Микола Осиченко - волонтер, громадський діяч, президент Маріупольського телебачення - є амбасадором Маріупольської колекції історій музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.
Микола збирає історії маріупольців про життя під час війни, просуває ідеї волонтерства та веде свій блог.
У рамках інформаційного партнерства фонду із виданням #Букви, до архіву музею увійшло інтерв’ю Миколи про кількість жертв, подробиці поховань та ексгумації тіл мешканців міста.
"За вісім років мешканці Маріуполя настільки звикли до залпів й стрілянини на околицях, що за потенційну загрозу це не сприймали. Це стало частиною нашого життя. Я особисто не вірив до останнього, що президент Росії здатен на такий крок", - згадує волонтер початок великої війни.
З 24 до 26 лютого багато кому вдалось виїхати. Більше такої змоги не було, адже з південного заходу на місто наступали, а український блокпост накривали всіма видами зброї.
На початку бойових дій фіксували смерті лише медпрацівники та поліція. З березня смерті серед цивільних документували й комунальники, що розвозили містом воду, гуманітарну допомогу та записували дорогою кількість загиблих.
Облік вели так: зазначали стать, приблизний вік і, якщо є, тілесні особливості загиблого. Якщо не було з собою документів, смерть фіксували за зовнішніми ознаками: жінка, близько 30 років, знайдена у центральному районі. Але що, наприклад, можна впізнати, якщо людину дістали із згорілої квартири?
За інсайдерськими даними, які отримав Микола Осиченко, близько 100 000 серед цивільних загинули внаслідок безпрецедентного бомбардування міста, гуманітарної катастрофи, холоду та ненадання вчасної медичної допомоги.
"У Маріуполі у мене достатньо зв’язків, знайомих, друзів та інформаторів. Інформацію мені надало джерело з Іллічівського моргу. За дані з Новоазовської прокуратури я пропонував навіть гроші, один з її працівників назвав мені лише число загиблих", - розповідає Микола.
Маріупольців ховають на найбільшому кладовищі в Європі - Старокримському. Також масові поховання є й у селі Виноградне. У деяких могилах ховають декілька осіб.
Ексгумація тіл під завалами будівель та у могилах серед дворів у місті не закінчиться ніколи, вважає Микола. Адже у кожному згорілому й знищеному будинку і під ним ховались люди, які загинули там. Окупанти зносять зруйновані будинки разом із залишками тіл.
"Ми не можемо припустити бодай приблизну остаточну цифру кількості загиблих серед мирних, навіть якщо деокупуємо місто через кілька місяців. Від багатьох тіл не залишилось вже нічого. Ми підрахуємо кількість загиблих лише, якщо отримаємо всі заяви від близьких про зниклих безвісти. Але жертв явно понад 100 000", - каже Микола. Читайте його інтерв’ю за посиланням.
Музей "Голоси мирних" - наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 40 000 історій.
Кожна історія важлива. Розкажіть свою! Поділитися історією можна так: