"Мам, вибач. Тобі важко, але я не можу інакше". Історія воїна, який пройшов пекло війни, але досі не отримав Героя. Навіть посмертно

Ми приїхали на маленьку затишну вуличку в передмісті. Активні будівельні роботи свідчать, що незабаром тут буде багато нових мешканців. Серед сірої буденності та весняних хмар увагу привертає синьо-жовтий стяг. Прапори стоять ледь не в кожному подвір'ї вздовж усієї вулиці.

Нас зустрічає мама Ольги Галина Іванівна. Каже, що їхній прапор вітром порвало, тому вони придбали новий. Потрібна лише чоловіча допомога, щоб встановити.

Ольга Афанасьєва вже спустилася до нас. Наша розмова почалася з того, що вона показала мені петицію на сайті президента. До потрібної кількості голосів залишилося геть небагато. Впродовж наступної години Ольга постійно оновлювала сайт, щоб бачити нові підписи, які надходили й надходили.

Далі - пряма мова мами Геннадія Афанасьєва Ольги.

Мама Геннадія з його побратимом (фото: Facebook/Ольга Афанасьєва)

Батько Гени - військовий. Коли розвалився Союз, ми жили під Москвою. У нас там була квартира, але ми зібрали валізи й приїхали в Україну. Навіть у радянський час була різниця в головах українців і росіян.

Коли стали виховувати Гену, я сказала, що в нас своя держава, своя мова. Він змалечку вчився в українському класі, от в школі був один клас "У", український, і він в ньому вчився.

Коли розпочалася Революція Гідності, у Криму нічого не відбувалося. РосТБ розповідало, що в Києві наркомани тощо. А наші дівчата й хлопці невеликими групами їхали в Київ подивитися, що відбувається насправді.

Коли Гена приїхав, у нього вже з'явився стрижень. Вони з друзями організували медичні курси на той випадок, якщо почнуться збройні сутички. Вони збирали кошти й купували провізію українським військовим, яких заблокували в частинах. Ми готували їсти й передавали в банках.

Я їздила машиною, і мені було страшно, бо "зелені чоловічки" стояли по всіх дорогах з автоматами, у балаклавах. Не було зрозуміло, що це. Над будинками літали гелікоптери. Почалися мітинги. У повітрі літав страх і нерозуміння.

Усе, що ми могли зробити, - це виходити на мітинги. Там Гену "взяли на олівець", він виходив з українським прапором. Я припускала, що його можуть затримати, але що буде таке, що будуть катування… Ми не очікували цього.

Але я не могла його відмовити ні тоді, ні на початку повномасштабної війни. Якби він не був таким, він нічого у своєму житті не досяг би. Це не мало сенсу.

Геннадій Афанасьєв на мітингах у Криму (фото: Facebook/Ольга Афанасьєва)

9 травня Гену затримали. О 17 годині мені з ФСБ подзвонили й сказали, що вашого сина затримано. Що робити? Я не знала, що робити взагалі. По-перше, я не очікувала, що таке взагалі можливо. Тому що він мирна людина. Я почала дзвонити знайомим міліціонерам, тоді була міліція. Сказали, що це замовлення Кремля, що він буде сидіти.

Я намагалася продати квартиру, щоб якось викупити його. Але все це було дарма. Я сама пішла на допит ФСБ. Тому що я не знала, де мій син, що мені робити, чому в мене вдома проводять обшуки. Вийшов слідчий і сказав, що його повезуть у Лефортово. 16 травня він уже поїхав туди.

Ніякого зв'язку з ним не було. Потім я просто зібралася й поїхала в те Лефортово. Я знайшла його там. Змогла віддати передачку, ми почали листуватися.

Я писала кожен день. Йому багато людей з усього світу писали. Коли його звільняли, він виходив з великими сумками, але це не були його речі. Це все були листи, яких він не отримував. Він читав їх вдома.

Гену засудили як терориста за 205 статтею. Він досі є в списку терористів Росії. Його справа складалася з семи томів. Мені адвокат сфотографував. З того всього нічого не було на хлопця.

На "Россия-1" вийшов репортаж. Я побачила там наші килими, де вони розклали патрони й пістолети. Це справді були його пістолети, але він купив їх в онлайн-магазині. Цей пістолет тренувальний. Вони дали йому, крім тероризму, статтю за зберігання зброї.

У справі експертиза визнала, що пістолет тренувальний. Але для них це нічого не означає.

У репортажі було сказано, що затримали терористичну групу. Вони нібито збиралися підривати мости й залізницю в Сімферополі, Ялті, ще десь. А в Ялті навіть залізної дороги немає. Як взагалі молоді хлопці можуть підірвати мости, якщо навіть не всі інженери можуть зробити?

У Лефортово умови були нормальними, але там ізоляція. Вони сиділи максимум по двоє людей. Другого посадили, щоб "обробляти" першого. Потім він сидів у Сиктивкарі, це Сибір, там дуже холодно. Гена там захворів, у нього було зараження крові. Його через це й поміняли, бо він міг загинути.

Потроху почали допомагати журналісти, ми почали розповсюджувати інформацію про хлопців. Так шляхом розголосу ми змогли його витягнути. Але він там теж боровся.

Він сам за фахом юрист, тому писав там скарги. Його у штрафний ізолятор, він пише скаргу на в'язницю й аж до ФСБ. Коли його поміняли, вони напевно самі щасливі були.

На момент обміну я вже спілкувалася з багатьма міністерствами та Іриною Геращенко. Вона написала мені приїжджати в Київ. Ми зібралися. Я зрозуміла, що, напевно, буде обмін. Вона ж теж не може так прямо написати. А за місяць до того вона сказала передати йому речі. Але вийшов він у "робі". Речі йому не віддали.

Його із Сиктивкара перевезли в Лефортово. Для чого? Значить чи обмін буде, чи покарання. До речі, у Москву його також привезли 9 травня рівно через два роки. 16 червня його поміняли.

Мені не дозволили зустріти його, і я вже чекала в лікарні. А в лікарні, пам'ятаю, він зайшов, обійняв мене і сказав: "Ми перемогли. Ми це зробили". Взагалі його гасло було ніколи не здаватися. А наше з ним гасло - це "Разом і до кінця".

Геннадій Афанасьєв написав книгу "Піднятися після падіння" та отримав орден "За мужність" (фото: Юлія Гаюк/РБК-Україна)

Як тільки Гену звільнили, я виїхала з Криму у 2016 році. Раніше я не могла переїхати, тому що тоді з ним не було б ніякого зв'язку. Там я могла хоча б листи писати чи передавати речі в Лефортово.

Мене переслідувала ФСБ, тому мені не можна було там залишатися. Впродовж двох років було постійне стеження. Біля офісу мого вони завжди стояли, у телефоні було прослуховування. Коли Гену поміняли, вони взагалі у відкриту ходили за мною.

Після звільнення Гена рік лікувався. А потім ми подалися в Європейський Суд з прав людини. У нас було два суди, де було визнано що Росія - агресор. Нашою метою була фіксація злочину Росії на міжнародному рівні.

Ми виграли суди, але не отримали грошей. Нам Росія повинна була виплатити, але ясно, що ніхто цього не зробив.

Ну, тоді світ так слухав і думав: "Що ти несеш?". Він виступає в Оксфорді перед хлопцями, дівчатами, а вони сидять і не можуть повірити. От як ми не могли повірити, що прилетіли бомби.

Світова спільнота майже не вірила в те, що у російських в'язницях катують та вбивають (фото: Facebook/Ольга Афанасьєва)

Пізніше Гена отримав другу вищу освіту й почав працювати на велику ІТ-компанію. Там допомагали звільняти наших політв'язнів. Гена знайшов меценатів, які впродовж двох років допомагали.

Потім він організував ІТ-курси для військових, які повернулися з АТО та не знайшли себе. Приблизно 200 людей він працевлаштував. Вони досі згадують про це.

Гена ще у 2016-му році сказав, що буде війна. Він знав, він готувався. Коли вже пішли розмови про скупчення техніки на кордоні, він пішов на уроки стрільби.

У Гени було обладнання, зброя, все було. Тобто він не пішов голий босий.

У нас о 4-5 ранку були перші вибухи. Через годину я йому подзвонила і він уже не брав слухавку. Я зрозуміла, що він збирає дитину й дружину. У них був план, куди поїде дружина, як добиратися, були заправлені машини.

Через дві години він сам мені подзвонив і сказав: "Мам, приїжджай, попрощаємось". Я знала, що він це зробить. Він така людина. Він за своє життя зробив стільки всього для людей, не для себе. Для нього зробила я. Мені казали, що він сам повинен досягати. А я зараз тішуся, що він хоч два-три роки пожив як людина.

Я подарувала йому нашу машину ще на кримських номерах. Він дуже пишався, коли їздив саме на них.

В окупації змушують змінювати автомобільні номери на російські, але Ольга змогла зберегти українські, щоб передати синові (фото: Юлія Гаюк/РБК-Україна)

Я сама відвезла його у військкомат і чекала там, поки його кудись зарахують. Коли я його везла, він сказав мені: "Мама, вибач мені. Я знаю, як тобі важко, але я не можу інакше".

У перший день його не брали, тому що ще не було мобілізації, а він не служив. Щоб його забрали, він залишився ночувати у військкоматі.

Зранку його зарахували танкістом. А потім він служив звичайним солдатом.

Ми відразу почали допомагати армії. Купували все, що треба. Повністю одягли їх. Побратим розповідав, що Гена гріється в бушлаті на позиції, знімає й дає іншим погрітися. У них був один бушлат на двох, отак грілися. Він дуже плакав, коли Гена загинув.

Мій син загинув у бою. Мені ніхто не повідомляв. Але подзвонив його побратим і сказав: "Я розумію, що ти дізнаєшся з інтернету, якщо я не скажу. Гена загинув". Його важко не розпізнати, у нього ж татуювання.

Взагалі мене не хотіли пускати на упізнання. У нього було поранення в скроню, але я наполягла. Я б не дала поховати, поки сама не переконалася. Потім я буду ходити й думати, а раптом там не він і на щось сподіватися.

Але розуміння того, що він загинув, напевно, от тільки зараз прийшло. Ну, думаєш, що не може такого бути! Таке пройти, такі катування два роки… Якось я взагалі не думала… Він таке переніс, я думала, що Боженька якось збереже.

А як вони раділи, росіяни, вони написали, що на фронті загинув ідеолог УПА, член Правого сектора, щось там іще.

Геннадій Афанасьєв загинув 18 грудня 2022 року в бою на Луганщині (фото: instagram.com/hennadiiafanasiev)

Дуже важко. Але ми повинні розповідати, повинні пам'ятати, повинні доносити до міжнародного суспільства, яка це страшна війна.

Для мене 24 лютого закрилась кришка. Я видалила всіх друзів, всі контакти кримчан. Ми ні з ким не спілкуємося, тому що це даремно. Там є люди, які чекають на Україну. Але працювати нам доведеться все одно багато.

Гена так само робив. Бабуся поїхала на три місяці в Крим, повертається, він їй: "Так, бабусю, йдемо з тебе вату вибивати". І веде в кіно на українські фільми.

Гена був російськомовним. Але коли він вийшов з в'язниці, сказав, що жодного слова російською тепер не скаже.

Він дуже сварив мене з бабусею. "Що вам іще Росія повинна зробити, щоб ви перестали розмовляти російською мовою?" Через рік я запитала, якою мовою він зараз думає. Він говорить: "Я вже думаю українською мовою". Це дуже важливо.

Гена встиг народити донечку. Він сам придумав їй ім'я. Квітослава. Вона знає, що він якби на фронті, хоча їздить з нами на кладовище, але ще не розуміє. Моя невістка дуже боїться цього моменту, вона готується до того, як їй розповісти.

Вона його пам'ятає. Але мені дуже боляче, що вона не буде пам'ятати тата так, як він її любив.

Війна - дуже важка штука. І ми зараз повинні допомагати нашій армії, як можемо: донатами, сітками, своєю роботою, свічками, дронами. Ми повинні цю гідру перемогти. Щоб наші діти не пішли на фронт. За це я віддала свого сина.

На момент публікації матеріалу петиція про надання Геннадію Афанасьєву звання Героя України зібрала 25 000 голосів. Тепер її повинен розглянути президент Володимир Зеленський.