і пішов назустріч приїжджому, він тим часом уже встиг пройти через двір в інші двері - і в сіни; я повернувся, дивлюся: він відчиняє двері до хати і каже мені: "Ну, впізнаєш чи ні?". Я не міг схаменутися!.. "Батько рідний!" - тільки скрикнув і кинувся до нього на груди!.. Це був Тарас!

Ми мовчали і гірко плакали, як діти, обнявшись. Вибігла моя дружина, і теж у сльози... Цієї миті ми всі ніби оніміли: слів не було, тільки сльози так і котилися. Так ми мовчки стояли на одному місці і плакали сльозами радості, доки не підійшов візник Тараса і не спитав, що йому робити", - писав у спогадах Варфоломій.

Саме Варфоломієві довірив Шевченко сокровенну мрію купити землю над Дніпром та побудувати хатину. Задля цього вони відвідали Канів. Шукали разом землю над Дніпром. Знайшли її між Каневом і Пекарями на горі Мотовиловщині. Жорстока доля не дозволила завершити справу з купівлею землі, Тарас Шевченко змушений був навіки покинути рідну серцю Україну.

Майже два роки намагався Варфоломій Григорович виконати прохання поета. Між ними почалося жваве листування. Збереглися 23 листи поета до Варфоломія й 11 від нього до поета. На початку 1861 року Варфоломій Григорович нарешті знайшов невеликий шматок землі на Чернечій горі у Каневі, який став у травні того ж року вічним притулком поета.

Варфоломію Григоровичу відкрив душу Тарас, мріючи знайти собі "вірне подружжіє". Завдяки Варфоломію знаємо про 18-річну Хариту, яка жила в його родині, про її відмову вийти заміж за "старого та лисого" жениха…

Останні дні Тараса Шевченка

Свій останній день народження Тарас Григорович провів у Петербурзі - вдома, у ліжку. Він на той момент сильно страждав від водянки. До нього навідувалися друзі, зачитували святкові телеграми. На той момент Шевченко просив вже більше опіуму та постійно питав, коли прийде лікар.

Однак лікар йому не сильно допоміг, а вночі стан ще погіршився. Тарас Григорович не міг лежати - він сидів, стогнав, гасив, а потім знов запалював свічку. На світанку йому стало трохи легше, він попросив чаю та прибрати у спальні. Спустився у майстерню і там впав та миттєво помер.

Його смерть стала трагедією, але очікуваною. Бо в останні роки він мав серйозні проблеми зі здоров'ям: ревматизм, ваду серця, поліартрит, цироз печінки та водянка.

Друзі знали, що Тарас Григорович мав бажання повернутися до рідної України, нехай навіть у труні. Але у ті часи перевезення - це великий проєкт, на який треба було гроші та час. Тимчасово його поховали в Петербурзі, на Смоленському кладовищі. А подорож тіла Шевченка до України почалася тільки 8 травня і тривала цілих два тижні - у багатьох великих містах правили панахиди та збирався натовп людей.

У головному соборі Полтави відспівувати не дозволили, адже був "політичним в’язнем". Київська влада впустила похоронну процесію до міста лише після тривалих роздумів. Але заборонила транспортувати тіло сушею, щоб не провокувати велелюдної ходи. Втім це не допомогло.

У воза із труною впряглися київські студенти та дівчата. У Києві до тіла Шевченка почали сходитися люди. Наступного дня зібрався великий натовп. Настоятель церкви отець Петро казав, що не бачив стільки прихожан навіть під час Володимирської хресної ходи.

На шляху до Канева Шевченка супроводжували тисячі українців. Врешті поета перепоховали 22 травня 1861 року.

Родина приготувала місце для Тараса Шевченка на Щекавицькому кладовищі в Києві. Однак це не відповідало заповіту. Була пропозиція - поховати його біля Видубицького монастиря, однак запротестував Григорій Честахівський. Казав, що Тарас Григорович перед смертю заповів поховати його на горі під Каневом - неподалік того місця, де хотів придбати ділянку.

У Каневі поета відспівали в Успенській церкві. Варфоломій Шевченко домовився про поховання родича на цвинтарі біля храму. Та знову втрутився Честахівський - наполіг, щоби могила була на горі.

Варфоломій Шевченко з онукою Олександрою (фото: Вікіпедія)

Роль Варфоломія

Варфоломія дуже вразила смерть Тараса. Могилою брат Тараса Григоровича заопікувався майже 30 років. Він орендував землю на Тарасовій горі, бо купити йому не дозволяли й він щорічно сплачував по 2 карбованці сріблом, а вже наприкінці життя викупив її. Домігся, щоб довкола нічого не будували й не перетворили цього місце на колективний цвинтар.

Про щирість і добропорядність Варфоломія Шевченка говорить і те, що дізнавшись про хворобу Івана Сошенка, друга Т. Шевченка, який жив у Корсуні, він послав дочку Ганну доглядати художника, а коли Сошенко помер, поховав Івана Максимовича за свій кошт і згодом встановив гранітний надгробок.

Варфоломію Григоровичу Шевченку довелося зазнати переслідувань з боку імперської влади. Рятуючись від них, він часто міняв роботу і місце проживання.

Політична "наблагонадьожність"

У 1864 році Варфоломія Григоровича звинуватили в політичній "неблагонадьожності" і він переїхав з родиною до міста Шендерівка Канівського повіту. Там він отримав посаду лісника. Саме в Шендерівці Варфоломій написав "Споминки про Тараса Григоровича Шевченка", надруковані 1876 року у Львові. Завдяки цим спогадами стало багато відомо про життя Тараса Григоровича.

Помер Варфоломій у день свого народження - 11 червня 1892 року в селі Буряківка Радомишльського повіту, де доживав свій вік у доньки.

"Помер як святий, нікому не докучивши своєю хворобою, помер при повній свідомості, всіх прощаючи та благословляючи". Його могила була на цвинтарі поблизу Чорнобиля - зараз її втрачено.