"Європейці погано розуміють, що відбувається в Україні". Режисерка Дар'я Дрюченко зняла фільм про життя харків'ян у метро

Про що ваш фільм?

Документальна стрічка "Що далі?" - це австрійсько-український проєкт, який розказує історію харків'ян, змушених майже 3 місяці жити на платформі метрополітену, тому що російські війська методично знищують місто обстрілами.

Це історія молодого студента Сергія - єдиного лікаря на платформі, який обслуговує півтори тисячі людей. Викладачки центру Монтессорі Олі, яка щодня займається з дітьми, щоб вберегти їхню психіку від жахів, які кояться навколо.

А ще - вагітної Тетяни та її чоловіка Олега, які попри війну - щасливі, бо очікують на дитину. Цей фільм - про всіх українців, які запитують себе, що буде після війни, що буде далі?

Дар’є, на початку війни ви й самі були вагітні, так?

Це правда. Коли почалась війна, я була на 9 місяці вагітності й сама пережила почуття страху та відповідальності за життя майбутньої дитини. Тому в перший день війни, 24 лютого, виїхала з України.

Через стрес - адже у мене не було жодного уявлення, де я буду жити - ледь не народила в дорозі. Їхала в Німеччиною або Швейцарією: до друзів та партнерів. Втім зупинилась на одну ніч в Австрії, де невдовзі народився мій син Ілай.

Дар'я Дрюченко (фото з особистого архіву)

Як з'явилася ідея зняти кіно про війну в Україні?

Навіть перебуваючи за кордоном я була повністю занурена в інформаційний вир страшних подій, які відбувались в Україні. Через два тижні після пологів мене розривало на шматки від бажання чимось допомогти своїй країні.

Спілкуючись з європейцями, бачила - вони погано розуміють, що відбувається в Україні. Яке зло чинить Росія з мирним населенням. Як знищує життя людей і цілі міста. Саме тоді зрозуміла, що моя місія - розповісти їм правду. Показати, які жахіття відбуваються зовсім поруч.

Я зустрілася зі співвласником віденської продакшн-компанії Sabotage Films Гернотом Шафлером і він повірив у цей проєкт. Гернот одразу сказав, що хоче допомогти Україні й зробить для цього все можливе, знімальна група вже була у Харкові.

На початку роботи ви планували бути ко-продюсеркою проєкту, чому вирішили стати ще й режисеркою?

Так склалися обставини. Річ у тім, що над фільмом "Що далі?" зголосилися працювати двоє молодих українських режисерів. А буквально на другий чи третій день зйомок, вони мені зателефонували та сказали, що йдуть працювати воєнкорами на фронт.

Для мене це був справжній шок. Але я не звикла здаватися, тож вирішила режисувати фільм онлайн. Оператор-постановник Руслан Богдан щовечора присилав мені до Відня відзнятий матеріал. Я його передивлялася та надсилала до Харкова правки та побажання.

Чи були ще моменти, коли зйомки були на межі зриву?

Так. Зйомки проєкту відбувались у квітні 2022 року. У цей час Харків потужно обстрілювали росіяни. Творча команда жила в готелі, а коли місто особливо завзято обстрілювали - ночувала в метро.

Одного разу мені подзвонив Руслан Богдан і сказав, що не може зараз говорити, бо у сусідній з готелем будинок влучив снаряд. В цей момент я була готова призупинити зйомки. Навіть була готова відмовитись від своєї ідеї.

Але команда переконала мене, що фільм треба знімати. Руслан взяв на себе відповідальність за знімальний процес і безпеку людей. Запевнив мене, що все буде добре.

Дар'я Дрюченко (фото з особистого архіву)

Як склалися долі героїв після завершення зйомок?

Викладачка центру Монтессорі Ольга поїхала до Німеччини (ці кадри є у нас в кіно) і до Харкова більше не поверталася. Лише завдяки тому, що кінофестиваль "Молодість" зробив офіційне запрошення для Ольги, вона вперше за півтора року повернулась в Україну. Відчуваю свою причетність до того, що вона побачила свою родину. Зустрілась зі своїм чоловіком та мамою.

Наш молодий лікар, якому на момент зйомок виповнився 21 рік, побував у Кембриджі. Там він пройшов курс навчання і повернувся до України. І хоча Сергій мріяв стати кардіохірургом, став… акушером-гінекологом. Зараз він приймає пологи й першим зустрічає нових українців. За свою роботу на платформі метрополітену він отримав медаль від президента України.

З приводу Олега та Тетяни - вони продовжують жити під Харковом разом з маленькою донечкою. Наразі у них все добре. На жаль, приїхати на прем'єру до столиці вони не змогли.

До речі, поза фільмом залишилось кілька сюжетних ліній - наприклад, неймовірно крута історія двох волонтерів. Ці історії тягнуть на окремий фільм. Можливо так і станеться.

А яка доля очікує фільм "Що далі?"

Ми дуже раді тому, що перший показ фільму "Що далі?" відбувся саме в Україні, на кінофестивалі "Молодість". Ми не заявляли це, як світову прем'єру, бо вже відправили фільм на кілька великих фестивалів - Sundance, Berlinale.

Чекаємо на відповідь організаторів. Сподіваємось, що інші фестивалі теж візьмуть нас у конкурсну програму, або на спеціальні покази. Також відбудеться показ картини у Відні: хочеться, щоб європейці побачили це кіно і зрозуміли, на скільки українці не були готові до війни і як сильно ми всі об’єдналися. І продовжуємо планувати наше майбутнє.

Чи побачить фільм широкий український глядач?

У грудні-січні ми плануємо прокат картини в Україні. Точну дату сказати не можу, бо ми ще не зустрічалися з дистриб'юторами. Але український глядач точно побачить цю страшну і водночас світлу історію.

Чи будуть нові проєкти від Дар’ї Дрюченко?

Так. Є такі плани. Наразі я з маленьким сином живу у Відні, де співпрацюю з австрійськими компаніями. Сподіваюсь, що скоро ми почнемо знімати ще одне австрійсько-українське кіно. Це буде історична картина про австрійську монархію на території західної України.

Ще один проєкт буде створено за підтримки австрійської організації "Домівка" і розповість про українських жінок, які інтегрувалися в австрійське суспільство і просувають свою культуру. Для другого фільму ми шукаємо фінансування. Якщо тема вам близька - звертайтесь.