Руслан "Панк" Романов пішов добровольцем в "Азов" ще в АТО на початку 2015 року, коли тривала війна на Донбасі, а до широкомасштабного вторгнення Росії залишалося кілька років. Коли почалася велика війна, теж одним із перших став на захист України. Навіть отримавши складне поранення, продовжує допомагати військовим.
Захисник поділився з РБК-Україна своєю історією про відновлення після важкого поранення і про те, чому важливо знати свою історію і не припиняти допомагати армії.
Руслан за освітою перукар. У цивільному житті також займався музикою - ще у 16 років створив свій перший панк-гурт, не маючи досвіду в музиці.
Його життя кардинально змінила війна, коли він і сам став військовим. Загалом провів на фронті шість років - в різний час служив в батальйоні, який потім переріс в полк "Азов", також служив у спецвійськах Нацгвардії, у морській піхоті.
Руслан Романов з побратимами (фото з особистого архіву воїна)
Потім у службі було дев'ять місяців перерви, їх він провів у Львові. Але з перших днів повномасштабного вторгнення поїхав у Київ разом з львівським осередком Нацкорпусу. Частина хлопців мала їхати в Маріуполь, але деякі залишилися тримати оборону Києва, коли до міста підступали окупанти. Руслан став одним з тих, хто залишився обороняти столицю. Пізніше поїхав служити на південь, і в травні 2022-го отримав поранення на Запорізькому напрямку.
Руслан Романов (фото з особистого архіву воїна)
"Я їхав в машині, як командир взводу мав заводити хлопців на позиції. Перед тим треба було подивитися локацію. Поки їхали, під нами здетонувала міна, і розірвалася. Після такого люди якщо й виживають, то переважно отримують інвалідність", - розповідає ветеран.
У Руслана був закритий перелом лівої ноги - кінцівка була зламана нижче коліна до кінчиків пальців. Йому за більш ніж рік провели чотири операції, і зараз замість суглоба три великих гвинти. Також після травми довелося з обох сторін зашивати щелепу.
Руслан Романов отримав важке поранення (фото з особистого архіву воїна)
"Відновлення триває й зараз, вже більше року. Через півроку після поранення почав ставати на ноги. Три місяці я взагалі майже не ставав - організм був практично на нулі, крутилося в голові, не міг спати. Плюс - цілий рік у мене були дуже сильні болі, бо зросталися кістки. Було дуже важко психологічно і фізично. Особливо перші три місяці були дуже важкі. Зрештою почав ходити на двох милицях, потім з однією милицею. Намагався ходити без милиці, але не виходило. І зараз можу пройти лише невелику відстань сам", - ділиться чоловік.
Руслан Романов отримав важке поранення (фото з особистого архіву воїна)
Зараз все складніше проводити різні збори: якщо раніше люди донатили на армію активно, то зараз запал спадає. Але Руслан каже, що треба не припиняти допомагати, адже результат війни залежить зараз від нас усіх.
"Я продовжував волонтерити ще з ліжка. Допомагав хлопцям як міг. Ще не міг ходити, адже відновлення після такої травми триває дуже довго. Але я все одно дуже хотів допомогти своїм побратимам. Приєднався до організації Support Azov, там волонтерив до весни цього року", - ділиться воїн.
Руслан приєднався до організації Support Azov (фото з особистого архіву воїна)
Однак з постійним хронічним болем і паралельно вирішенням багатьох питань було дуже складно. Руслан весь час був на знеболювальних.
"В певних моментах реабілітації я собі не відмовляв, мотивуючи себе тільки тим, що якщо росіяни знову зайдуть в Київську область, то мені реабілітація буде вже все одно. В той же час я думав, що моє відновлення піде швидко, і я зможу виконувати якісь завдання. Але лікарі кажуть, що бронік я вже не зможу носити, бігати не зможу ніколи. Якщо ходити з милицею в окопі, то просто не зможу встигнути в укриття", - каже він.
Руслан продовжує волонтерити (фото з особистого архіву воїна)
Зараз після місяців хронічного болю нервова система захисника тільки починає оговтуватися, каже він.
"Почалися проблеми з пам'яттю. Мені складно, бо можу забути те, що було годину тому або дні три-чотири тому. Не зможу виконувати ті функції, які будуть на мене покладені. Тому вирішив, що поки буду корисним в іншому форматі", - розповідає Руслан.
Руслан Романов (фото з особистого архіву воїна)
Руслан каже: одне з перших, про що думає військовий, якщо постраждав на війні, це як "зібрати раму": прийти до тями психологічно, і вирішити, як діяти далі. І тут важливо шукати підтримку серед близьких, серед лікарів. І ні в якому разі не закриватися в собі.
"Мені в принципі пощастило, що я взагалі вижив", - зізнається захисник.
Цивільним важливо підтримувати ветерана, який прийшов з війни. Руслан бачив, як після повернення додому поранені бійці морально здаються, бо розуміють, що нікому не потрібні.
Що стосується ментального здоров'я, то військових не всі зрозуміють. Навіть не всі психологи мають відповідний фах, щоб працювати саме з ветеранами. Бо проблеми, з якими вони приходять, не схожі на ті проблеми, з якими стикаються люди у цивільному житті.
Руслан Романов (фото з особистого архіву воїна)
"І самим захисникам треба розуміти, що реабілітація починається з нього самого. Я мав психологічні проблеми, і через це почав цікавитися, як я можу себе витягти із цього стану. Почав читати книжки, це мені дуже допомогло. Тому не треба соромитися звертатися за допомогою, якщо самі не можете себе витягти, вам мають допомогти. Не можна закриватися в собі, залишатися на самоті. Мій знайомий після поранення закрився, перестав виходити на зв'язок, і я навіть не знаю де він і що", - додає він.
Руслан Романов (фото з особистого архіву воїна)
Після повернення з фронту Руслан ще активніше почав цікавитися історією України, національними традиціями. Це допомогло йому швидше виходити зі складного психологічного стану. Вважає, що іншим військовим теж може допомогти, якщо будуть ходити на різні тематичні події, майстер-класи, спілкуватися там з людьми.
"І взагалі вважаю, що знання і розуміння історії необхідне всім нам. Зараз це одне із важливих питань особливо в період війни - люди мають розуміти, за що вони боряться. Знання того, хто ми і чому важливо зберегти Україну даватиме велику мотивацію. І це буде поєднувати цивільне населення з військовими: ми маємо бути одним монолітом. Я переконаний, що люди, які не знають своєї історії, не матимуть майбутнього", - висловлює він думку.
Руслан Романов (фото з особистого архіву воїна)
Руслан - родом з Луганщини, і сам став свідком того, як з 2014 року Росія масово викрадала і вивозила з України все, що мало історичну і культурну цінність для України. Це робилося для того, щоб у нас не було прив'язки до історії, каже військовий.
"А коли немає прив'язки до власної історії, то і мотивації воювати менше. Росія привласнює собі все, що бачить. Розкрадання нашої спадщини окупантами дійшло до того, що ось зараз я не можу знайти чоловічу вишиту сорочку з Луганщини. Не треба думати, що війна когось не торкнеться. Так чи інакше у когось на фронті загинули знайомі, у когось ракетою зруйновано будинок, у когось родичі чудом виїхали з окупації. Зараз усім нам треба розуміти, за що ми воюємо. Адже ворог хоче, щоб ми покинули країну, всі звідси виїхали, забули свою історію. Хоча б через це цього робити категорично не можна", - впевнений Романов.
Підтримати ветерана війни Руслана Романова в адаптації у цивільному житті можна за реквізитами:
Раніше ми розповідали дивовижну історію порятунку українських військових, яким уникнути загибелі допоміг звичайний кіт.