Як донести до партнера власні бажання правильно: поради психолога

За словами фахівця, нам здається, що партнер повинен здогадуватися сам про наші бажання. А ми самі не вміємо просити про задоволення своїх потреб, а часто самі їх не розуміємо.

А коли просимо, то це звучить як наказ чи претензія. Розгортається конфлікт і ми звинувачуємо партнера у своїх емоціях (він мене дратує!) ображаємось, заходимо в тупик і залишаємось незадоволеними.

Ненасильницька комунікація вчить: інші люди НЕ можуть бути джерелом наших емоцій. Істинне їх джерело моїх емоцій - мої власні потреби.

Коли потреба задоволена, ми відчуваємо піднесення, радість, любов, ентузіазм. Коли не задоволена - злість, образу, розчарування, апатію.

Задовольняти потреби можна по-різному. Самостійно, чи попросивши про це партнера і його відмова не має сприйматись як привід для конфлікту. Інакше це не було прохання, це був завуальований наказ.

Розрізняти та називати власні почуття - це частина емоційної грамотності. Ми можемо назвати багато імен людей, а у власних емоціях плутаємось.

Що ви відчуваєте? "Я відчуваю, що йому байдуже на мене". Це не відчуття, це ваша оцінка, ваше припущення (я думаю, що йому байдуже). Коли я так думаю, я відчуваю розчарування і злість, тому що мені хочеться поговорити, а він мене не слухає.

Чому так важливо розрізняти свої емоції та оцінки? Порівняйте 2 фрази:

• "Тобі байдуже! Ти дивишся в телефон, коли я з тобою говорю!"
• "Коли я говорю з тобою, а ти дивишся в телефон, я злюсь і обурююсь. Мені важливо, щоб ти мене вислухав"

Відчуваєте різницю? В першому варіанті партнеру хочеться захищатись, виправдовуватись, нападати у відповідь. Імовірність конфлікту дуже висока. В другому - виникає співчуття до емоцій партнера і шанс поговорити зростає.

Емоційній грамотності треба вчитись, як ми колись вчились читати та писати. Метод ненасильницької комунікації - це формула безконфліктного спілкування.