13 січня відзначають свято Маланки. Зараз цей день мало чим відрізняється від буднів. А от колись влаштовували цілі різдвяні містерії із ритуальним обрядом водіння Кози та щедрівками аж до ранку.
Про те, як наші предки святкували Маланку, розповідаємо у матеріалі нижче.
Маланку або Щедрий вечір відзначали напередодні Старого Нового року. Найгучніше святкували на Гуцульщині, Буковині, Покутті, Подніпров’ї та Галичині.
Увечері 13 січня молодь перевбиралась у різноманітних персонажів та ходила щедрувати від хати до хати. Обов'язково у гурті мав хтось одягнути костюм Кози та Маланки, а також Діда. Популярними були персонажі Чорт і Смерть, Дід і Баба, Циган.
Роль Маланки завжди виконував переодягнений хлопець. Йому яскраво підводили брови і рум’янили щоки. У руки давали веретено, віник чи ляльку. Згідно з сценарієм, хлопець мав пародіювати жіночі заняття, роблячи все незграбно.
Іншого хлопця переодягали у Козу - зазвичай брали вивернутий кожух. А у руки йому давали носити вирізану з дерева і оббиту козячою шкірою маску кози.
А от Дідові часто прикріплювали великого носа і для антуражу ще й горба на спину. Цей персонаж мав бути веселим та ласим до дівчат.
Святкування Маланки, ймовірно, походить від дохристиянського звичаю. У давнину таке переодягання виконувало важливі релігійно-магічні функції, але з часом звичай перетворився на веселу розвагу молоді.
Переодягнені щедрівники на околицях Коломиї, 1960-ті роки (скриншот: localhistory.org.ua)
Одна з найдавніших різдвяних містерій, що збереглася до наших часів - водіння кози на Щедрий вечір. Це своєрідна ритуальна вистава, де кожен учасник має відповідне до свого персонажа вбрання. Головними дійовими особами є Дід і Коза.
Первинно під час обряду Дід мав "убити" Козу палицею, а потім тужити за нею й намагатися оживити. Це йому вдається зробити завдяки ритуальним діям - співу та пританцьовування, а також дарів, що мають піднести господарі.
У багатьох регіонах Козу оживляв Лікар. Ідея цієї вистави - перемога життя над смертю. У давні часи для скотарів та землеробів це мало особливе значення в період зимового сонцестояння, коли ще було далеко до весни.
Гурт щедрівників у селі Сасівка Свалявського району Закарпатської області. Час зйомки - приблизно пів століття тому (скриншот: instagram.com/past.continues)
Цей обряд мав заохотити природні сили до відродження землі, рослин і всього живого та корисного людині. Варто зазначити, що головним у ритуалі був Дід-жрець, який приносив Козу в жертву поганським богам. В замін він отримував для людей майбутнє тепло, урожай і життя.
Проте з часом обряд дещо змінився. Колись магічний ритуал трансформувався в народну виставу пародійно-гумористичного змісту. Гурт парубків з Вифлеємської зіркою ходили по селу щедрували та відтворювали давню містерію.
Етнографи не мають єдиної думки щодо образу Кози. Ймовірно, це залишок давнього вірування, згідно з яким "душа лану є козло- або козоподібна істота, що її переслідують женці, й вона ховається в останній сніп".
Сучасні науковці заявляють, що Щедрий вечір - це свято народження Місяця, а оскільки грецьку богиню Місяця Артеміду зображували з ланню або з козою, то й відповідно ця тварина є атрибутом місячного божества.
Щедрівники на святі Маланки 1958 рік, Коломийський район (скриншот: localhistory.org.ua)
В Україні коза теж уособлювала місяць. Тому дослідники вважають логічним проведення обряду водіння Кози до дня народження Місяця, тобто у Щедрий вечір. Але ця версія не має підтвердження у міфах інших слов'ян.
Існує навіть припущення про зв'язок кози з небесним тілом - на зимовому небі одним із найяскравіших є сузір'я Візничого, головною зіркою якого є Капелла. Ця назва в перекладі означає Коза.
Нещодавно ми розповідали про те, як козаки святкували Святвечір та Різдво.
Читайте також про те, як в Україні відзначають Старий Новий рік.