Максим Бахматов: Війна для киян менш небезпечна, ніж просто життя в Києві

Нижче скорочена версія розмови. Повне інтерв’ю у відеоверсії на YouTube-каналі РБК-Україна.

– Пане Максиме, ми зараз гуляємо фактично по історичному центру Києва. Останнім часом міста України забудовують і тим самим руйнують історичні будівлі. На вашу думку, до чого така політика може призвести та чи є рішення такої проблеми?

– Слово "забудова" я б так не використовував, тому що без цього в нас не буде ні розвитку робочих міст, ні податків. Якщо будують щось на мільярд доларів, 80% грошей залишаються в місті. Це важливо для міста.

Але якщо в міста немає генерального плану, якщо місто будує на місці історичних будівель, це призводить до хаотичної забудови та руйнування історичних пам'яток.

У Києві є закинутих ділянок приблизно два трильйони гривень забудівлі. Тобто якщо наступні 10 років Київ буде будувати в цих місцях, їх вистачить. Не потрібно лізти на Поділ, руйнувати історичні будівлі.

Проте приходять люди, пропонують хабар, ти погоджуєшся, а кияни залишаються без пам'ятки.

– Чого, на вашу думку, не вистачає Києву для того, щоб стати хорошим європейським містом?

– Знаєте, на якому місці зараз Київ? 165-му зі 173-х. На останньому Дамаск, який повністю зруйнований. І ми на третьому місці у світі по заторах. На першому - Стамбул, на другому - Москва. Це великі міста на 30+ мільйонів людей, Київ - приблизно три мільйони людей.

Погані рейтинги говорять про імпотенцію менеджменту та високі корупційні ризики. Хочуть вкрасти багато грошей і не вміють керувати. Для того, щоб посісти перше місце (у рейтингу - ред.), як Сінгапур чи Цюрих, треба відмотати на 200 років назад і зрозуміти їхню стратегію розвитку.

У 60-х роках у них були затори, вони потерпали від екологічних проблем, але вони з громадою обрали мером звичайного менеджера. І зараз ми приїжджаємо й "ахаємо", й "охаємо". Тобто починається все з менеджменту.

Ми повинні затямити собі, що розвиток місцевих громад - це не про політику, це про менеджмент і про ефективність.

– Давайте частково про станції метро. Києву потрібні гілки метро на Виноградар і Троєщину? Це якимось чином розвантажить транспортну систему чи можна обійтися без них?

– Ліва нога допоможе вам пересуватися?

– Так.

– А права?

– Звісно.

– А руки? У просторі. Отак само й місто Київ. Права нога - це метро, ліва нога - це трамвай, права рука - це тролейбус, ліва рука - це маршрутки. Зараз у нас велика ліва рука, шкутильгає ліва нога, немає трамвая, нема метро. І все, у вас немає гармонії.

Максим Бахматов переконаний, що забудова Києва потрібна, проте на закинутих ділянках міста (фото: facebook.com/maxbakhmatov)

– Скільки станції метро Києву потрібно для щастя?

– Для початку потрібна стратегія. Якщо ми подивимося на розвиток європейських міст, то вони не будують метро по 100-150 мільйонів за кілометр. Такий кошторис у київського метро. Київ - багате місто, але не настільки.

Київ - це автомобілецентричне місто, тому що немає іншого вибору. Тобто мешканці Теремків зараз хрестяться й кажуть: "Слава Богу, що в мене є автомобіль, і я не залежу від того метро".

Якщо буде альтернатива - люди зможуть обирати. У Києві близько мільйон автомобілів на добу. З них тільки 500 тисяч - це кияни, решта - гості міста, область тощо. Тобто кияни стоять у заторах через те, що гості приїжджають на своїх авто.

Як киянин я вважаю, що ми повинні гостям виставляти додаткові рахунки. Умовно: для киянина парковка 30 гривень, для гостя - 100 гривень. Тоді він буде розуміти, який транспорт йому обирати, чи платити за свій.

– Ви вважаєте, що метро на Троєщину потрібне, але неможливе. Чому?

– Метро будують за дуже дорогими радянськими лекалами. Коли грошей було багато - їх ніхто не рахував. Останні роки у нас не з'явилося звичайного нового метро, а на Троєщину - це взагалі окремий виклик і надвисокі корупційні ризики. Тому поки метро троєщинцям "не світить".

Але велике транспортне коло - це шанс отримати нормальне сполучення Троєщини та решти Києва. Під це можна залучити міжнародні кошти, щоб чиновники не розікрали їх.

– Подільсько-Воскресенський міст фактично ж є шляхом до метро на Троєщину. Але чи потрібно було його відкривати недобудованим?

– Це цікаве питання. По-перше, у нього вже "вгасили" 20 мільярдів гривень. По-друге, на ньому вже десятки кримінальних справ про розкрадання коштів на його будівництві.

Але в аварійному стані п'ятого рівня мости Метро, Патона та Південний, то Подільсько-Воскресенський - єдина альтернатива. Якщо потрібно буде спецтранспорту проїхати по Метро, а він зламається (бо аварійний із 2017 року), то має щось залишатися.

Фінального проєкту для Подільсько-Воскресенського мостового переходу немає. Зараз він впирається у Верхній і Нижній Вали, і це спричинить додатковий транспортний колапс. Мешканці Подолу, а після них Лук'янівка й увесь Київ відчують на собі, що таке колапс.

– Ви казали, що метро можуть ремонтувати до п'яти років.

– Так. Пару тижнів тому з'явилася думка експерта Дмитра Беспалова, що немає грошей на ремонт Деміївки. І де взяти гроші в наступному бюджеті - також незрозуміло. З урахування корупції ми не розуміємо, хто та як зможе побудувати це.

Бо формально потрібно не ремонтувати, а будувати новий тунель. Цей уже не підлягає ремонту та експлуатації, його довели.

– Транспортна система не витримає такого навантаження. Це ж дуже довго.

– Вона вже не витримала. По заторах нам залишилося випередити хіба що Стамбул, і ми вже на дні. Це відчувають наші гаманці. Коли ми стоїмо в заторах, ми не можемо ні заробити, ні проводити час із сім'єю, наприклад.

Бахматов вважає, що без громадського транспорту Київ не зможе існувати (фото: facebook.com/maxbakhmatov)

– Ми проходили громадський транспорт, який стоїть під час повітряної тривоги. Я сама користуюся громадським транспортом, це зручно. Однак більшість транспорту в Києві - це автівки. Тоді чи потрібен нам громадський транспорт?

– Кожен із нас пішохід. Кожен із нас користується громадським транспортом. Потім люди, які їздять маршрутками, а потім - власники автомобілів. Без громадського транспорту Київ зупиниться, бо 50% пасажирів у комунальному транспорті - це люди з пільгами. Якщо не буде громадського транспорту, ці 50% не доїдуть кудись.

– У деяких країнах світу громадський транспорт повністю безкоштовний. Чи можливо це в Україні?

– Я думаю, що в короткостроковій перспективі це цікаво, а у довгостроковій - вб'є інфраструктуру міста й призведе до колапсу.

Повинне бути прораховане рішення після аудиту, після детальних розробок разом зі світовим банком. Це так зване державне приватне партнерство. Коли є місто, є держава, яка гарантує, що місто буде існувати, а є приватний інвестор, який дає кошти.

Потім вони починають працювати й контролювати виконання завдань. За таким принципом побудований аеропорт "Бориспіль". Японці виділили 500 мільйонів доларів, контролювали будівництво, і зараз ми потроху це виплачуємо. Нам дали кредит під 0,2%. Це окремий напрямок для країн, які потерпають.

– Крім усього, культурна складова також важлива. Ви певний час були гендиректором ВДНГ. Які ще культурні локації в Києві можна класно розвинути?

– У Києві є три фантастичні будівлі: Житній ринок, Володимирський ринок і Будинок меблів. Вони всі побудовані за майже однаковими проєктами, там нависальна покрівля. Вона без несучих стін.

Я вважаю, що такі ринки повинні залишатися, але отримати нове дихання, щоб люди могли купувати українські сільгосппродукти та отримувати задоволення від їжі. Це також частина культури. Можливо, там потрібно проводити якісь івенти.

Так, як розвивається ринок їжі на "Арсенальній", - це один із напрямків. Для цього потрібно "в білу" передати нормальним людям з нормальними показниками. Тоді ми подивимося, як це буде розвиватися.

– Назвіть найкращі міста для комфортного життя в Україні.

– У всіх українських рейтингах Київ - нижче 10-го місця. У Києві некомфортно жити людям, і вони про це кажуть.

Значно комфортніше жити в Івано-Франківську, Вінниці, Житомирі, Харкові, Львові. Львів, до речі, не найбільш комфортне місто, але тим не менше.

– Через війну українці змінюють місця проживання. Багато хто переїхав у західні регіони. Чи може це посприяти розвитку цих обласних центрів до масштабів Києва?

– Звичайно. Наприклад, у Львові вартість метра квадратного на тисячу гривень вища, ніж у Києві. Оренда також. Економіка потроху рухається на захід.

Від ракетних ударів у Києві загинули приблизно 120 людей за минулий рік. Від ДТП у Києві гинуть від 100 до 150 людей щороку, і ще тисячі отримують інвалідність. Отже, війна для киян менш небезпечна, ніж просто існування в Києві.

Я не боюсь, що мої діти загинуть від ракетного удару. Я боюся, що їх зіб’є чи покалічить якийсь п’яний за кермом і не отримає за це покарання.

– Ви також займалися гумором. Як ви оцінюєте сучасний український гумор, зокрема стендап?

– Як студент я грав у КВК. У 1998 році я став чемпіоном. У 2002-2003 році ми грали в Слобожанській лізі. Я також став чемпіоном. У 2004 році я став чемпіоном у Вищій Українській лізі.

У 2006 році я спробував започаткувати такий вид гумору як стендап, бо так сталося, що ніхто з резидентів не хотів виходити на сцену й критикувати гостей. І вирішили, що це буду я.

Зараз успіхи фантастичні. Мені дуже подобається. Круті хлопці та дівчата. Дуже круто, що на YouTube публікують, вони незалежні. Я вважаю, що сучасний гумор повинен розвиватися саме так.

Максим "Лєдокол" Бахматов заснува свого часу український Comedy Club (фото: соціальні мережі)

– Ви тоді також працювали з такими промовистими сьогодні іменами як Сергій Притула, Антон Лірник й Андрій Молочний. Які у вас сьогодні стосунки?

– Так, вони всі були моїми співробітниками. Саме в Comedy Club Ukraine Притула, дядя Жора, Педан заробили свої перші великі гроші.

Лірник і Молочний - проросійські люди. Багато там працювали, напевно, відчули цей дух пропаганди. З ними ніяк. З Притулою ніяк. З Педаном і дядею Жорою бачилися пару разів. Колишні колеги, більше нічого не можу сказати.

– Ще один ваш проєкт на ТБ "Без назви" ви вели разом з Андрієм Кузьменком. Яким він був у роботі і поза зніманнями?

– Усе, що ви бачили на екрані - це все Кузьма Скрябін. Ми працювали два роки в прямому ефірі. От усе, що ви бачили, - це його сутність. Глибока людина з почуттям гумору, самостійна, незалежна.

Йому подобалося працювати в нашому проєкті, тому що він міг робити такі речі, які в музиці ніколи не робив. Є напрямки, де він міг би розкриватися ще багато років. Ми не можемо зрозуміти, що саме втратили через трагедію, яка сталася.

– Якби ви зараз стояли перед усіма українцями, що б ви сказали їм?

– Аналізуйте інформацію, яку щодня отримуєте. Стати суб'єком і розвиватися ви можете лише у власній країні. Пам'ятайте про це.