Іван Люлєнов: Україна надихнула молдованів переходити на румунську мову

Це скорочена версія нашої розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна.

– Іване, і я, і читачі дізналися про тебе ще з "Ліги сміху". Як ви з командою вирішили їхати в Київ на конкурс?

– У Молдові ми грали в КВК, дуже сильно хотіли виступати та реалізовуватися. Ми потрапили в Одесу на болгарський КВК, а там був й український. Прийшли туди, познайомилися зі всіма, почали грати, і все. До "Ліги сміху" ми не потрапили відразу, лише через декілька років ми туди пройшли.

КВК - це така структура, як "Ліга сміху" зараз. У нас не було, де рости. Одеса була поруч, і ми приїхали туди грати в КВК. Потім у Харків приїхали, і вже потім, коли почалася "Ліга сміху", ми відправилися туди.

– Чи були у вас якісь стереотипи про Україну, коли ви з командою сюди їхали?

– Зараз я розумію, що всі ці речі щодо українців і молдован були радянськими. Усі кліше, що молдавани - це будівельники, а українці - це про горілку та сало.

Раніше ми в Україні не були, і нічого не знали, тільки ці стереотипи, які були по телебаченню. Це про все говорить: який був гумор, жарти та наративи, такі були упередження і в нас, саме стереотипи.

Але в мене не було якогось уявлення, які українці, я не ставив собі це питання. Це був пострадянський простір, ми всі ніби друзі. Це зараз ми розуміємо, що відбувалося, а тоді такого не було.

– Їдучи в Україну, ви робили ставку на успіх чи це було на "авось"?

– Це була наша мрія. Ми хотіли уваги, реалізації своїх творчих планів, знаєш. Ми хотіли, щоб нас побачили, що ми зі Стоянівки.

Коли знімаю влоги з дому, мене запитують: "А що, це село справді існує?" Це й була наша емоція: ми народилися в селі, і в нас була ця енергія довести щось, дійти до зірок.

Відповідаючи на запитання, це була мрія. Про успіх навіть не йшлося. Ми не вміли мислити продумано, вибудовувати якісь "багатоходовки".

– Участь у "Лізі сміху" можна назвати вашим тріумфом? Ви ж довго до неї йшли, намагалися пройти відбір.

– У кожного є така мрія потрапити в телевізійну лігу та виграти, а далі що буде ніхто не знає. Хтось може грати десятки років і не потрапляє. Я не пам'ятаю, скільки років пішло в нас, але думаю, так, це був тріумф, апогей.

Те, чого ми хотіли, збулося: у телевізорі були, виграли, все.

– Ти спілкуєшся з кимось з учасників чи тренерів "Ліги сміху"?

– Майже зі всіма. В Інстаграмі листуємося, вогники надсилаємо, сучасне спілкування. У когось шоу вийшло, у когось пісня. Дуже прикольно, коли в усіх є успіхи, і вони з тобою співпрацюють.

– А є ті, з ким ти припинив спілкування?

– Напевно, ті, хто поїхав у Москву, з ними не спілкуюсь. Андрій Колмачевський, стендапер, він виграв перший сезон "Ліги сміху". Нікіта Шевчук дуже часто був у Києві, грав в "Одеських мансах", теж не спілкуємося.

Є ще деякі люди, але зараз усіх не згадаю. Це саме ті, кого знають багато коміків.

Учасники "Ліги сміху" Андрій Колмачевський та Нікіта Шевчук переїхали до Росії (фото: instagram.com/andrei.kolmachevski; росЗМІ)

– Зі "Стоянівкою" ви певний час виступали на корпоративах, залишалися на слуху. І в одному інтерв'ю ти згадував, що виступав на корпоративі, де був Володимир Зеленський уже як президент. Розкажи про це детальніше.

– Це був один із перших з'їздів партії "Слуга народу", і нас запросили виступити. Там було дуже багато інших артистів, Jerry Heil була перед нами, хтось на скрипці грав.

Я пам'ятаю, що багатьох під час виступу зупиняли, мовляв, давайте далі. Я вже думав скорочувати програму. Ми виходимо, Володимир Олександрович нас побачив, перестав спілкуватись з кимось і почав дивитись. І в цей момент усі почали дивитися. І нас не зупинили, ми виступали от прям до кінця.

Було дуже прикольно, що нас дослухали до кінця, що він сміявся, хоча всі жарти знав. Ми дуже хвилювалися, бо було багато охорони.

Після того, як ми виступили, я підійшов до нього. Охорона мене зупинила, а Володимир Олександрович сказав, що знає мене. Ми привіталися, поспілкувалися. У кінці він запитав, чи потрібна якась допомога. Я сказав, що ні, все добре.

Потім повертаюся до хлопців, розказую про це, а вони кажуть мені, чого я не сказав про це, ще щось тощо.

Потім мої друзі в Молдові теж накидували, що треба було запитати в президента.

Нещодавно ми спілкувалися з другом про те, яка найбільше бажання молдован в Україні. Так от ми можемо перебувати в Україні максимум три місяці. Але ж ми друзі, добрі сусіди. І от я попросив би Володимира Зеленського зробити так, аби ми з нашим паспортом могли бути в Україні довше чи взагалі без обмежень.

– А як тобі Зеленський як людина? Ви ж на проєкті доволі тісно з ним комунікували.

– Добре, що ти запитала саме про людину, бо тільки так я його й знаю. Усі з "Ліги сміху", кого запитують, всі кажуть, що він дуже-дуже крутий. Він дуже допомагав нам, підказував. Він для нас був прикладом. Усі учасники хотіли такого успіху.

У нього є команда, з якої він зробив шоу, і в нього є успіх, він на телебаченні. У всіх була така мрія: от ми зараз пограємо на телебаченні, потім у нас буде або YouTube-канал, або якесь шоу. Тобто він показав, як можна зробити.

Він давав чіткі поради, що можна додати, що зробити. Він був на кожному виступі, дивився та казав те, що справді допомагало.

– Як ти сприйняв перемогу Зеленського на виборах? Який він для тебе зараз?

Ми усі, коміки чи артисти, хто з ним знайомий, дуже сильно переживаємо за нього. Нам хочеться, щоб у нього все вийшло. Ми ніби бачимо себе в ньому, знаєш. Ніби в ньому частина нас, або в нас частина нього. Ось таке ставлення.

– Ти сказав, що "Квартал 95" - це приклад того, до якого рівня можна дійти зі своєю командою. Чи є для тебе в цьому випадки люди, які спочатку вразили, а потім розчарували?

– Я не споживач, я не дивлюся "Квартал". Таких людей, напевно, не було.

Кошового як поважав, так і поважаю. Може, я частково й розумію, чому відбувається увесь хейт, але не розділяю, тому що знаю його особисто.

З Оленою Кравець дуже круто спілкуємось, коли спілкуємось, до неї теж ставлення респектове. З рештою я не дуже спілкувався.

– Як ти думаєш, "Квартал" та його учасники будуть існувати з тим гумором, який вони продукують? От ти навіть кажеш, що це не твій контент.

– Я навіть більше скажу: нашу команду я не вважаю "люксом" по сенсах. Зараз я дивлюся наші виступи, і там жарти про геїв, сексизм, якісь наративи. А тоді такого не було, зараз це все дуже гостро. Тоді всі дивилися, і тільки нішеві блогери могли про це сказати.

Аналізуючи наші виступи зараз, я розумію, що по сенсах біда, але напрямок та енергія, яка від нас випромінюється, правильна.

"Квартал" я теж не дуже дивився, тому що це масовий продукт. Тут усе глибше.

Цю структуру побудував Володимир Олександрович, і вона є його частиною. Він був дотичний до кожного процесу: від написання до постановки жарту на сцені.

Зараз він президент, і такої людини там немає. Це закономірно, що є турбулентна зона, кризовий момент. Може, вони пройдуть його, знайдуть інший напрямок, може, хтось прийде та підкаже, візьмуть молодих, як це й відбувається.

Я більш оптимістичний не тільки в цьому плані, а й в усіх планах. Якщо є сумніви, претензії, пропонуйте, будь ласка, варіанти рішення. Тому я вірю в це. Якщо в них не вийде, буде інше шоу.

Так, це система, яка вибудована протягом років. Вийде в них пустити молоду кров і перебудуватися - буде круто. Але це не тільки біле та чорне, це буде трансформація. Й або це буде "Квартал 2.0" з новим молодіжним продуктом, або його не буде існувати, і вони будуть займатися серіалами, кіно тощо.

– Чому розпалася ваша команда "Стоянівка"?

– Ми досягли своєї мрії. Ми хотіли виграти на телебаченні, ми виграли два рази. Тобто ціль команди була здійснена. От зараз я тренер, це як продовження команди.

Вона була створена для цього проєкту, ми були органічні, смішні ось там. Щоб робити щось далі, ми не були для цього створені. Це треба було робити щось нове, придумувати.

– А коли ви приїхали в Україну, не було здивування, що тут спілкуються російською?

– Не було, тому що ми в Молдові теж спілкувалися російською, і зараз спілкуються.

Але я бачив зміни, перехід багатьох коміків потрохи-потрохи. Я не розумів, чому це відбувалося. Ми приїхали десь у 2016 чи 2017 році, а мені розповідали, що перехід розпочався ще після 2014 року.

Я бачив зміни постійно, з кожним роком були. А я взагалі ріс у повністю проросійському інформаційному полі. З початку повномасштабної війни я кожного дня думаю, що якби не поїхав в Україну, я був би як ті люди, які мовчать про війну.

Іван Люлєнов: "Квартал" переживає зараз турбулентний момент, тому що там немає такої людини Володимир Олександрович" (фото: instagram.com/ivanliulenov)

– У Молдові багато таких людей?

– Думаю, що багато, на жаль. Якось мене направив Бог приїхати в Україну, що в мене тут є друзі. Коли ми приїхали, у Молдові якраз починалася ця пропаганда, що тут нацисти, бандерівці.

З цього інформаційного поля я щось чув, і воно чіпляє. І я приїжджаю в Київ, адаптувався, а тут взагалі не так. Я не розумів, що таке пропаганда, просто робив свою справу.

Потім коли почали розповідати, що відбувалося, я зрозумів, що був в іншому просторі, спілкувався з людьми наживо, їздив по країні, бачив, хто ці люди. На мене не вплинуло це інформаційне сміття.

– Скільки часу в тебе пішло на вивчення української мови?

– Я рахував, що це десь 15-16 місяців. Мені здається, що десь із 2018 я вже говорив. Тут же українською все.

Я дуже люблю ходити в кіно, і тільки українською тут було. Спочатку не розумів, але ходив, тому що мені подобалося. Я просто слухав, а потім почав розуміти все.

– Як думаєш, чому не всі українці виступають за те, щоби переходити на українську? Чому вони проти?

– Прям "проти", думаю, що це якась пропаганда та ІПСО, які сіють насіння сумнівів, і потрохи воно тебе доб'є.

А люди, які просто не переходять… Це комфорт, вони дуже дорослі. Я не уявляю, як людина, яка прожила 40 років, розмовляла російською в Україні, в один день перейде. Це важко.

Я взагалі вважаю, що мова - це питання часу. Ця тенденція є, люди переходять. Так, десь спілкуються російською, але тенденція є. Щоб зрозуміти, наскільки люди переходять, треба дивитись у розрізі п'яти років чи навіть двох останніх.

Потім якось незручно, знаєш, російською спілкуватися. Ніби вже шість людей українською, а ти російською один, якось воно вже так, не дуже.

Це природний процес, і воно відбудеться. Я вірю в це стовідсотково, просто це питання не одного-двох років, а 10-15, мені здається.

Усі кажуть, і я повторюся: не треба примушувати людей і казати: "А чому не спілкуєшся?" Не треба. Навпаки кажіть, чому вам подобається мова, чому ви нею спілкуєтеся. На прикладі, і люди самі побачать та перейдуть.

– А тобі чому подобається українська мова?

– Я був у Києві (24 лютого 2022 року - ред.), і це відбулось з першою ракетою. От прям ракета - "буф", і я зрозумів, що хочу спілкуватися українською. Так відбулось, думаю, з багатьма.

Я жартував на концерті, що такий: "Блін, усі коміки перейшли на українську, співаки перейшли, і я теж перейду", але виявилося, що треба було вивчати. Мені було дуже шкода, що я не вчив українську раніше.

Мені знадобилося трохи часу. Я дивився різні шоу, мову на телефоні змінив тощо.

– Коли перейшов у роботі на українську мову, відчував певну складність? Наприклад, щоб дібрати слова.

– У перші місяці я хотів написати пісню українською. А як ти напишеш, якщо в тебе слів немає? Я заходив у перекладач, шукав слова якісь красиві. Це було просто нереально.

Найголовнішим кроком я вважаю відмову від російськомовного контенту. Це один з найперших пунктів. Якщо в тебе немає цього кроку назад, тоді є українська мова, український простір.

Мої поради - це:

• перекласти все в телефоні
• викреслити російськомовний контент
• знайти українськомовні аналоги того, що ти дивився

Дуже важливі дрібниці. Це те, що ти робиш кожного дня. Я навіть російськомовних друзів "почистив". Підписався також на українські пабліки, щоб дивитися, що відбувається, щоб бути в контексті.

Ось так просто був повністю в контексті й уже не чекав результатів. Спробував декілька разів пісню й просто дивився контент, жив, і воно прийшло саме.

Іван почав вивчати українську мову та спілкуватися нею з початком повномасштабного вторгнення (фото: instagram.com/ivanliulenov)

– Ти згадав про пісні, тому продовжимо про це. Кар'єра співака - це також ще одна мрія? Чому пішов у музику?

– Я ж багатогранна, творча людина. Я завжди казав, що "Ліга сміху" - це такий інститут шоу-бізнесу. Немає місця, де вчать, як на сцені поводитися, як з зірками спілкуватись. От "Ліга сміху" - це такий інститут, де тебе потрошку всьому навчать.

Потім після цього інституту ти йдеш у світ й обираєш свій напрямок. Я завжди писав пісні. Просто щоб їх випускати, треба більш впевненості. Раніше я був дуже скромний, з села, кому я потрібен. Зараз, мені здається, люди навпаки дуже впевнені в собі.

А коли "Ліга сміху" з'явилась, з'явилась і впевненість в собі. Мені тоді Ігор Ласточкін сказав завантажити Інстаграм, і я почав публікувати туди пісні. Людям сподобалося, почали писати коментарі! Я був у шоці, мені так сподобалося!

Я буду це робити, буду цим займатися, якщо ця енергія іде з мене.

– Як твої батьки реагують на твої успіхи?

– Дуже пишаються, вони дуже пишаються та тільки вболівають, підтримують.

– Не було такого, що просили щось не показувати, не розповідати?

– Були якісь моменти, але загалом я кажу, що все буде добре. Можу десь матюкнутися, тоді вони кажуть, ну для чого. А загалом вони дуже-дуже пишаються, я думаю.

– А односельчани нормально реагували на жарти про Стоянівку? Ви показували її дуже бідною.

– Навпаки. Вони розуміють, що це гумор. Для них важливо те, що я розповів, люди взагалі дізнались про Стоянівку.

Це ж все жарти, усі розуміють. А хто не розуміє - дай Боже здоров'я. Більшість взагалі почала по-іншому ставитися до нас.

– Що ти думаєш про теперішні події в Молдові? Я кажу про те, що проросійські сили об'єдналися в антиєвропейський блок. Чи не боїшся повторення українського сценарію?

– Якщо запитувати, що я роблю, щоб цього не сталося (не розпочалася війна в Молдові - ред.), у нас є ком'юніті в Молдові, стендап-клуб. До речі, Україна, можна сказати, надихнула на те, щоби перейти в Молдові на румунську мову. До цього багато хто російською виступав.

Через це ком'юніті я намагаюсь просувати правильні наративи. Знаєш, я приїжджаю в Україну, бачу, як це відбувається. Хлопці, моє оточення, розділяють мою думку, вони мене підтримують. Вони підтримують адекватність.

Те, що ми можемо робити, ми робимо інформаційно. Якби ми знали, що можна ще зробити, ми б робили теж.

На нас навіть намагаються впливати, пропонували багато (грошей - ред). Але ми відповідаємо, що будемо незалежними та просувати те, що вважаємо за потрібне. Ми проєвропейського вектора, звісно, але скажемо це так, як вважаємо самі.

– А як думаєш, чи може в Молдові повторитися історія України?

– З погляду військової аналітики я не можу сказати. Але я бачу, як сильно це просувають інформаційно для того, щоб дестабілізувати ситуацію і в Молдові, і в Україні.

Придністров'я - це така історія, яка дуже на руку росіянам, вони можуть гратися інформаційно.

– Якби в Молдові розпочалася війна, ти пішов би на захист своєї країни?

– Важке питання. Не думав про це. Не знаю, що відповісти. Я в армії не був, але в університеті була військова кафедра.

Україна та Молдова відрізняються тим, що в Україні є національна ідея та історичні стовпи. У Молдові з цим важче, немає в нас прям такої національної ідеї.

У мого друга є дід, який прожив під правлінням п'ятьох влад. Я про те, що в Молдові це дуже часто змінювалося, і ти не знаєш, за що ти воюєш у Молдові. Ми будемо стояти за свою сім'ю. Чи буду стояти за свою країну? Не можу відповісти на це питання, допоки не відбудеться той день.

– На з'їзді проросійських партій виступали Філіп Кіркоров і Ніколай Басков. Як ти вважаєш, чи може бути культура поза політикою?

– Та ні, не може. Це тільки в Росії так думають. Після початку повномасштабної війни в Україні ми всі зрозуміли, хто такий артист, інфлюенсер та наскільки відповідально те, що він робить.

– А чому з початком війни ти вирішив залишитися в Україні? Як не громадянин, цілком мав право поїхати додому, наприклад.

– Я вже розповідав, що в мене була мрія, творчий план, і тут росіяни приходять і починають стріляти, щоб у мене цього не було, ніби виганяють мене зі свого шляху.

Я подумав, що якщо кудись поїду, це я програв, ніби здався, знаєш. Для мене це була моя боротьба: я продовжу попри все. Зараз в інших умовах, українською мовою, і ця трансформація важка. Треба знову себе шукати, знову себе подавати, людям розповідати про себе. Але такий мій шлях, я буду його проходити.

Якщо ви залишаєтесь в Україні, у вас є тільки віра. Ти просто віриш у ЗСУ, віриш в Україну, віриш у себе. Ти не можеш бути тут і сумніватися щодня.

Так, дуже багато негативних подій, але ти шукаєш щось оптимістичне.

Твоя задача - знайти для себе цю віру та жити, працювати кожен день і дивитись вперед з оптимізмом.

– Чи не було думок мобілізуватися в Україні?

– Я кожного дня думаю про те, як почуває себе хлопець, якому стільки ж років, скільки мені.

Знову-таки це інформаційна історія. Ці відео з ТЦК, це все…

Дуже мало хороших прикладів про армію. Це повинно бути круто. Це і є круто, вони герої. Але про армію розповідають багато дуже поганого, що корупція, що ТЦК ловлять.

Але це не вся картина. Немає позитивних речей. Ти йдеш захищати свою батьківщину, сім'ю, своїх громадян. Це круто. Вони зірки, а про це, мені здається, мало хто каже.

Зараз все одно блогери та співаки зірки, але я вважаю, що це неправильно.

– Що ти сказав би Путіну, якби побачив його?

– Я хотів би зробити щось, що повпливало б на хід подій. Щоб або в мене були знання, щоб я міг дізнатися якусь інформацію, або якісь документи використати, щоб подивитися їхні плани. От щось, чим я зможу помогти.

Іван Люлєнов хоче будувати своє життя в Україні далі, а також створювати якісний контент рідною мовою в Молдові (фото: Віталій Носач / РБК-Україна)