"Пливе кача" - тужлива пісня, що стала в Україні символом національної скорботи та боротьби. Що ж ховається за проникливими словами "Пливе кача" і як вона перетворилася на реквієм для сучасної України.
Хто автор пісні "Пливе кача", які є цікаві факти про цю пісню, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на Єдині.
Пісня "Пливе кача" має багатошарову історію, яка сягає корінням у Карпатський регіон. У 1930-х роках композитор Дезидерій Задор зафіксував її під час експедиції в закарпатському селищі Воловець, а 1944 року видав друком.
Проте її джерела важко обмежити лише Закарпаттям, адже мелодія й слова мандрували Карпатами, набуваючи різних інтерпретацій у різних куточках регіону.
Дослідники також звертають увагу на версії, записані в інших областях, зокрема на Львівщині, та схильні вбачати в ній лемківське походження.
Пісня, наче, збирала часточки історії від усіх народів, які населяли цей гірський край, аби втілити в собі їхні спільні мотиви та почуття.
Історик Василь Сокіл припускає, що "Пливе кача" може мати літературне коріння - у тексті відчувається вплив вірша Василя Ґренджі-Донського, закарпатського поета 1920-х років. Це додає пісні ще один вимір, поєднуючи усну народну творчість із літературною традицією.
Плавле кача по тисині;
Мамко моя, не лай нині,
Залаєш ми в злу годину,
Сам не знаю, де погину.
Лає мати сина, лає,
Син додому не вертає…
Серед поля, на долині
Лягло серце у тернині!
Вірш Василя Ґренджі-Донського
Існують старіші версії пісень зі схожими мотивами, що свідчить про те, що Василь Ґренджа-Донський, ймовірно, використав першу строфу народної пісні як основу, а далі розвинув її в окремий літературний твір.
Значення слова "тисина" з початкового рядка пісні викликає суперечки. Найбільш очевидною є версія, що це відсилка до річки Тиси.
Інші трактування пов'язують це слово зі спільним індоєвропейським коренем "teus-", який означає "тихий", або ж зі значенням "тісний", що може вказувати на спокійну воду чи вузьке русло річки.
Цікаво, що в ранніх варіантах пісні йдеться не про воїна або сина, а про нелегку жіночу долю. Тексти виконуються від імені дівчини, яку мати змусила вийти заміж за нелюбого чоловіка.
Подібні сюжети зустрічаються в перших збірках русинського фольклору, таких як "Угро-русскія народныя пѣсни" (1885) та "Угро-русски народны спѣванки" (1900).
Важко точно сказати, чи мотив пісні природно трансформувався в солдатський під час Першої світової війни, чи на це вплинула саме версія Ґренджі-Донського.
Моя мамка лютеранка
Не дала мя за Иванка,
Ай дала мя за Янчія
За чортов[о]е насѣнья (сѣмя).
Мамко моя, не лай менѣ,
Залаешь ми въ злой годинѣ;
Залаешь ми въ злу годину,
Не будешь знать, де погину. (1885)
Текст, записаний Дезидерієм Задором, охоплював лише перші чотири куплети, які ми знаємо сьогодні, однак справжній шлях до сучасного звучання "Пливе кача" почався завдяки Вірі Баганич.
Співачка, яка походила з Воловця, де й почула цю тужливу пісню, вперше виконала її в 1960-х роках, повертаючи до життя майже забуту баладу.
Ймовірно, саме її виконання стало поштовхом для популяризації пісні, яку підхопили інші відомі виконавці, такі як ВІА "Ватра" та "Піккардійська терція". Звучання цих колективів стало тим містком, який переніс "Пливе кача" на Майдан.
За словами Ярослава Нудика, соліста "Піккардійської терції", пісня вперше пролунала на Майдані під час прощання з Михайлом Жизневським - білорусом, який загинув під час Революції Гідності. Його друг звернувся із проханням виконати цю композицію, і відтоді вона стала символом жалоби за всіма загиблими героями.
Особлива роль пісні не залишилася непоміченою навіть ворогами України. У 2022 році пропагандист Акім Апачев використав перші рядки пісні для свого твору, що починається словами: "Пливе кача, дівки хороводять, в "Азовсталі" демонів хоронять...", знявши кліп на зруйнованих вулицях Маріуполя.
Спроба російської пропаганди перекрутити значення пісні закінчилася лише хвилею глузувань через недолугий текст і блокуванням відео на YouTube за поширення мови ворожнечі.
Раніше ми писали про те, хто був насправді першим українцем в космосі задовго до Каденюка.
А ще розповідали історію про виникнення найцікавіших українських народних інструментів.