Розум завжди у ціні. Які країни світу визнають українські дипломи про освіту
Після початку повномасштабної війни багато українців - зокрема жінок і дітей - змушені були виїхати до інших країн і шукати безпечного життя поза межами Батьківщини. На чужбині всі вони зіштовхнулися з безліччю проблем. Однією з них стала легалізація документів, зокрема дипломів про освіту, для пошуку роботи, або ж подальшого навчання.
РБК-Україна (проект Styler) дослідило, які країни світу визнають українські дипломи про освіту, та що потрібно знати про легалізацію документів.
При написанні матеріалу використовувалися такі джерела: Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні, Гаазька конвенція 1961 року, Міністерство освіти і науки України.
Юридичне підґрунтя
Наша держава має міжнародні домовленості щодо підтвердження дипломів про освіту з багатьма країнами світу.
Після здобуття незалежності Україна стала членом кількох найважливіших конвенцій про рівнозначність документів, які підтверджують кваліфікацію та вчені звання.
Йдеться, зокрема, про Лісабонську та Гаазьку конвенції.
Окремі двосторонні угоди про визнання дипломів Україна підписала з Францією, Болгарією, В'єтнамом, Угорщиною, КНР, Польщею, Монголією, Румунією, Естонією, а також з багатьма країнами пострадянського простору.
Лісабонська конвенція
Конвенцію про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні було розроблено під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО і підписано в Лісабоні (Португалія) 11 квітня 1997 року.
У преамбулі зазначається, що "право на освіту є правом людини" і "вища освіта повинна відігравати життєво важливу роль у просуванні миру, взаєморозуміння та терпимості, а також у створенні взаємної довіри між людьми та націями".
Конвенція наголошує, що "велике розмаїття систем освіти в європейському регіоні відображає його культурну, соціальну, політичну, філософську, релігійну та економічну різноманітність, яка становить виняткове надбання, що потребує усілякої поваги".
Виходячи з цього, прагнення країн-підписантів полягає в тому, щоб "надати всім людям цього регіону можливість повною мірою користуватися цим джерелом різноманіття, полегшивши доступ жителям кожної держави й учням навчальних закладів до освітніх ресурсів інших держав".
Якщо простіше - країни-учасниці конвенції мають визнавати документи про освіту громадян інших країн.
Лісабонська конвенція містить, зокрема, інформацію про:
- визначення основних термінів (дотичних до освітніх процесів)
- компетенцію державних органів країн-учасників
- основні принципи оцінки та визнання кваліфікації (будь-якого ступеня, диплома або іншого свідоцтва, що видане компетентним органом і засвідчує успішне закінчення програми з вищої освіти)
- визнання кваліфікацій біженців, переміщених осіб та осіб, що перебувають в становищі біженців
- оцінку вищих навчальних закладів і програм
- визначення періодів навчання
- механізми здійснення (освітніх процесів) тощо
Спершу Лісабонську конвенцію разом з Україною підписали 44 країни Європи. Дещо згодом до неї долучилися низка інших країн (серед них - Канада та США, які її поки що не ратифікували).
Країни, які підписали Лісабонську конвенцію
Згідно з конвенцією було створено також Європейську мережу центрів з академічного визнання (ENIC - NARIC Network). Вона працює у 55 країнах (поширюється і на ті держави, що належать до регіону ЮНЕСКО).
Гаазька конвенція
Гаазьку конвенцію було укладено 5 жовтня 1961 року в Нідерландах. Вона скасовує для країн-учасниць вимогу консульської легалізації іноземних офіційних документів (в тому числі й освітніх дипломів).
Конвенцією було встановлено спеціальний знак (штамп), що проставляється на офіційні документи (які були створені в одній державі та підлягають передачі до іншої держави). Він замінює процедуру консульської легалізації та має назву апостиль.
Документи, засвідчені апостилем в одній із держав-учасниць конвенції, повинні прийматися в іншій державі-учасниці без будь-яких обмежень.
По суті, апостиль підтверджує справжність (законність) того чи іншого паперу. Він проставляється як безпосередньо на документі, так і оформляється у вигляді додатку.
Згідно з Гаазькою конвенцією, до офіційних документів належать:
- документи, що виходять від органу чи посадової особи, які підпорядковуються юрисдикції держави, (включаючи документи від прокуратури, секретаря суду чи судового виконавця)
- адміністративні документи (зокрема, свідоцтва про реєстрацію актів цивільного стану)
- нотаріальні акти
- офіційні позначки (відмітки про реєстрацію, візи тощо)
Водночас конвенція не поширюється на:
- документи, підготовлені дипломатичними чи консульськими агентами
- адміністративні документи, які мають пряме відношення до комерційної чи митної операції (наприклад комерційні листи зарубіжних фірм)
Гаазька конвенція успішно впроваджена у 124 країнах.
В Україні апостиль проставляють компетентні органи - Міністерство освіти, Міністерство юстиції та Міністерство закордонних справ.
Процедура оформлення диплома про освіту для кожної країни індивідуальна та може складатися з таких етапів:
- нотаріальне засвідчення диплома
- проставлення печатки Міністерства юстиції
- проставлення печатки Міністерства закордонних справ
Для деяких країн необхідно також легалізувати переклад диплома:
- проставити штампи Мін'юсту та МЗС
- на перекладі диплома поставити печатку консульства потрібної країни
Крім того, інколи виникає необхідність нострифікувати документи (отримати згоду органів влади на наявність законної сили освітніх документів на території держави).
Нагадаємо, дещо раніше ми розповідали, що для студентів в Україні готують кардинальні зміни.
Читайте також, чи можуть абітурієнти вступити до ВНЗ без військового квитка.