Польсько-українські війни. Які протистояння були між країнами й чому вони навряд чи закінчаться

Національно-визвольна війна

Щоб розібратися з самого початку, повернімося у 17 століття. Це період національно-визвольної війни, тобто протистояння козаків проти Речі Посполитої.

Варто зауважити, що певна частина західних регіонів України входила до складу Речі Посполитої.

Частина українських земель, яка входила до складу Речі Посполитої (фото: Вікіпедія)

Після того, як поляки змогли придушити козацькі повстання, настала так звана "золота доба". Протягом 10 років не було жодних повстань чи збройних конфліктів між Україною та Польщею. Однак це лише на перший погляд.

Адже українські землі, які перебували в складі Речі Посполитої, зазнавали певних утисків, хоча й не настільки значних, як за часів Російської імперії.

"Говорити про тотальне поневолення українських земель Річчю Посполитою до кінця не доводиться. Хоча б через те, що на тих українських землях, які перебували у власності шляхти руського (українського) походження, здійснювали судочинство українською мовою. Ця шляхта могла не підпорядковуватися місцевій польській владі", - пояснює історик Іван Бездудний.

За 10 років тиші козацтво перетворилося на політичну силу, яка рухала національно-визвольні змагання.

25 січня 1648 року загін козаків на чолі з Богданом Хмельницьким напали на залогу Речі Посполитої на острові Базавлук. Таким чином вони звільнили Запорізьку Січ і привернули запорожців на бік Хмельницького.

Річ Посполита вирішила знову просто придушити повстання, але мудрі державні голови припустилися кількох помилок.

У 1648 році проти козаків Хмельницького вийшли 30 000 військових Речі Посполитої. Два полководці поділили свої сили, тим самим зменшивши шанси на перемогу удвічі.

16 травня 10 000 повстанців оточили 6 000-тисячний авангард Речі Посполитої під Жовтими Водами й знищили його.

Карта битви під Жовтими Водами (фото: Вікіпедія)

26 травня того ж року під Корсунем Хмельницький з кримськими татарами розгромив головне військо Речі Посполитої, керівники якого потрапили в кримський полон.

Так між українцями й шляхтичами розгорілася війна. Насправді втрати були значними з обох сторін, оскільки військо Речі Посполитої вирізало всіх козаків і селян, а повстанці робили так само зі шляхтою, католицьким духівництвом і євреями, які допомагали Речі Посполитій.

Низку успіхів Хмельницького перервала поразка під Берестечком на Волині. Бійцям гетьмана довелося відступити аж до Білої Церкви й підписати Білоцерківський договір.

Битва під Берестечком (фото: Вікіпедія)

Проте в цій історії найголовнішу роль відіграє не він. Богдан Хмельницький провадив потужну міжнародну політику й для утримання свого становища заручився підтримкою Москви.

Підписавши Березневі статті, Україна визнала протекторат московського царя, зберігаючи свою автономію й отримувала військово-політичну допомогу Московського царства проти Речі Посполитої.

Надалі це відіграло чималу роль у тому, як російська історіографія подаватиме польсько-українські відносини.

"Власне, там основна мета полягала в тому, щоб виправдати загарбання українських земель, а для цього потрібно було показати, що під Річчю Посполитою все було настільки погано, що не залишалося нічого, крім взяти українців під свій захист", - каже експерт.

Польсько-українська війна

Це збройний конфлікт між Польською і Західноукраїнською Народною Республіками після Першої світової війни. Фактично війна торкнулася сучасних Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та частково Чернівецької областей.

"Ця територія була дискусійною між польським та українським народами. Поляки контролювали її ще з кінця 14 століття. У них було чітке розуміння, що це їхні землі. Поляки вважали й продовжували переконувати, що ніяких українців там немає, що це все є польський народ", - розповідає Іван.

Польсько-українська війна розпочалася збройним виступом проти української влади у Львові об'єднаних польських підпільних військових організацій.

У ході бойових дій відбулося ще кілька битв, проте Україна програла це протистояння. Зрештою частина українських земель перейшла під контроль Польщі, проте на умовах автономії й демократії.

І хоча жодні з них не виконували, європейська спільнота ніяк не реагувала. Зокрема й через те, що Польщу підтримувала Франція.

Волинська трагедія

Історична подія, яку поляки доволі часто пригадують українцям та яка стала полем для маніпуляцій. Волинська трагедія - це обопільні етнічні чистки польського та українського населення, здійснені УПА та польською Армією Крайовою.

За словами історика Івана Бездудного, говорити лише про Волинь і лише про 40-і роки 20 століття вже є маніпуляцією. Адже насправді подібні етнічні чистки українців мали місце й раніше на інших територіях, які Польща вважала своєю.

Примітно, що до сьогодні немає однозначної оцінки втрат ні з української, ні з польської сторони. Українські історики взялися за дослідження після здобуття Незалежності, проте польські колеги відмовили у співпраці.

За польськими підрахунками, під час Волинської трагедії з польського боку загинуло щонайменше 36 000 осіб, а з українського боку - до кількох тисяч осіб.

Проте в цьому питанні складно досягнути об’єктивності через відсутність співпраці та саму Волинь як територію.

"Що таке Волинь взагалі? У ті часи це був регіон, де компактно проживали й поляки, й українці. Одне село могло бути польським, а село по сусідству вже могло бути українським. Тобто це реально була територія, де було складно промалювати лінію розмежування, де живуть поляки та українці", - пояснює Бездудний.

Операція "Вісла"

У 1944 році уряди УРСР і Польської республіки підписали "Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах". Це перше виселення українців зі споконвічних українських земель, які належали Польській Республіці.

Операцію "Вісла" здійснили дещо пізніше, протягом квітня-липня 1947 року за рішенням партійного і державного керівництва СРСР, Польщі та Чехословаччини.

Як здійснювали операцію "Вісла" (фото: Вікіпедія)

Фактично це була депортація українців з їхніх етнічних територій на території у західній та північній частині польської держави. Мета - асимілювати українське населення за умови обмеження підтримки українського підпілля.

У результаті насильно переселили 482 000 осіб, а 3 936 людей ув'язнили в концтаборі Явожно.

Паркан у таборі Явожно (фото: Вікіпедія)

Повертаючись до сьогодення, Іван Бездудний міркує, що за умови вступу України в ЄС між нами й Польщею буде чимала конкуренція саме через сільськогосподарський потенціал. До того ж історичні суперечності все ще нікуди не поділися.