Як книжкова блогерка я збираю й колекціоную книжки. Їх у мене кілька тисяч. На величезних книжкових полицях на всю стіну вони стоять вже у два ряди, бо в один просто не вміщаються. Але також маю іншу, не менш важливу колекцію з понад 1300 вишитих сорочок.
Цей процес не одразу переріс у колекціонування, але з часом я зрозуміла: не важливо, чи одна старовинна сорочка в колекції, чи кілька сотень, а зберігати їх потрібно за певними правилами. Адже важливо не просто мати сорочки, рушники чи спідниці в шафі, але забезпечити їм тривале "життя".
Тож я з чоловіком ретельно вивчала музейні стандарти, консультувалася з експертами, читала наукові статті, звісно, робила певні помилки. Але сьогодні підготувала невелику покрокову інструкцію, яка, можливо, полегшить комусь шлях зберігання родинної історії чи цінних матеріальних реліквій.
Книжки, особливо художні, розвивають емпатію, дозволяють уявити себе і прабабцею, яка важкою працею вишивала те, що ми нині вважаємо шедеврами. А також дозволяють уявити перед собою свою пра-пра-пра онучку. Який спадок я хочу їй передати?
Ну що, уявили? Почнімо!
Реліквія моєї родини, або витвір невідомої майстрині - це матеріальна спадщина, яка сама про себе мовчить. Аби вона заговорила, інформацію про неї потрібно зібрати й записати. Якщо цього не зробити, то вона має всі шанси стати звичайним "реквізитом". Саме інформація робить артефакт історичним і вартим збереження.
Зберіть і занотуйте всю інформацію про річ: хто автор, хто носив, пов’язані з річчю сімейні перекази та історії, бо вже років через сто цю інформацію не буде де взяти.
Зберігати сімейні реліквії належним чином за всіма музейними стандартами - дуже дороге задоволення, а будь-які пошкодження чи втрати є невідновними. Схожа історія і з реставрацією, професійна коштує кілька тисяч доларів, а дешева - лише шкодить.
Тому варто сфотографувати цю річ чимскоріше, поки вона у кращому стані. Зробіть стільки цифрових фотографій цілої речі та її окремих фрагментів, щоб за ними, в разі чого, можна було зробити репліку.
Дізнатися, як правильно зберігати старовинний одяг можна, наприклад у відеоблогах Британського Музею. Будьте готові, що деякі з вимог можуть бути складними, на перший погляд. Підготувала кілька найважливіших:
Головне пам’ятати, що всі музейні вимоги створені для того, щоб якомога на довше забезпечити життя реліквіям. Тож не варто ними нехтувати.
Знаю, що для когось це звучить незвично, але мова зараз не просто про подарунок. Ви маєте право поставити музею свої умови - як музей має це зберігати, як часто віддавати на виставки, як розпоряджатися суміжними правами (правом на виготовлення реплік) на ваші експонати.
Як приклад, Юрій Шевельов в кінці життя продав свою велетенську бібліотеку японцям, керуючись саме її (бібліотеки) майбутнім збереженням та цілісністю.
Передусім, ви маєте право пересвідчитись, що музей належно виконує свої зобов’язання, а як ні - передати свої реліквії на зберігання в інший.
В коломийському музеї є експонати "на депозиті", які вісімдесят років тому позичили музею, і в разі чого нащадки мають право повернути їх собі. Попри всі лихоліття ХХ століття саме така стратегія зберегла чимало сімейних реліквій.
Одягаючи навіть раз на рік свою реліквію, ви суттєво скорочуєте їй життя. Як варіант, можна зробити репліку з сорочки вашої прабабці й одягати її хоч щодня - це відповідально. Власне на цьому і будується філософія нашого бренду "Витвори". В нашій онлайн-майстерні є можливість замовити як точну копію старовинної сорочки, так і створити власний автентичний дизайн.
Не дарма кажуть: "речі з історією" - вони дійсно є частиною культури. Нам пощастило, що в Україні збереглося досить багато старовинних речей та прикрас. І в наших силах зробити все, щоб наступні покоління так само мали можливість ознайомитися з цією частиною історії наочно.
Для початку достатньо простої поваги до них та їхніх творців. Не варто використовувати старовинні сорочки для фотосесій чи одягати навіть на велике свято. Оскільки світло, косметика, контакт з тілом тощо руйнують тканину, а разом з нею й частину історії. А ми ж хочемо, щоб мистецтвом наших предків змогли насолодитися й наші діти, внуки та ще й бажано, праправнуки та інші нащадки, котрі народяться років через 500!
В попередні віки меценати, такі як Тарнавські, Косачі, Терещенки й багато інших не просто колекціонували речі. Вони зробили багато для того, щоб зберегти їх та розповісти українцям про їхню культуру. І сьогодні кожен з нас, в силу своїх можливостей, може продовжити їхню місію.
Людмила Дмитрук захоплюється вишиванками (фото з особистого архіву колекціонерки)