Хто такий Михайль Семенко? Феномен футуристичного українського поета з будинку "Слово"

Творчий шлях Семенка

Народився майбутній футурист 31 грудня 1892 року у селі Кибинці, нині Полтавська область. Справжнє ім'я поета - Михайло, проте бунтарська душа жадала змін, чогось незвичного, тому, ще у юних роках він змінив своє ім'я на Михайль, щоб вирізнятись у суспільстві.

Любов до літератури йому привила мати - Марія Проскурівна (справжнє ім'я: Марія Семенко), яка теж була письменницею та писала твори про життя та побут селян.

З самого дитинства Семенко мріяв стати лікарем або психологом, тому після училища вступив у психо-неврологічний інститут, що на той час розташовувався у місті Санкт-Петербург.

Крім професійних амбіцій, Семенко привіз у велике місто своє захоплення - скрипку. Улюбленим композитором Михайля був Шопен. З переїздом у тогочасну столицю Московської імперії він одразу знайшов однодумців у середовищі молодих митців. Попадаючи в таке творче оточення, Семенко починає писати.

Михайль Семенко, 1905 рік (фото: Вікіпедія)

У 1913 році, Семенко знаходить свій стиль писання - футуризм. Михайль вважав, що українська література перебуває в глухому куті та потребує нового дихання.

Він зазначав, що в українській літературі панує опис життя селян, що дуже сильно відкидає Україну від тенденцій всього світу. В першу чергу він прагнув донести суспільству та митцям що треба прагнути в міста, полишивши селянську тематику.

У 1914 році, письменник кладе початок окремому стилю - кверофутуризм або футуризм пошуку. Для Семенка сутність мистецтва полягала не в самому творі, а в його динаміці та пошуках.

Також, він засновує групу шукачів мистецтва разом з Василем Семенко та Павлом Ковжуном. В цьому ж році виходять збірки "Дерзання" та "Кверофутуризм", до речі, саме в збірку "Дерзання" входить скандальний маніфест "Сам".

"Ей, ти, чоловіче, слухай сюди!.. Ти підносиш мені засмальцьованого "Кобзаря" й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно… Чоловіче, мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось… А ти вхопивсь за свого "Кобзаря", від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш, його захистить твоя пошана… Чоловіче, час титана перевертає в нікчемного ліліпута, і місце Шевченкові в записках наукових товариств… Я палю свій "Кобзар", - уривок з маніфесту "Сам".

Публікація збірок співпала зі сторіччям з дня народження Тараса Шевченка. Вагомою обставиною також було те, що тогочасна влада забороняла публічні святкування ювілеїв, остерігаючись народних виступів.

Літературне суспільство зрозуміло епатажного Семенка та його друзів не зовсім правильно. Кверофутуристи мали на увазі не буквальне спалення книги, а заклик відійти від минулого, яке на думку Михайля, затримувало розвиток сучасного мистецтва. Очевидно, що значна частина української інтелігенції розкритикувала такі вислови та заклики.

Михайль Семенко, січень 1910 року (фото: Вікіпедія)

Військова служба

На початку Першої світової війни Семенка було мобілізовано. Російська влада очікувала, що відкриється фронт у Владивостоку, де служив Михайль у телеграфній роті. Йому незнане пощастило, що він не попав у гущу подій і опинився у зовсім іншому напрямку від лінії фронту.

Там, на березі моря він знайомиться зі своєю першою дружиною - Лідією Горенко. Спочатку він допомагав її брату із вступом в інститут. Семенко навчав його гри на скрипці, якою майстерно володів.

Трохи згодом він почав допомагати й самій Лідії, після чого сильно закохався. На хвилі нових почуттів Семенко пише романтичні та відверто еротичні збірки "П'єро здається" та "П'єро кохає".

Також поет урізноманітнював свою службу різними захопленнями. Він дуже зацікавився мистецтвом Японії й купляв цікаві гравюри та малюнки, створював нові музичні композиції та ходив до місцевої бібліотеки.

Період 1917-1927 року

Коли розпочалась Лютнева революція, молода пара мала намір виїхати у США або Австралію, але за певних причин вони повертаються до Києва, де одружуються.

Семенко спостерігає багаторазову зміну політичних режимів та пише вірші та прозу. В цей період державних переворотів він написав понад 20 збірок, одна з яких отримала назву "Кобзар".

У 1921 році Семенко відправився у Ригу. Там він працював перекладачем конференції, на якій підписували Ризький мирний договір, а також переклав сам текст договору. Цей документ завершив польсько-радянський збройний конфлікт. У той час найпоширенішою мовою спілкування була французька, яку Михайль знав відмінно.

Також, він робив спроби створити нове футуристичне об'єднання, бо попереднє розпалось. На жаль, його брат Василь Семенко загинув на війні, а Павло Ковжун переїхав у Львів, подалі від російського режиму.

Михайль Семенко спочатку був тісно пов'язаний із групою "Флямінго", але згодом створив "Ударну групу поетів-футуристів", яка в 1922 році перетворилася на Асоціацію панфутуристів - Аспанфут.

Панфутуризм базувався на ідеї синтетичності мистецтв, де різні форми мистецтва взаємодіють і переплітаються. Футуризм, за задумом, мав об'єднувати митців різних жанрів: поетів, художників, театралів, кінематографістів та інших.

У 1926 році поет отримав пропозицію - працювати редактором на Одеській кіностудії, що спровокувало розлучення з Лідією Горенко. Михайль Семенко запросив письменників Гео Шкурупія, Юрія Яновського та Миколу Бажана долучитися до створення українського кіно, запропонувавши їм спробувати себе в ролі сценаристів. Вплив Семенка та робота на кіностудії спонукали Бажана зайнятися кінокритикою, і незабаром він став редактором журналу "Кіно".

Цікавий факт, хоч і Михайль Семенко дуже скептично ставився до Кобзаря, проте він брав активну участь у створенні двосерійного німого кіно про Тараса Шевченка.

Під час перебування в Одесі, Семенко познайомився з акторкою драматичного театру Наталією Ужвій, яку переконав почати зніматися в кіно. Пізніше вона стала його другою дружиною.

Разом вони прожили понад 10 років та мали сина Михайла, який помер у 26 років від менінгіту. Їх жартома називали Пушкін і Наталі: Михайль, низький на зріст, з кучерявим чорним волоссям, нагадував класика, а його дружина Наталія була вищою за нього майже на пів голови.

У спогадах матері Семенка зустрічаються негативні відгуки про його другу дружину. Вона, зокрема, згадує, що коли Михайль пиячив, а мати приїжджала до Харкова, щоб побачити онука, Наталія, повертаючись із театру, інколи могла замахнутися на нього або навіть ударити, поки той спав п'яний.

Михайль Семенко (фото з архівів)

Будинок "Слово"

У 1927 році Михайль Семенко переїхав до Харкова, де втілив свою головну творчу мрію - заснував журнал "Нова генерація", який висвітлював різні види мистецтва.

Найчастіше він працював у кав'ярні "Пока". Серед його авторів були кінематографісти Дзиґа Вертов і Михайло Кауфман, театральні діячі Амвросій Бучма та Кость Кульчицький.

Часопис публікував огляди та критику західних мистецьких видань із Німеччини, Франції, Бельгії, Італії та Нідерландів, відкриваючи українським читачам світ західної культури. "Нова генерація" проіснувала до січня 1931 року, випустивши 36 номерів.

У будинку "Слово" Семенко нажив собі як друзів, так і ворогів. За спогадами письменників можна зазначити, що поет мав міцну дружбу з Лесем Курбасом. Проте, чомусь ворогував з Миколою Хвильовим.

Але, цікавий факт, що у передсмертній записці Хвильового була згадка про нього: "Отже, як казав Семенко, ясно". А от що саме ясно, залишається таємницею до сьогоднішнього дня.

Арешт та розстріл

22 квітня 1937 року Семенко прибув із Харкова до Києва, де мав відбутися його творчий вечір. Його заарештували в готелі "Континенталь". Під час арешту була присутня Наталія, хоча вони вже рік як розлучилися. Її підпис стоїть на ордері про арешт.

Семенка допитували та звинувачували в терористичній діяльності, зокрема в тому, що він нібито планував кинути бомбу у формі пляшки в трибуну радянського партійного діяча Станіслава Косіора, який мав виступати 1 травня 1937 року в Києві.

24 жовтня 1937 року о 2 годині ночі Михайля Семенка розстріляли в Жовтневому палаці. У розстрільному списку він займав 37-ме місце. Тієї ночі він чув всі 36 пострілів і, можливо, навіть бачив, як розстрілюють інших.

Зазвичай вбивці стріляли в потилицю, спрямовуючи дуло вниз, щоб зменшити витік крові. Після розстрілу всі тіла були завантажені й відвезені в Биківнянський ліс, що знаходиться поблизу київського метро Лісова.

Сьогодні ця ділянка, де скинули тіла жертв тієї ночі, позначена меморіальною дошкою, присвяченою Михайлеві Семенку.