Ігроманія - це серйозна хвороба: психолог розповіла, як видужати від залежності

Втрата контролю

Ігроманія - це залежність від азартних ігор, яка характеризується втратою контролю над частотою та тривалістю гри. З кожним роком кількість ігроманів зростає, оскільки людині більше не потрібно йти до казино - достатньо взяти у руки смартфон і почати грати онлайн.

"Дійсно, ігроманія - не просто погана звичка чи хобі. Це справжня психологічна залежність. На жаль, стати ігроманом дуже легко. У більшості випадків, варто лише почати грати. Статистика Національної ради США з проблем азартних ігор стверджує, що 48 гравців зі 100 стають ігроманами! Це дуже багато", - впевнена психолог.

Щодо України: доступність онлайн-ігор та викликаний війною стрес призвели до того, що українці все частіше шукають розраду у грі. Річ у тім, що збудження від процесу гри створює такий емоційний стан, при якому нейрони головного мозку починають виробляти ендорфіни - ці хімічні сполуки схожі за структурою з опіатами.

"По суті, це внутрішні наркотики. Коли ігроман не грає - його дратує все навколо, тому він прагне за будь-яку ціну знову вступити у гру. Також це спосіб утекти від страшної реальності", - додала Альона Щербань.

Три етапи

Як хвороба, ігроманія має три етапи. Спочатку гравцю щастить. Він неправильно оцінює свої можливості, вважаючи, що так буде тривати й надалі. В очікуванні виграшу, не звертає уваги на програші. Непомітно для себе стає залежним від гри.

Найкраща порада для ігромана у цей період - встановити щомісячний грошовий ліміт на гру (хай це буде невеличка сума, яка не завдасть шкоди сімейному бюджету). На другому етапі усі думки людини лише про гру. Робота, стосунки та родина відходять на інший план. Починаються проблеми з коштами: грати немає за що, тому гроші беруться у борг.

Фото: Альона Щербань (instagram.com/miss.psychology.alenashcherban)

Перехід від другого до третього етапу може тривати кілька років, але врешті-решт гравець лишається без грошей, друзів та родини. Правда, й тоді не полишає спроб відігратись. Щоб отримати гроші на гру, може навіть скоїти злочин.

"Переважна більшість ігроманів, це люди віком від 16 до 30 років. Практично у всіх випадках до ігроманії людину штовхають проблеми у родині: дефіцит спілкування з батьками, конфлікти з партнером. Ігромани - самотні люди, які не можуть налагодити зв'язки з оточенням, тому до психолога їм потрібно приходити разом з членом родини. Побороти залежність від гри - завдання, з яким неможливо впоратися самостійно. Його потрібно вирішувати комплексно", - каже психолог.

Шлях до незалежності

Не так просто кинути заняття, яке приносить задоволення. Тож не треба влаштовувати скандалів

"Не ставте перед ігроманом жодних ультиматумів, сподіваючись, що все припиниться в один момент. Потрібно спокійно пояснити людині, що вона залежна. Перший крок до одужання має зробити сам ігроман, сказавши вголос: "Так, я залежний". Втім, шлях до незалежності ви маєте пройти разом. Підтримка близьких надважлива для хворого. Якщо вам не вдається поспілкуватись щиро, посередником у налагодженні контакту стане психолог", - радить Альона Щербань.

Чи допоможе рехаб?

Ідея одразу записати ігромана до реабілітаційної клініки, не завжди влучна, адже він не вживає алкоголю чи наркотиків. У нього існує лише емоційна залежність.

Також родина ігромана має створити вдома позитивну атмосферу, яка буде сприяти одужанню. Не лаяти ігромана за витрачені кошти, не дорікати за помилки.

Бажано знайти для ігромана інше заняття, яке буде емоційно рівноцінним. Чоловікам підходить риболовля, катання на мотоциклі, заняття спортом. Жінкам подобаються танці, фітнес, подорожі…

Ідеальний варіант для батьків, чия дитина багато часу проводить за гаджетами - спільний похід. Ваше завдання: відтягнути близьку людину від спокуси якомога далі.