Яскравий представник "Розстріляного відродження": невідомі факти про поета Михайла Ялового

Революційна діяльність з юності

Михайло Яловий (псевдонім Юліян Шпол) народився у Полтавській губернії в сім'ї волосного писаря. Мав ще двох братів - Костянтина та Григорія. Середню освіту здобув в Миргородській гімназії, а далі вступив на медичний факультет Київського університету Святого Володимира.

Під час студентства с головою поринув в революційну діяльність, став членом партії соціалістів-революціонерів. З початком Лютневої революції повернувся до Костянтинограда та очолив революційний комітет.

Після виокремлення у 1918 році лівого крила українських есерів в окрему партію ("боротьбистів") Яловий стає одним із найпомітніших її діячів. Бере активну участь у виданні газет "Боротьба" та "Селянська біднота" (в останній згодом обіймає посаду головного редактора).

Приблизно у цей самий період він працює також редактором газети "Селянин і робітник" інструкторсько-агітаційного поїзда Голови ЦВК України Григорія Петровського.

Провадить активну підпільну роботу в Одесі та на Херсонщині, організовує боротьбу з німецькими окупаційними військами, гетьманцями. У 1919 році в складі делегації "боротьбистів" відвідує Галичину.

1920 року вступає до КП(б)У і деякий час перебуває у Москві як представник українського уряду. 1921 року засновує "Ударну групу поетів-футуристів", разом з Михайлом Семенком та Василем Олешком. Згодом переходить у "ГАРТ" з Олексою Слісаренком та Миколою Бажаном.

В кінці 1925 року створює разом з іншими поетами та письменниками "Вільну Академію Пролетарської літератури", до якої входять Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Микола Куліш, Остап Вишня, Петро Панча, Іван Дніпровський, Олександр Копиленко та інші.

Пізніше Ялового з Хвильовим виключили з ВАПЛІТЕ з метою збереження організації, але це не допомогло і вона саморозпустилася. 1933 року його виключили з лав КП(б)У за контрреволюційну діяльність, а через декілька тижнів заарештували у сфабрикованій справі "УВО".

Поета звинуватили в шпигунській діяльності, "шумськізмі" та підготовці замаху на Павла Постишева.

Арешт друга став останньою краплею для Миколи Хвильового, який 13 травня 1933 року на знак протесту вчинив самогубство у харківському будинку письменників "Слово", де вони обидва мешкали. "Арешт Ялового - це розстріл цілої генерації", - йшлося в його передсмертній записці.

Михайло Яловий спочатку думав, що трапилася помилка і намагався пояснити, що не причетний до терористичних організацій. Згодом під тиском і з бажанням уникнути репресій він пише кілька самокритичних біографій, де намагається дошукатися причин арешту, засуджує сам себе за боротьбистське минуле та намагається розкаятися за "політичну незрілість у молоді роки".

Але органам не потрібне було його каяття, адже ніхто не збирався його пробачати. Арешт Ялового був лише початком масштабної операції проти українських письменників і тому його зізнання мали бути такими, за які його могли б засудити до найвищої міри покарання - смерті.

Вирок суду - 10 років позбавлення волі. Спочатку відбував покарання у Свірському таборі, потім у Соловках. А у 1937 році його справу переглянули та визначили найвищу міру покарання - розстріл.

Вирок виконано 3 листопада в урочищі Сандармох, поблизу Онезького озера в Карелії.

1957 року військовий трибунал Ленінградського військового округу скасував вирок за "відсутністю складу злочину". А у 2003 році прокуратура Харківської області реабілітувала Михайла Ялового.

Михайло Яловий (фото: Український інтерес)

Творчість та публікації

Свою літературну діяльність Михайло Яловий почав у 1918 році. З 1919 року він друкував свої агітаційні поезії в газеті "Селянин і робітник" під псевдонімом Михайло Красний.

1920 - у газеті "Селянська біднота" друкується його казка для дорослих "Треба розжувати".

Згодом він друкує збірку поезій "Верхи", яка мала неоднозначну оцінку критиків. З 1923 року Яловий присвячує себе публіцистиці. Він пише статті про Михайла Семенка, Гната Михайличенка, Василя Чумака, Андрія Заливного.

1929 року виходить найвідоміший твір Ялового, написаний у романтичному ключі - роман "Золоті лисенята". Він мав велику популярність і виходив двічі - другий наклад збільшеним тиражем надрукували в 1930 році.

Пробував Яловий себе й у драматургії - написав комедію "Катіна любов, або будівельна пропаганда". Також він був автором сценарію українського фільму "Василина", за повістю Івана Нечуя-Левицького "Бурлачка", та "Пух і прах".

Вірші Михайла Ялового зі збірки "Верхи"

Не чіпайте,

Не чіпайте мене сьогодні.

В моїй душі вогонь,

В моїй душі -

Відблиски

Тисячолітніх змагань,

Загадані

Міліонними поколіннями...

Коли червонокрилі натовпи

Захльобують виямки вулиць, -

Плачуть розколисані, наелектрені струни,

Кудляться розбуджені омайданені звірі.

Рвуться закляклі болі.

З аговним посвистом

Змітаються віки космічною мітлою, -

Висмикнутий з нетрів минулого,

Я - засліплено голий.

Не чіпайте мене,

Оголеного.

* * *

Я не піду на похорони старого світу,

Я не буду співати йому marche funebre, -

Скривавлений прапор встромлю собі в груди

І знову кинуся в бій,

І знов піду я вперед.

У світовому етері розтану

І атомом душі відчую глибину міріад. -

Ах, нидіти я не стану, не стану я,

Я сплету життя своє з червоних гірлянд.

* * *

Злотисто-осінніх скиглень

Не треба -

Позападали вже ями в моїй душі: -

На весняному життя гребні

Лише буяє радість скиглень...

Залізо і криця спалили

Двадцятип’ятилітні квіти,

Витруїли морок

Минулих поколінь: -

Ах, так не треба ж, не треба

Злотисто-осінніх скиглень.

***

Вимученими стежками

Прийшов я зі степу,

Щоб запалити

Загаслу ватру

Ваших душ. -

Я не доріс ще,

Але в руках я маю

Певну мапу,

Щоб дати вам

Льодовий душ.

Бруд заялозених образів

На смітнику поколінь

Безважне вимести

Прийшов я -

Хто стане

На шляху мені,

Той візьме на голову

Камінь.

Вогненне слово

Прийдешніх днів

Розкрило замкнені уста -

Ручайком джерельних вод

Над безоднею мінус

Стоїть потойбічности

Хрест.

Що таке "Розстріляне відродження"

"Розстріляне відродження" або "Червоний ренесанс" - духовно-культурне та літературне-мистецьке покоління 20-х та 30-х років XX століття в Українській СРР, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, кіно і яке було знищене здебільшого під час великого терору.

Доба "розстріляного відродження" - це час творчої особистості, яка вступила в конфлікт з тоталітарним режимом. Метафора належить Єжи Гедройцю, який запропонував цей вислів для назви антології української літератури 1917-1933 років.

Антологія "Розстріляне відродження" з'явилася з ініціативи та коштом Єжи Гедройця в Бібліотеці паризької "Культури" 1959 року і донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду.