Думала, мене упізнаватимуть по татуюваннях: очевидиця удару по "Охматдиту" довірила свою історію музею "Голоси Мирних"

Коли пролунали перші вибухи, Софія виходила із кав’ярні, де працює. Думала піти до бомбосховища на території "Охматдиту", але, за власним зізнанням, щось її зупинило. За лічені хвилини вона побачила вибух.

"Перша думка була, що це мій останній день життя, і що мене ідентифікуватимуть по татуюваннях. Пам’ятаю, що якийсь хлопець потягнув мене за руку у перехід. Я сіла навпочіпки, і одразу вибух. Пил, пісок… Стіна й стеля у підземному переході почала сипатися", - пригадує дівчина.

Після вибухів дівчина зазирнула до кав’ярні. Там все було побито й перевернуто, але якби ж це були єдині наслідки атаки.

"Я стояла і плакала. Я бачила, як виносять маленьких дітей, як мами, які самі у крові, тримають їх на руках. Я розумію, що ще трошки, і може, сама буду мамою. На це було дуже страшно дивитися", - говорить Софія.

На своїй сторінці у соцмережі дівчина опублікувала інформацію про те, що тут потрібна допомога. На заклик відгукнулося багато її друзів та знайомих. Сама вона того дня була потрібна в іншому місці - вдома від одного з вибухів повилітали вікна.

Історія Софії з перших вуст - за посиланням.

Одразу після ворожого теракту Фонд Ріната Ахметова передав "Охматдиту" два сучасні реанімобілі, призначені для порятунку новонароджених дітей, адже ті, якими заклад користувався до російського теракту, відновленню не підлягають.

Розповідь Софії увійшла до Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова, який збирає історії мирних мешканців України про війну від першої особи. Його архів містить вже понад 110 тисяч історій. Розкажіть свою на порталі музею або на безкоштовній гарячій лінії 0 (800) 509 001