Киянка Оксана Остапенко поділилася неймовірною історією про народження своєї доньки. Дівчинка з'явилася на світ о 10 ранку 24 лютого 2022 року. Разом із новонародженою та після операції Оксана бігала в укриття, а потім вивозила доньку зі столиці.
Свою неймовірну історію, яка викликає захоплення та сльози, вона розповіла на сторінці у Facebook.
За словами Оксани, донька мала народитися 3 березня - таку дату ставили лікарі. 19 лютого вона була на плановому огляді, а вже наступного дня у неї з'явився сильний біль - прихопили нирки. Лікарі дали рекомендації, і Оксана залишилася ще на кілька днів удома. Але 22 лютого біль став дуже сильним, і чоловік відвіз її до лікарні.
На той момент жінка перебувала між 37 та 38 тижнем вагітності й потрібно було ще кілька днів, щоб у малечі повністю сформувалися легені. Оксані поставили кілька крапельниць і вирішили почекати ще кілька днів – кожен день у цій ситуації мав значення.
"Вранці 24 я прокинулася о 4. Нило в попереку. Пішла до чергової та попросила підготувати крапельницю. Зайшла в телефон і побачила, що чоловік онлайн. Не спалося. Почали листуватися. Він мав приїхати на 9:00. Мали вирішувати, що робити далі. Принесли крапельницю.Я попросила поставити в маніпуляційній: у палаті задрімала дівчинка, яка ось-ось мала народжувати. За кілька хвилин почула "бах", "бах", "бах"... увійшла медсестра."Що це так бабахає", - питаю. "Вам не можна хвилюватися", - "заспокоїла" вона мене і вийшла.
Я одразу зайшла в інет і прочитала про обстріли всієї України. У мене зовсім не було страху чи хвилювання. Навпаки, я посміхалася і заспокоювала персонал та майбутніх мам. Подзвонила чоловікові, чи він чув вибухи. Каже, що було 7. Просила не їхати та спустити дітей у підвал. Ми готувалися до війни. Я тільки сподівалася, що це буде згодом, коли потеплішає. Розмовляли з дітьми, обговорювали план дій. Тому всі знали, що робити, і ніхто не панікував", - описує той ранок Оксана.
Чоловік приїхав до неї о 7-й ранку і це був єдиний момент, коли їй дійсно було страшно - страшно від "усвідомлення, що прилетіти може по дорозі".
О 9-й ранку приїхала лікарка і після наради з іншими фахівцями вирішили Оксані зробити кесарів розтин - "хто знає, що буде завтра".
"Наша донька з'явилася на світ о 10:25 24.02.22. Це був мій третій кесарів розтин. О 16-й з копійками, я з дитиною на руках пішки бігла в бомбосховище. І так 5 разів за ніч. Так швидко від операції я ще не відходила.У п'ятницю виписали всіх, кого тільки могли. Нас залишили. Практично весь час провели у підвалі. Холодно і голодно. Їсти принесли крихітні порції на 1 особу лише 2 рази на 3 дні. Магазини поряд не працювали.
Тільки в п'ятницю після обіду чоловік знайшов невелику продуктову крамничку, де хоч щось можна було купити поїсти. А у суботу нас пустили додому. Той Київ досі як перед очима. Порожній, сірий, вітер носив листя та якийсь папір. Блокпости та перевірки. Сльози котилися обличчям. Готова була обіймати кожного", - пише киянка.
Після виписки з пологового будинку Оксані прийшлося більшість часу провести з новонародженою донькою в укритті. Вона не змогла занести малу до кімнати навіть на хвилину. Ліжечко одразу поставили у підвалі, а сама Оксана цілодобово моніторила новини.
"Я чітко розуміла, що буде, якщо, не дай Боже, вони б зайшли до міста (Буча не була для мене несподіванкою). Також ми розуміли, що виїхати в перші дні буде неможливо, бо все стоятиме в пробках. Наш підвал дуже надійний і це давало впевненість у безпеці під час обстрілів, але коли я в ніч на 4 березня почула постріли танків, а в новинах прочитала, що увійшли до Броварів, розуміла, що треба виїжджати якнайшвидше.
Лякали лише можливі обстріли. Але вранці вони зупинилися і написали, що дня 2 буде тихо, бо в них скінчилися снаряди. То був наш шанс, яким ми скористалися. Я вже мала безпечний маршрут евакуації", - описує перші дні війни киянка.
За кермо Оксана сіла сама і дорогою забрала подругу разом із дітьми, які самі не могли виїхати. Малу вона годувала просто в дорозі - клала на кермо в корках і годувала грудьми.
"Я за кермом. Дитину годувала прямо в дорозі. Клала на кермо в корках, годувала грудьми й так їхали. На відпочинок і перекус зупинилися тільки надвечір, коли вже були досить далеко. Через постійні блокпости та періодичні корки їхали 2 дні. І це при тому, що ми жодного разу не заїжджали на заправку, там черги були на 3-4 години, а у нас були повні баки та 7 каністр бензину з собою. Шви мені знімала подруга вдома, а як це зробити по відеозв'язку консультував мій друг-хірург. Дякую їм дуже", - розповідає жінка.
Так пройшли перші 10 днів її новонародженої дочки, а лише кілька днів тому цій малечі виповнився перший рік.
"Я часто думаю про те, що не знаю, де б я була і щоб робила, якби її не було. Іноді картаю себе, що не багато допомагаю своїй країні тоді, коли вона найбільше цього потребує. Але, якщо так сталося, що дитя, на яке ми чекали 4 роки, обрало такий день для свого народження, це не може бути просто так.
Вона дуже мудра, сильна та розумна з перших хвилин свого життя. А дивлячись на всю історію, я б сказала, що вона така була ще поки що жила в животику. І всі, хто її бачив, помічають не по-дитячому мудрий погляд. Це дитя для мене символ нашого майбутнього. І воно чудове, попри весь той жах, який ми зараз проживаємо", - резюмувала Оксана.
До речі, раніше ми писали про те, що українка спромоглася повернути дочку, яку незаконно відвезли до Криму.
А ще розповідали про те, що жінку врятували від смертельної хвороби завдяки ще не народженій дитині.