Ольга, мешканка невеликого села Антонівка на Запоріжжі, втратила все, але не дозволила вкрасти українську ідентичність прийомної доньки.
Своєю історію жінка поділилася з музеєм "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова.
Антонівка жила звичайним життям, і не відразу туди прийшли жахливі новини. Про початок війни жінка дізналася зі дзвінка старшої доньки. Вже за тиждень село оточили та окупували.
"Почалися безперервні обстріли - вдень і вночі. "Гради" гатили по прилеглих населених пунктах. Антонівка залишилася без світла, води, а магазинні полиці спорожніли. Люди виживали, ділячись останнім", - розповідає Ольга
У березні остаточно втратився зв’язок. Мешканці опинилися в інформаційному вакуумі, залишатися ставало з кожним днем все небезпечніше. Виїхати родині вдалося лише у серпні, на останньому евакуаційному автобусі. Усе життя помістилося в одну валізу.
За два роки до війни Ольга вдочерила дівчинку. І найважливіше для жінки було зберегти для неї українську ідентичність:
"Я залишила все: господарство, будинок, усе, що мала на окупованій території, бо не могла допустити, щоб моя дитина вчилася в російській школі. Я не хотіла, щоб у 14 років вона отримувала паспорт росії. Це неприйнятно для мене. Я не могла уявити, що моя Даша перестане бути українкою", - ділиться Ольга.
Їм довелося починати життя заново, практично з нуля. Але попри всі труднощі, Ольга не втрачає оптимізму. Вона вірить у перемогу України та в те, що попереду на них чекає радість і щастя, на яке заслуговує кожен українець.
Історія Ольги доступна за посиланням: https://bit.ly/3VxZj3K
Музей "Голоси мирних" зібрав понад 120 тисяч історій про війну. Це найбільша у світі колекція свідчень мирних людей, які постраждали від війни росії проти України. Розкажіть свою історію на порталі Музею: https://civilvoicesmuseum.org/ або за безкоштовною гарячою лінією: 0 (800) 509 001.