"Бодай потримати в руках їжу": захисник Азовсталі розповів нові жахи про полон у росіян

Родич її подруги, учасник героїчної оборони Маріуполя, повернувся з полону кілька тижнів тому, а у ворожому полоні він був цілий рік.

Відновлення та почуття голоду

Захисник "Азовсталі" при звільненні важив близько 50 кг при своїй нормі 75, і "виглядав як в'язень концтабору, сама шкіра на кістках". Одразу після обміну його забрали до лікарні.

"Розумію тепер ці фото з яблуками наших полонених - по-людськи хочеться їм одразу дати щось їсти, але їжу без нагляду лікарів давати не можна, може бути біда. Можна хіба яблука", - пише Звиняцьківська.

Воїн у перші дні у лікарні постійно хотів їсти, проте харчуватися багато було небезпечно, оскільки шлунок не витримував.

"Потім трохи заспокоївся, але все одно вставав вночі, хоч якщо не поїсти - дружина слідкувала, вмовляла - то бодай потримати в руках їжу, шматок хліба, просто подивитись на борщ чи котлети і холодильнику і трохи заспокоїтись. Це коли його на вихідні з лікарні відпускали", - розповідає журналістка.

Що відбувається після обміну

У першу хвилину після обміну повернення з полону кожному захиснику дали сумку з одягом, новий телефон із Sim-карткою, щоб можна було дзвонити рідним та близьким.

"Потім душ і потім розвезли по відомчих військових шпиталях в різні міста відповідно до родів військ. В шпиталі повне обстеження, всі аналізи, МРТ, КТ - все. На щастя, аналіз на туберкульоз виявився негативним, хоча сидів з двома хворими. Пощастило", - каже вона.

Знущання окупантів у полоні

Захисників Маріуполя ворог якийсь час тримав у колонії в Оленівці, а потім їх відвезли на територію РФ до в'язниці. Боєць за рік змінив 4 в'язниці, а на обмін його везли літаком, ймовірно, з-під Володимира, але полоненим ніхто ніколи не казав, де вони знаходяться.

Українцям постійно розповідали всілякі небилиці, намагаючись зламати їхній дух.

"Їм казали, що Росія захопила Україну, війна скінчилась. Вони не вірили - от просто ніхто не вірив, але надіятись було важко", - розповідає Звиняцьківська.

Полонених тримали в камерах, і кожний тиждень-два змінювали людей, щоб не потоваришували, щось не задумали, бо росіяни дуже боялися українців, зазначає вона.

Наших бійців у катівнях годували один раз на день - давали трохи порожньої баланди, саму воду з картоплею, та трохи хліба.

"Від себе скажу - це класичне меню ще Солженіцин описував в "Одному дні Івана Денісовіча", тобто в оповідання про сталінські табори. Так от - з того часу нічого не змінилось", - зазначає журналістка.

У полоні практикувалися постійні системні тортури. Людей змушували співати гімн РФ з 8-ї ранку до полудня, а якщо відмовлявся - били.

"Ходити на прогулянці рачки, розігнувся - б'ють. Та й просто так б‘ють: один вєртухай там щодня бив його в одне і те саме місце під оком, чорний синець тримався місяцями", - каже вона.

Спроби загарбників перекласти свою провину через вбивства мирних жителів

У всіх бійців у полоні часто брали кров на ДНК. Так, росіяни досі працюють в окупованому Маріуполі на місцях загибелі мирних жителів із конкретною метою - інтервенти намагаються довести причетність до цього воїнів ЗСУ.

"Тому як знайдуть рештки крові - одразу починають порівнювати з кров‘ю полонених - а раптом співпаде і можна буде з "доказами" історію катувань від ЗСУ подати. Взагалі це основна тема - вимагають, видушують, вибивають взяти на себе провину за неіснуючі злочини проти мирного населення. Обіцяють за це звільнити. Деякі не витримують, погоджуються. Їх записують на відео, потім це відео ганяють всіма можливими каналами. Потім не звільняють все одно", - повідомляє Звиняцьківська.

Родич подруги журналістки нічого не сказав і ні на що не погодився, не піддався окупантам, а мовчки чекав і терпів, як більшість інших його побратимів.

"Каже - бачив на фото у наступному обміні був його товариш, з яким там перетинався. Україна звільняє своїх", - йдеться у публікації.