Правила чемпіонів. Як спорт допоможе зробити з дитини успішного дорослого

Як формуються комплекси неповноцінності або нарцисизму

Уявіть собі, що дитина виступила на змаганнях, зайняла друге місце, але її виступ був не ідеальним. Всі навколо розуміють, що перемога була здобута тому, що інші допустили більше помилок. Як би не було, дитина на п’єдесталі, вона щаслива!

Але батьки з найкращих міркувань кажуть: "Ти ж розумієш, що це програш? Ти бачив свої помилки? В іншій ситуації це ніколи б не пробачили".

Говорять все це з думками про відповідальність дитини, хочуть, щоб вона ще більше старалася на тренуваннях. Це здається доречним, але дитина відчуває: "Всі все бачили. Мені соромно і весь світ проти мене".

У тій самій ситуації може бути ще одна реакція батьків: "Ти був кращим, але тебе не зрозуміли, не оцінили. Всюди корупція! Немає кому вірити!". Реакція дитини: "Я - найкращий і один проти всього світу". Так з дитинства формуються два комплекси - неповноцінності або нарцисизму та зневаги до думок, кордонів інших.

Дайте можливість дитині самостійно зробити висновки

Правильна реакція: "Ти помилявся, але все одно став на п'єдестал. Молодець! Виграв!". Батьки, не зважаючи на результат, мають пишатися своєю дитиною, тим, що вона вийшла, перемогла себе, впоралась з хвилюванням. Можете розказати про сподівання: "Наступного разу буде краще, але не місце, а виступ". Головні слова: "Подумай, що тобі заважало?"

Старайтеся не робити висновків за дитину, вона сама розуміє, що зробила не правильно. Тут буде слушною ваша порада: "Запитай у тренера про те, чого не вистачало". Розмова має спонукати до дій або висновків.

Говорити про помилки, про недостатню концентрацію ні в якому разі не можна у публічному просторі, при інших батьках чи дітях.

Дуже важливо розуміти, що коментувати технічні моменти, "що вдалося", "що не вдалося" може виключно тренер. Мама - це не тренер.

Розмовляючи з дитиною після змагань, ми намагаємося захистити її від негативних емоцій та душевного болю. Так батьки гарантують, що люблять та приймають помилки та невдачі. Така розмова - ілюстрація трьох батьківських функцій, про які йдеться нижче.

Пастка недостатнього та надмірного захисту

Суть батьківства полягає в забезпеченні трьох функцій.

Захист

Мова про буквальний фізичний захист - від холоду, спеки, голоду, травм, хвороб, цькування й таке інше. Уявіть шкалу від 0 до 100%, де мінімум - недостатній захист, а максимум - надмірний. Мінімум - це як пояснити правила дорожнього руху і відправити маленьку дитину у самостійну подорож в магазин, не перевіривши, що дитина зрозуміла та запам’ятала правила. Максимум - взяти дитину за руку та повести нічого не пояснювати по дорозі. Впевнена, що ви підете з дитиною, і на практиці будете пояснювати правила поведінки на дорозі.

Дитина має вміти самостійно приймати рішення. Для цього потрібна як інформація, так і досвід. Без цього не стати лідером, який перемагає.

Розумний рівень виконання функції "Захист" лежить у діапазоні від 30 до 70%.

Якщо ми говоримо про дітей-спортсменів, то "Захист" починається з правильного одягу. Я постійно чую батьківське: "Одягни, ти простудишся". Я розумію, що біля ковзанки холодно, але це той самий надмірний захист. Треба навчити дитину обирати одяг, самостійно збиратися на спортивні збори. Робити це спочатку разом, вчити. Ви передаєте цю функцію дитині, а не робите все за неї. Неможливо захистити від травм, але можна закласти, що це може бути наслідком відсутністю розминки та розігрітих м'язів.

Дитина сама взяла на збори скакалку для розминки - ви впоралися з функцією "Захист". Переживаєте та просите фігуриста надягати шолом, налокітники, наколінники - надмірний захист.

Гарантії

Про що це? Про прийняття, любов, пробачення, безпеку, затишок. Де межі "розумних гарантій"? У діапазоні від 51 до 80%. Дитина вивчає світ, себе, оточуючих, стосунки та правила поведінки.

Так, дитина теж вчиться хитрувати, пристосовуватися, робити складний вибір, часом приймати складну і нелогічну поведінку інших людей. І вона має бути хоча б на 50% впевнена, що вдома її приймуть, пробачать неправильні рішення. Має бути гарантія, що є куди повернутись, щоб сховатись, поплакати або запросити друзів.

Чому ця функція не має 100% виконання? Тому що повинна бути межа, через яку дитина не має переходити, за якою втрачається рівень відповідальності перед кордонами інших людей.

Можливості

Тут батькам нарешті можна себе повністю відпустити. Межа "розумних можливостей" від 30 до 100%. Звідки з’явилось 30%? З капризів, забаганок наших дітей. Перед тим, як нестися на край землі за новою можливістю, переконайтеся, що питання дійсно зацікавило. Дитина має неодноразово попросити про спортивну секцію, або будь-що інше.

Тут треба провести межу між функціями батьківства та вихованням. У вихованні має бути дуже багато розмов. Навіть нам, вже дорослим, хочеться, щоб нас слухали. Але й дружні розмови не є гарантією, що ви зрозумієте, чи насправді зацікавив той, чи інший вид спорту. Батьки хочуть гарантій, що правильно обрали секцію, тренера. Їх не існує.

Є один стереотип, з яким я часто зіштовхуюсь. Батьки кажуть: "Ми хочемо прийти на одне тренування, щоб зрозуміти, чи підходить цей спорт для нашої дитини". Це хибний підхід. За одне тренування нічого не зрозуміти. Треба мінімум місяць - два, щоб зробити висновки. Якщо ви правильно визначили напрямок, дитина не покине заняття навіть, коли воно вже не буде для неї новим, викликатиме втому і потребуватиме додаткових зусиль. В цьому варіанті не стримуйте себе і шукайте нові й ширші можливості для розвитку дитини в даному напрямку.

Дитина може замкнутись, потрібен час та спокій, щоб все переварити

І після змагань дитина може прийти до вас, а може підійти до тренера. Дитина прийняла рішення, що там теж є гарантії. І це добре, все склалося з вибором тренера. Але дитина може й замкнутися, потрібен час та спокій, щоб все переварити та стати сильніше.

Прожити цей період не втручаючись дуже важко. Це наша любов, ми хочемо дати її дуже багато. Але запитайте себе: "Чи потрібно, щоб хтось завжди втручався в мій розпач чи невдачу?" Треба ставити себе на місце дітей та думати: "Чи я не перетинаю кордони? Чи потрібен я в цій ситуації?"

Правильно дати відповідь на ці питання ви можете лише тоді, коли відверті самі з собою, вмієте визнавати свої невдачі та поважати цей досвід. Окрім того, головне правило лишається одним - щодня розмовляйте зі своєю дитиною, пізнавайте її внутрішній світ, розкривайте їй свій і тоді, ви будете відчувати серцем, що зараз потрібно вашій дитині для того, щоб рости та стати щасливим дорослим.