Одне з ключових завдань батьків - навчати дитину, а не карати. Навіть, коли діти нас відштовхують, плачуть, впадають в істерику чи поводяться дуже важко. І впоратися з будь-якою важкою ситуацією дійсно можна, якщо знаєш головний секрет дитячих психологів.
На чому базується метод психологів, який допомагає заспокоїти дитину будь-якого віку, розповідає РБК-Україна (проєкт Styler) з посиланням на CBNC.
Коли емоції зашкалюють - наприклад, коли ми відчуваємо, що маленька дитина імпульсована та деструктивна, або коли підліток перетворює все на боротьбу - нам потрібні методи, які спрямують нас у правильному напрямку, щоб ми допомогли своїм дітям.
Дитячі психологи розробили спеціальну абревіатуру, яка помагає у цьому процесі - HELP (у перекладі - допомога).
H - зупинка
E - емпатія
L - кордони
P - близькість
Ваша дитина б'є брата іграшкою або запізнилася додому з прогулянки. Якими не були їхні дії, перш ніж реагувати, варто зупинитися та спитати себе: звідки така поведінка.
Ми щиро віримо, що жодна дитина не хоче бути поганою. Чому ж хтось тоді хоче зазнати невдачі та розчарувати людину, яка для них важлива?
Діти, як правило, хочуть зробити нас щасливими, і вони хочуть досягти успіху. Але проти них діють біологічні обмеження. Недорозвинутий розумовий мозок, надто активний емоційний мозок і відсутність перспективи призводять до хаосу та неправильно прийняття рішень. Незрілий мозок породжує незрілу поведінку.
Повірте, діти - це не їх поведінка. Поведінка - це форма спілкування, яку батьки мають розшифрувати. Діти часто передають свою боротьбу через "погану поведінку" або розлади, і справляються з дискомфортом і стресом через істерики та плач.
Як розшифрувати "погану" поведінку:
Завдання дорослих - зрозуміти суть проблеми в поведінці. Може бути важко не реагувати в певний момент та не вдаватися до нездорових сценаріїв, які ми тягнемо зі свого досвіду. Нас могли навчити ховати сльози, щоб уникнути сорому, приглушувати гнів, страх - щоб захистити себе.
Спитайте себе, чи може ваша реакція побудована на негативному досвіді з вашого минулого? Наприклад: "Я терпіти не можу плач моєї дитини, бо мої батьки не дозволяли мені плакати, і це мене переповнює". Або дитина сказала під час сварки, що ненавидить, і це нас сильно образило.
Це все для того, щоб наші діти відчували себе в безпеці, щоб їх бачили та чули, перш ніж ми почнемо встановлювати обмеження, навчати чи розв'язувати проблеми. Емпатія означає бачити їхній світ таким, яким його бачать вони, і вірити їм, коли вони показують, що вони відчувають.
Вітайте їхні почуття. Нахиліться, станьте на їхній рівень і встановіть зоровий контакт.
Визнайте та підтверджуйте їхні почуття. М’яким тоном скажіть: "Я бачу, ти так почуваєшся", "Тобі, мабуть, так…" або "Ти зараз такий … зі мною".
Справді слухайте. Підсумуйте та/або перефразуйте (наприклад, "Я чую, як ти говориш, що друзі ігнорували тебе цілий день, і ти почувався дуже самотнім") і уточніть, якщо потрібно ("Тож ніхто не розмовляв з тобою під час обіду, і ти відчував себе справді сумно, я правильно тебе розумію?").
Не судіть. Почуття не бувають ні хорошими, ні поганими. І хоча поведінка може бути неприйнятною, почуття наших дітей є такими, якими вони є.
Не намагайтеся це виправити. Дозвольте плакати, кричати або словесне розвантаження. Це те, що дає зрозуміти дитині, що її бачать і чують, а не виправляють поведінку чи проблему.
Говоріть менше. Занадто багато розмов перевантажує дітей. Це більше стосується нашої присутності.
Регулюйте власні емоції. Вдихніть і знайдіть хвилину або кілька, щоб зібратися та заспокоїтися. Запитайте себе, чи ваша реакція стосується вас або вашої дитини.
Коли дитина поводиться неприйнятно, то варто використовувати прості твердження:
Наприклад: "Я бачу, що ти зараз засмучений (або розчарований), і не хочеш їсти вечерю. Але ти не можеш кидати речі, коли ти засмучений. Ти можеш сказати мені, що ти розчарований або піти прогулятися і швидко повернутися".
Дитині у такі моменти потрібно не тільки встановити кордони, а ще - тиша та зв'язок від батьків, співчуття та близькість.
Часто діти домовляються, благають або торгуються з нами, щоб змусити нас змінити обмеження. Коли вони розуміють, що наша відповідь лишається незмінною, вони засмучуються.
У вас може виникнути спокуса піти, бо ви приголомшені відповіддю та поведінкою дитини або відчуваєте, що потураєте їхній драмі та істериці. Але ця емоційна обробка цілком здорова і нормальна. Щоб наші діти досягли успіху в саморегуляції, ми спочатку повинні їх спільно регулювати.
Щоб заспокоїти наших дітей, нам потрібно бути поруч. Слідкуйте за моментом, коли їхній гнів або розчарування переходять у смуток. Це золотий момент зв'язку, який ми не хочемо пропустити. Це ключ до того, як діти навчаються, що вони можуть бути вразливими та демонструвати свою автентичність.
Незалежно від того, чи ми припаркувалися на підлозі, сидимо за кухонним столом чи пригорнулися на дивані, ми ніколи не повинні недооцінювати силу, яку має наша фізична присутність.
Раніше ми писали про те, які 4 способи допоможуть батькам виховати психічно сильну людину.
А ще розповідали про те, які методи навчать дитину самостійності та впевненості у собі.