Шахтар та його сім’я довірили свою історію музею "Голоси мирних" Фонду Ахметова

"Ми просто вмикаємо світло і іноді не розуміємо, що далеко під землею хтось робить все можливе і неможливе, аби під час війни і постійних обстрілів у нас була ця можливість. Мати світло і мати тепло", - каже Наталя.

Вона згадує, що найстрашніше було під час блекауту, коли багато годин родини шахтарів не мали жодної звістки від своїх найрідніших. Андрій же зізнається, що тоді вперше зіткнувся з повним відключенням електроенергії у шахті.

"Ми могли вибратися нагору, але це було умовно. Йшли і кожний переживав, що буде. Світло - це одне. А от коли вентиляція пропадає - зовсім інше. Тобі треба йти 5 кілометрів на підйомі. Піт з тебе ллє і дихати немає чим", - ділиться чоловік.

Сам же Андрій найбільше непокоївся за родину, яка чекала на нього вдома. Наталія мала пропозицію виїхати за кордон, але обрала залишитися разом із чоловіком. Донька теж не захотіла залишати сім’ю та Україну.

"Навіщо мені життя без нього? Він - моє сонце, моє повітря, я дихаю ним. У нас прекрасна сім’я. Ми поїдемо, і не знаємо, що може бути... Я буду десь там сидіти, а його... навіть не хочу цього озвучувати", - зізнається Наталія.

Минулої зими від шахтарів багато чого залежало - світло, вода, тепло. Вони працювали у дві зміни через нестачу людей, докладали надзусиль і все робили якісно та вчасно. Вони впоралися, за що кожен українець їм вдячний. Тепер готуються до нової зими. Якою б складною вона не була, шахтарі обов’язково вистоять. Вистоїть і Україна.

"Будемо працювати до останнього, поки буде здоров’я", - запевняє Андрій.

Кожна історія про війну важлива. Щоби зберегти пам’ять заради кращого майбутнього, розкажіть свою історію на порталі Музею https://civilvoicesmuseum.org/ або на безкоштовній гарячій лінії 0 (800) 509 001.