Російська пропаганда часто поширює міфи про ідеальне життя в СРСР. Начебто тоді усім громадянам безплатно роздавали квартири, щорічні путівки на море були доступні кожному, та й взагалі радянські люди були найщасливішими у світі. Втім чи дійсно пересічний громадянин міг собі дозволити поїхати на відпочинок у Крим та насолоджуватись усіма благами цивілізації?
Про те, якими насправді були відпустки в СРСР, розповіли на сторінці Filter mkip в Instagram.
У червні 1918 року більшовики ввели поняття трудової відпустки, до того ж оплаченої. Але дійсно відпочити під час цієї відпустки вдавалося лише привілейованим та наближеним до влади особам.
Партійці часто мали 3 і навіть 5 місяців відпочинку на рік. Але згодом їх обмежили до 1 місяця. І фактично заборонили відпочинок за кордоном. Партійців направляли у санаторії Криму чи Кавказу.
Умови у санаторіях для партійців на той час вважалися дуже хорошими. Їх забирали з вокзалу, селили у найкращі номери та якісно годували. Такі ж привілеї надавали і їхнім родичам.
Звичайні працівники до 1967 року мали лише 12 днів відпустки на рік, пізніше їх кількість збільшили до 15 днів. Також надавали додаткові дні відпустки, залежно від умов праці, стажу тощо. Після 1967 року відпустку збільшили до 24 днів на рік.
Курорти Криму та Кавказу були найпопулярнішими не лише серед партійців, але й серед звичайного люду. Але потрапити на такий відпочинок можна було тільки, маючи путівку. Їхня кількість була обмеженою, тож не всім випадав шанс відпочити. Оскільки путівки могли отримати не всі, то це сприяло корупції.
Щоб отримати її потрібно було не лише надати довідку від лікаря, а й дати хабаря. Були навіть казусні випадки, коли чоловіків відправляли у санаторій по гінекологічній путівці. Також на курорт можна було потрапити за курсівкою - відпочивальник отримував лікування і харчування в санаторії, але без житла.
Оскільки відпочинок за рахунок держави був доступним не всім, то після Другої світової радянські люди почали масово їздити відпочивати на море без путівок. Жили вони у машинах чи наметам прямо не березі. Таких відпочивальників почали називати дикунами.
Крім моря, люди також вибирались у гори, популярним був і відпочинок у санаторіях Львівщини - у Моршині, Трускавці, Немирові.
У санаторіях найпопулярнішою процедурою були лікувальні грязьові ванни, деяким відпочивальникам призначали і сірководневі. Також проходили лікування банками, приймали душ Шарко, робили електрофрези, масажі та пили мінеральну воду.
Звичного для сучасних курортів - шведського столу - не було. Годували усіх стандартним меню, також лікар міг призначити дієтичне харчування, якщо була потреба.
Вільний від процедур час люди проводили на пляжі, танцях, у бібліотеці, грали в шахи чи прогулювались на свіжому повітрі. Іноді організовувались екскурсії для відпочивальників.
У середині ХХ ст. люди переважно купалися і засмагали у звичайній спідній білизні. Пізніше почали з'являтись купальники. Іноді їх шили на замовлення в ательє. Купальники із якісною еластичної тканини можна було дістати лише за кордоном.
Втім навіть такий відпочинок був доступним переважно для містян, селяни ж взагалі не бачили моря - хіба їздили на кілька днів у гості до родичів, якщо ті жили поблизу узбережжя.
Раніше ми писали про те, якою мала бути ідеальна жінка в СРСР.
Читайте також про те, чи дійсно продукти в СРСР були найвищої якості.