Музей "Голоси мирних" Фонду Ахметова провів дискусію з документалістами

"Під кінець фільму є враження, що ти - глядач, але ти водночас є й пасажиром. І так може статися і з тобою, якщо путін піде далі і почне світову війну. Міжнародний глядач змінює парадигму мислення щодо України, коли бачить такі фільми", - так говорить про стрічку "Звідки куди" її продюсерка Анна Паленчук.

Ця робота режисера Мачека Хамели про людей, яких він евакуював до Польщі під час війни, стала переможцем ОМКФ у номінації "Найкращий повнометражний документальний фільм". Анна розповіла: коли стрічка потрапила до Європи, з’ясувалося, що іноземному глядачу резонують прості історії з евакуаційної автівки.

Прем’єра відбулася на Каннському кінофестивалі, фільм здобув головну нагороду Міжнародного конкурсу на фестивалі Sheffield DocFest у Великій Британії. На ОМКФ стрічка отримала спеціальний приз від музею "Голоси мирних".

Попри світовий успіх документальних фільмів про події в Україні, кінематографісти кажуть: враховуючи тенденції в сфері створення документального кіно, - відносну простоту й доступність зйомок у порівнянні з художнім - є ризики викривлення реальності на екрані.

"Про нас знімуть фільми... Дуже дивні і дуже багато. І вони не будуть відображати наші емоції і нашу реальність, адже їх зніматимуть туристи, які час від часу до нас заїжджають. Саме на документальному рівні ми можемо з цим боротися", - говорить Ігор Савиченко, продюсер фільмів "День волонтера", "День незалежності".

Організатор панельних дискусій, музей "Голоси мирних" Фонду Ахметова розуміє ці ризики. Саме тому документує події з перших вуст, від людей, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 80 тисяч таких історій. Музей підтримує документальне кіно у спільній місії - переповісти світу, що переживає Україна, не дати історіям, обличчям, голосам забутися, залишитися у безликих цифрах статистики.