Думки про самогубство у підлітків. Яка поведінка дитини має насторожити батьків

Яка поведінка дитини має насторожувати батьків

Ізоляція дитини. Якщо підліток різко ізолюється, стає замкнутим, не розповідає про своє життя, настрій чи проблеми - це має насторожити рідних.

"Ми не говоримо про звичайний підлітковий період, коли дитина потребує все більше власного простору і не хоче впускати батьків у нього. Насторожувати мають радикальні зміни й радикальна ізоляція, коли батьки взагалі не розуміють, що відбувається у житті своєї дитини та що її турбує зараз", - пояснює експерт.

Пригнічений стан. Наприклад, дитина часто плаче, звучать фрази про те, що вона не знає, як їй з усім впоратись. Дитина може казати, що їй дуже страшно розповісти про щось або вона розуміє, що ви їй не допоможете, не зрозумієте чи не зможете прийняти.

"Дитина буквально каже, що не бачить сенсу жити далі, не хоче планувати майбутнє", - додає Волченська.

Важкі емоційні переживання. Якщо дитина переживає травмуючі події, однак реагує на них набагато драматичніше, ніж вам здається варто було б реагувати. Наприклад, розрив важливих стосунків. Якщо схожі події паралізують дитину або її емоційний стан довго не покращується - привід насторожитись.

Відмова від рутинних справ. Дитина перестає підтримувати свою звичну рутину дня, перестає відвідувати заняття та секції, або ж припиняє робити те, що раніше робила щотижня. Наприклад, кидає своє хобі без будь-якої причини.

"Звертати увагу потрібно на випадки, коли підліток без пояснень скасовує раніше регулярні події на фоні дуже пригніченого стану. Й не планує нічого, щоб стосувалось майбутнього", - каже психіатр.

Що підштовхує дітей до самогубства

У підлітків ще не дозріли ті частини мозку, які відповідають за повноцінну емоційну регуляцію, й відповідно, зваженість своїх дій та рішень. Діти не завжди можуть справлятись з емоційним навантаженням, яке зʼявляється у їх житті.

"Травмуюча подія може викликати у них більш виражену реакцію, аніж у дорослих. Відтак, підлітки більш схильні до крайніх мір не тільки в плані суїциду, а загалом щодо своїх емоційних реакцій. Тобто підлітки через свої фізіологічні особливості розвитку за замовчуванням є в групі ризику щодо суїциду", - пояснює фахівець.

Штовхати дитину на суїцид може депресивний розлад або ж стан депресії. Коли дитина у стані депресії, у неї негативний прогноз щодо свого майбутнього. Цей негативний прогноз також повністю підтриманий їх реактивною психікою і бажанням з цим щось робити. У випадку суїциду - припинити своє життя. Таке рішення може прийнятись доволі швидко й здається єдиним виходом.

Які ознаки вказують на депресію:

• пригнічений настрій
• неспроможність відчувати емоції
• психомоторне уповільнення або тривога
• зменшення рівня енергії
• негативне, песимістичне мислення
• небажання жити
• порушення пам’яті та уваги
• порушення сну
• порушення апетиту

Травматичні події й відсутність підтримки в оточенні - теж можуть стати причиною, яка підштовхне до фатального кроку.

"Підлітки можуть стикатись із фундаментальними складнощами та проблемами самоідентичності у своєму житті. Наприклад, вони хочуть змінити свою стать, можуть дуже болісно переживати розрив стосунків чи сприймати ці стосунки як такі, без яких їх життя не має змісту. Якщо вони не знаходять вчасно підтримки та допомоги, такі речі також можуть бути причиною скоїти суїцид", - говорить Волченська.

Як діяти батькам у таких ситуаціях

Турбуватись про те, що дитина може скоїти суїцид - це цілком нормальна батьківська реакція. Це не означає, що батьки роздувають з мухи слона. На жаль, після скоєного суїциду вже нічого зробити не можна, тому про це варто думати заздалегідь.

"Будуйте довірливі стосунки. Дитина має бути впевнена, що вона може звернутись за допомогою у будь-якому стані, з будь-якою провиною, страхом чи рішенням - і її точно приймуть та підтримають, бо люблять і хочуть, щоб вона була щаслива", - радить психіатр.

Батьки повинні створити відкрите середовище, в якому дитина відчуває, що може ділитись будь-якими почуттями чи проблемами. Переконайте дитину, що ви готові слухати та підтримувати. Почати варто з того, щоб довести дитині, що ви на її боці й вона може вам розказувати про особисте життя без засудження.

"Звертайте увагу на зміни в поведінці. Будьте уважними до змін у способі спілкування, інтересах, сні, апетиті дитини. Важливо моніторити, які стосунки у дитини з іншими людьми, які у неї цілі та бажання формуються по життю. Що вона любить, що відбувається у її житті. Якщо ж все життя дитини відбувається за закритими дверима і ви цим не цікавитесь - це може стати проблемою у майбутньому", - застерігає психіатр.

Вона радить зберігати батькам спокій та розуміння. Їхня емоційна підтримка може бути ключовою для того, щоб дитина відчула, що вона не сама зі своїми проблемами.